Майя Ситар: «Ми працюємо із сім’ями, які знаходяться у складних життєвих обставинах»

Чи не було у вас такого, коли через безвихідь опускалися руки, і коли допомоги, здавалося б, просити немає в кого? Жахливо, правда? А уявіть, коли безвихідь - це голодні, роздягнені, зазвичай, не дуже здорові діти, чоловік-п’яниця та повна відсутність коштів.

І як бути, коли в людини немає доброго родича, ні порадника, який підказав би вірне рішення? В цьому випадку таким добрим порадником і помічником для мешканців Дунаєвеччини стає районний центр для сім’ї, дітей та молоді.

Дунаєвецький районний центр для сім’ї, дітей та молоді створений 18 років тому. Основна його мета - надання соціальних послуг різним верствам населенням, допомога вихованцям прийомних сімей та будинків сімейного типу (в районі - 7 прийомних сімей та 2 будинки сімейного типу). Крім того, центр навчає дітей правовій основі, працює з умовно засудженою молоддю, організовує волонтерський рух в районі.
Але основний напрямок його діяльності - робота з сім’ями, які знаходяться у складних життєвих обставинах. «Таким людям ми надаємо юридичні, соціально-педагогічні, соціально-медичні послуги, - каже директор центру Майя Ситар. - Ще ми проводимо роботу серед дітей і молоді з профілактики алкоголізму та наркоманії. Їздимо по школах, організовуємо зустрічі з наркологами, гінекологами, інфекціоністами. У нас є клуб під назвою «За життя», де раз на місяць зустрічаються алко- і наркозалежні. І ми хочемо клопотати перед районною радою, щоб нам виділили приміщення, де б волонтери могли бути поряд з такими людьми протягом усього дня, відволікаючи від негативної пристрасті.
А минулого місяця в Дунаївцях, з ініціативи всіх церков, крім церкви Московського патріархату, ми вперше провели тиждень подружжя». Розпочалося дійство святковою ходою щасливих родин по центральній вулиці міста, а продовжилося мітингом біля будинку культури. У тижні подружжя взяло участь біля тисячі чоловік з Дунаєвець і деяких сіл. Це були пари, які прийшли із дітьми, ті, хто тільки одружилися, і хто прожив разом 50 і більше років. І навіть ті, хто з якихось причин залишився сам.

«Мати повзала по землі й обливалася кров’ю, а дітям не дозволяли до неї підійти»
На жаль, як констатувала Майя Павлівна, в районі є чимало сімей, які з тієї чи іншої причини потрапили у складні життєві обставини: коли в родині хтось хворіє, не має роботи, або коли один або двоє батьків вживають алкоголь чи наркотики. Працівники центру відвідують такі родини і допомагають вийти зі складної ситуації.
Один із таких випадків… Жінка ще в підлітковому віці залишилась сиротою. Згодом, будучи зовсім молодою, вийшла заміж, народила трьох дітей, але чоловік невдовзі помер. Свекруха залишила її біля себе. Через якийсь час жінка познайомилася з чоловіком, молодшим на дев’ять років, народила від нього доньку. Коли той був тверезий, жила пара дуже гарно, чоловік був гарним господарем, постійно щось майстрував. Але мало того, що він випивав і втягував у пиятику і дружину, він ще й знущався над нею та дітьми.
В один із таких випадків жорстоко побив її та її 12-річну доньку від першого шлюбу, і ще й обрізав дитині ножем волосся. Після цього дітей забрали з родини. До речі, через насилля над дитиною суд присудив йому всього лише 190 годин громадських робіт. А дівчинка має інвалідність.
«Згодом жінка сама прийшла до нас і погодилась на нашу пропозицію полікуватися, - каже Майя Павлівна. - Ми знайшли для неї місце в Чернівецькому реабілітаційному центрі. І за три місяці вона кинула пити, палити і попросила знайти їй роботу (вона гарна швачка). Проте, необхідного терміну (рік) не відбула - важко захворіла свекруха, за якою після операції потрібно було доглядати. Жінку не хотіли відпускати, і, як вона зізналася нам: «Я змушена була запалити, щоб мене вигнали».
Зараз вона доглядає за свекрухою, прикутою до ліжка, і виховує двох старших дітей. Не п’є і не палить. Ми допомоги їй зробити документи на дітей. Хотіли допомогти і її чоловіку, який, почувши, що дружина лікується в Чернівцях, прийшов до нас і почав просто молити направити його на лікування: «Врятуйте мене!». Але побув там (у сучасному реабілітаційному центрі, побудованому німцями у Малинівці, Чернівецької області) всього два дні. Побачивши, що її там немає, втік.
І хоч зараз він твердить, що любить і без неї жити не може, жінка не хоче підтримувати з ним стосунки. Як нам розповідали люди, він бив дружину так, що та повзала по землі і обливалася кров’ю, а він не дозволяв дітям до неї підійти. До речі, щоб втекти від нього, свого часу вона попросила, сина, щоб «взяв» у свекрухи гроші, за які купила хату. (Згодом за ці гроші вона отримає умовний термін)».
На щастя, жінка вчасно зрозуміла, що діти - це найдорожче, і вирішила жити для них. Центр допоміг їй влаштувати дочку, яка вчиться на кулінара, на практику в одному з дунаєвецьких ресторанів. Був суд, який прийняв рішення відібрати в неї дітей, але, завдяки проханню Майї Павлівни, без позбавлення батьківських прав. Тому молодші діти поки що не з нею. Але якщо мати влаштується на роботу, дітей їй віддадуть.
Цікаво, що жінка, стільки переживши від чоловіка, дбає ще й про нього. Вона залишила йому будинок, який купила за свекрушині гроші. Проте, за словами Майї Павлівни, чоловік продав його, а гроші пропив.
… Або інший випадок. Після смерті матері її доросла дочка з легкою розумовою відсталістю залишилася сама. І тут приїхав дядько, материн брат, який зайняв і свою половину, і половину сестри, яка оформила її на доньку. Племінницю чоловік поселив у маленькій кімнатці, не дозволяючи користуватися зручностями, які є в будинку. Центр підключив адвоката (маючи змогу допомагати людям в суді, в оформленні документів, оскільки з ним за власним бажанням на волонтерських засадах працює юрист), який захищатиме права жінки.
«Добре, якщо родина йде на контакт, в такому випадку ми можемо їм допомогти, - продовжує Майя Павлівна. - Інакше ми безсилі. В одному із сіл живе подружня пара, двоє дітей і бабуся. Два роки ми їх відвідуємо. Мати п’є, втікає від дітей, виїжджає на заробітки, а діти залишаються з бабусею і татом, який, як і мама, випиває. Дівчинка в минулому році вступила в училище, хлопчик закінчив дев’ять класів. Бабуся і тато нас до дітей не підпускають, мотивуючи тим, що держава їм не допомагає, «то ж не лізьте». Але, згідно з законом, в разі, якщо батьки не працюють, допомоги держава не надає. І коли сім’я відмовляється, ми не маємо права втручатися, оскільки в цій родині дітей не б’ють, і вони не голодують. Просто живуть не в тих умовах, в яких ми хотіли б, щоб вони жили».