Щодня займаюся вивченням англійської по півтори години

Протягом двадцяти років цю програму реалізовують на теренах дев’яти країн волонтери із Сполучених Штатів. Цього річ вона зібрала 15 тисяч бажаючих. І це лише в Україні. Для проходження програми вимогливі американці обрали дві сотні найкращих українських школярів, серед яких шестеро із Хмельниччини. Наступний навчальний рік вони проведуть у тамтешніх сім’ях, школах і громадських організаціях. Ольга Пилипенко із Городка – одна із шести щасливих хмельничан, яка пройшла усі етапи відбору і вже починає пакувати валізи.
«Коли зателефонували із Києва і повідомили, що мене обрали для проходження програми у США, я ледь не зомліла від радості, але після цього повідомлення ще цілий тиждень не могла повірити», – згадує Оля Пилипенко. Про те, що вона планує поїхати до Америки та бере участь у відборі, дівчина не зізнавалася ні в школі, ні друзям до останнього моменту. Каже, хоча й мріяла потрапити до Америки саме за цією програмою, але не до кінця вірила, що впорається з усіма завданнями. Конкурсний відбір і справді був жорсткий. «Вже на першому етапі нам повідомили: якщо хтось буде зазирати до сусіда, перешіптуватися чи навіть вертіти головою, роботу буде анульовано і конкурсант виключається зі списку претендентів, – каже дівчина. – Завдання важкі і лише англійською мовою». Запитання, тести, ессе, розгорнуте інтерв’ю, анкета із майже трьома сотнями запитань – це не повний перелік завдань, завдяки яким американці обирали майбутніх лідерів. Дівчина зізнається, що із кожним завданням все більше сумнівалася у перемозі, адже разом із нею за квиток до Америки боролися учні, які по шість-вісім годин на тиждень вивчають англійську мову. У Городоцькій гімназії №1, де навчається дівчина, шкільна програма передбачає лише дві години іноземної мови. Рятує школярів спілкування із американськими волонтерами, які щороку приїздять до гімназії. «У школі вивчаю лише основи англійської мови, а вдосконалюю її та збагачую словниковий запас, самостійно, – зізнається Оля Пилипенко. – Щодня займаюся вивченням мови по півтори-дві години. Для цього читаю і перекладаю англійські книги, незнайомі слова виписую і вивчаю. Ще один метод – фільми та музика. Спочатку я дивлюся фільми англійською із субтитрами, а потім без». Оля зізнається, що лише зараз зрозуміла: нічого в житті не дається просто так, для всього потрібно докладати зусилля і багато в чому собі відмовляти.
Мати дівчини Ірина Пилипенко, до останнього моменту не вірила що донька пройде усі етапи конкурсу. «Перемога – це повністю заслуга доньки, бо я від самого початку ставилася до цього скептично, – зізнається мати дівчини Ірина Пилипенко. – Єдине, що я зробила – це підтримувала її, хвилювалася, але не вірила у перемогу. Тому тепер всім батькам раджу, щоб вірили у своїх дітей, підтримували у всіх починаннях, бо саме бажання досягнути більшого рухає їх вперед. Тому не ставайте на заваді своїм дітям!».
Оля зізнається що поїздка в Америку – це найкращий момент визначитися із майбутньою професією. Адже за умовами контракту дівчина, окрім навчання, матиме по кілька обов’язкових годин на місяць волонтерської роботи. «Для мене весь наступний рік буде незвичним, – каже Оля, – але я готова до усього. Хоча до останнього моменту не знатиму, де саме буду жити: у місті багатомільйоннику чи на фермі. Та якщо багато дітей хочуть лише у Каліфорнію чи у Флориду, то я готова жити навіть на Алясці, адже переконана, що скрізь буде цікаво по-своєму. Той досвід, який я матиму за рік навчання в Америці, не йтиме у жодне порівняння із роком, проведеним у Городку». Однак залишатися у Сполучених Штатах Оля не планує. Поки що. Каже що тут її рідна земля, батьки, родичі, друзі, мрії, врешті-решт. Однак розуміє, що навчання в Америці змінить її світогляд, мислення і навіть плани. А поки що у її планах – вдосконалювати мову, запастися подарунками американській сім’ї та друзям і чекати дати вильоту.