ye-logo.v1.2
22 Вересня, 2020

Двадцятидев’ятирічна жінка спалила сама себе

Суспільство 2117
Лежанки на підлозі  – оце й усі меблі в цій хаті.
Лежанки на підлозі – оце й усі меблі в цій хаті.. Фото: автора

Причину її вчинку встановлюють правоохоронні органи

Не раз доводилося чути, що іноді життя закрутить такий сюжет, якого навіть у кіно не побачиш. Дійсно, сценаристи сльозливих бразильських серіалів вдавилися б від заздрощів, почувши історію цієї сім’ї. На жаль, доброго її членам бачити не довелося, зате трагедій з лишком вистачить на кілька родин...

Років 18 тому в одне із сіл Ізяславського району приїхала самотня, як здавалося спочатку, жінка. Згодом зійшлася з місцевим, набагато старшим від неї чоловіком, і народила йому доньку.
Вісім років тому він загинув від удару електричного струму, і жінка змушена була піти до іншого чоловіка – ще старшого від свого попередника. А оскільки обоє любили випити, у хаті мало не щодня відбувалися скандали, і якось вранці 2004 року жінку знайшли мертвою, із вилами в грудях. А біля неї – дідуся, який тут же, біля тіла, повісився. 
Проте згодом виявилося, що жінка, окрім народженої уже в цьому селі  дівчинки, мала ще п’ятьох дочок, які потихеньку почали «стікатися» сюди. Оскільки жити їм було ніде, дівчатам не залишилося нічого іншого, ніж, як і їхня мати, «повиходити заміж» за місцевих женихів – дідів, віком під 70 років. 
(До речі, як розповідають люди, доньки теж мали сильну тягу до спиртного, тому не минуло багато часу, як від пиятики померла одна із них, 32-річна Любов, залишивши двох дітей, які жили в інтернаті. А два роки тому з тієї ж причини померла її молодша сестра, Валентина, у якої було п’ятеро дітей, котрі теж виховувалися в державних закладах).

Ой, сестри, сестри…
Ще за їх життя у селі з’явилася і найменша сестра, Анна. Петро Люлюк, віруючий чоловік, що мешкав тут, свого часу всиновив двох дітей, а згодом створив прийомну сім’ю, взявши на виховання шестеро дітей. І дівчинка, хоч уже ходила у восьмий клас, попросила, щоб взяли і її,  щоб бути поближче до сестер. Служби, які цим займалися, пішли на поступку, і вона опинилася в прийомній родині.
Згодом до села приїхала ще одна сестра – Оксана, вже будучи вагітною, і той же чоловік, котрий став опікуном її сестри, прихистив і її, прописавши у себе. Аби молода жінка могла зареєструватися і отримувати допомогу як мати-одиночка. Пожалів, казав: «Де ж вона буде народжувати, не під плотом же?». Він же заплатив за пологи, забирав її з лікарні, купив придане для немовляти…
Проте платити добром за добро Оксана не збиралася. Через якийсь час вона викликала до себе з Херсону свого приятеля – батька дитини. А той приїхав з товаришем, який прихопив ще й свою подругу.
Добрий чоловік віддав їм свою стару хату, але непрохані гості дуже швидко змусили його пошкодувати про свій вчинок. І скільки господар не просив їх забратися, скільки не виганяв разом із представниками влади, випроводити їх вдалося лише за допомогою правоохоронців.
Однак минуло півроку, як жінка знов приїхала разом зі співмешканцем. Парочка зірвала замок від хати і почала там хазяйнувати. Проте недовго, і після того, як хазяїн разом із міліцією знову видворили їх, вони поїхали в невеличке сусіднє село. Туди, де жила ще одна їхня сестра Антоніна із 60-літнім чоловіком.
Жінка теж пила, і в свої 29 років виглядала набагато старшою. Проте, сусідка попросила її доглядати за своєю лежачою матір’ю і, отримавши якесь заняття, Антоніна останнім часом стала пити набагато менше. Крім того, у неї був стимул взяти себе в руки: люди одягали її, взували. А при потребі, давали й гроші.

