Напиши мені листа...

В дитинстві чи не у кожного був друг по листуванню. Свого часу листувалися з друзями, яких заводили у літніх дитячих таборах відпочинку.

Та не тільки зі своєї області, але й з усієї країни та країн Радянського Союзу. Наші батьки можуть похвалитися тим, що листувалися з друзями з-за кордону. Кожен з нетерпінням чекав того клаптику паперу, на якому писалося чимало теплих добрих слів. Працівники пошти сортували та відправляли адресатам мільйони листів. Нині ж паперове листування стало чи не раритетом, адже йому на заміну прийшло електронне. “Газета "Є” вирішила поцікавитися у відомих хмельничан, коли вони востаннє писали листи і кому?

Олена Філатова, генеральний директор “33 каналу”:
“В дитинстві я писала листи своїм бабусі та дідусеві, які жили в Нижньому Новгороді в Росії. Коли мені було 12 років, вони переїхали сюди. Тому відпала потреба їх писати. Нещодавно донька в школі вчила, як правильно писати листи, то ми з нею вдома тренувалися - писали листа дідусеві. Щоправда, не відправляли його. Звісно, було б приємно отримувати листи. Однак зараз все на сучасному рівні: мобільні телефони, Інтернет, тому листи на папері ніхто не пише”.

Костянтин Жданов, фотограф:
“Останнього листа я написав і відправив ще у 1987 році своєму другові Олександру Дмитришину у Крим, в місто Форос. Він служив в армії, будував дачі високопосадовцям. А взагалі, листи в дитинстві, та й пізніше, рідко писав, можна навіть сказати, що майже не листувався ні з ким, бо у мене поганий почерк, і людям важко було б щось з того зрозуміти”.

Людмила Бойчук, директор ТОВ “Сілістра”:
“В дитинстві дуже любила писати листи. Тому переписувалася з рідними й друзями дуже часто. Востаннє це було десь у 80-х роках минулого століття. Зараз писати просто нікому і немає потреби, адже є мобільний телефон, по якому спілкуюся з родичами та друзями. А з донькою, яка живе у Санкт-Петербурзі, часто спілкуюся в скайпі”.

Володимир Смотритель, заслужений артист України, директор монотеатру “Кут”:
“Востаннє я листувався з сестрою, яка живе в Ризі, років зо п'ять тому. Зараз всі спілкуються по телефону, через Інтернет. Безумовно, колись я дуже любив писати листи і шкодую, що нині ця практика відійшла у минуле. Адже в лист ти вкладаєш свою частинку душі. Я досі перечитую листи, які колись отримував, різні вітальні листівки, від яких віє теплом. Вважаю, що треба хоча б листівки писати від руки та надсилати поштою, адже у них своя енергетика, і їх можна через багато років потримати у руках, перечитати, зігрітися цими теплими словами”.

Наталя Мудра, директор фірми “Проскурів-хліб”:
“Востаннє писала листи майбутньому чоловікові в Монголію, де він служив. Я була студенткою. Після одруження писала багато листів батькам. Це був період 1984-85 років. Згодом вже не було потреби листуватися, адже спілкувалися по телефону, а потім з'явилися мобільники й Інтернет”.