Молода зміна
Але, як нам розповіли, крім Тоні, там ще жили, свого часу повтікавши з інтернатів, її племінниці, доньки Валентини, котра померла два роки тому. Словом, туди й прийшла Оксана. І тут  почалося таке, що вже навіть з міліцією випроводити їх було неможливо. Чоловік, господар тієї хати, скаржився, куди міг, просив вигнати чужих людей, які з його житла зробили притон, куди стікалися всі, кому не лінь. (Парочка вибралася із села, точніше, втекла, лише після того, як представники влади почали збирати документи на позбавлення їх батьківських прав).
«До чого він дожився?! – жахаються селяни. – Зараз живе у 80-літньої матері, бо зламав ногу. А вдома його доглянути нікому, хоч там повно людей. Він каже, що додому не піде, а в будинок престарілих. Бо там ні ліжка нема, нічого. Все пропили».
Справді, у хаті було (вже немає, люди кажуть, здали на металобрухт) три чи чотири залізних ліжка. І все…
А дівчатка, котрі у своєму юному віці пили й палили, водили в чужу хату ще й кавалерів і крили матюками всіх, хто потрапить під руку. А ще вони  чванилися, мовляв, немає такого притулку, такої міліції і тюрми, звідки б вони не втекли. І дійсно, скільки разів за ними приїжджали з районної служби дітей та з міліції, зловити їх не вдалося жодного разу. (Цього літа дівчата забрали з інтернату двох своїх молодших братиків. І через якийсь час один з них вже випивав і палив нарівні з дорослими. А згодом в хаті з’явилися ще двоє дівчаток - двоюрідних сестричок, доньок Люби). І вся ця компанія, тільки-но побачать чужих людей, одразу втікала до лісу, що знаходиться за городами. Разів п’ять приїжджали служби, проте, застати їх так і не змогли. Лише у вересні, приїхавши на світанку, сонними забрали всіх. Але дві сестрички наступного дня вже були в селі.

«Вважайте, що у вас на одного мешканця поменшало»
І от днями, 17 жовтня, Тоня померла, точніше, загинула. Жінка пішла з життя, облившись соляркою і підпаливши себе.
Селяни розповідають, що нещасна не раз скаржилася на те, що родичі, яких вона приютила, знущаються з неї, б’ють. Було таке, що і з синцями ходила. 
А того дня, у неділю, 17 жовтня, сусіди почули дикий крик. Було вже по сьомій  вечора. Тому важко було не побачити палаючий клубок полум’я, що метався по подвір’ю. Як розповіла одна із племінниць, що жили у Тоні: «Ми з сестрою спали, аж чую, хтось кричить. Я вибігла, бачу, що вона під кухнею горить. Люди кажуть, що бачили її на стадіоні, хотіли підійти, а вона побігла до нашої хати. І ще під плотом горіла. Ми її гасили, а вона встала, і вогонь знову розгорівся. Вона ж облила себе соляркою, і, видно, не дуже скоро розгорілась, раз тітка могла ще бігати.  
Потім встала, хоч не могла навіть очі відкрити, так обгоріла, пішла до хати, знайшла й вдягла білизну і лягла в кухні. Коли вставала, я втекла, настільки вона була страшна».
Першу допомогу жінці надали в Ізяславі, потім перевели в опікове відділення Хмельницької обласної лікарні. Проте наступного дня вона померла – у неї обгоріли дихальні шляхи та 50 відсотків поверхні тіла.
«Слідчий приходив до мене ще за її життя і казав: «Вважайте, що у вас на одного мешканця поменшало», – каже сільський голова Ліщанської сільської ради Любов Павлюк. – В Антоніни обгоріли дихальні шляхи, адже вона, коли  кричала, вдихнула полум’я, а відомо, що легені і серце – це головне. Тому її б не врятували ні в Хмельницькому, ні у Києві. Просто серце ще працювало, от вона і протрималася кілька днів».
Оскільки жінка не те, що ніде не була приписана, а й паспорта не мала (як і  грошей), допомоги на поховання сільська рада виділити не могла. Тому  ховали її всім селом. Чоловік, який став опікуном однієї з дівчат, купив труну і дав 300 гривень, сусіди скинулися грошима і продуктами. Єдине, що до неї, як до самогубці, не прийшли ні батюшка, ні півчі. Адже вона зізналася слідчому, що сама себе спалила від такого страшного життя.

P.S. З етичних міркувань імена усіх героїв змінені.
 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую