Маленький рятівник

 Голубі оченята з довірою подивились на старшокласників.
- Пішли-пішли, там їх багато! – наполягали «друзі».
Андрійко тішився, коли «старші» брали його з собою туди, де на нього чекали пригоди. Малому було тільки п’ять років, і він із задоволенням ходив за село, де ще ніколи не був. «Грайся біля хати», - згадав мамині слова, «…і нікуди з двору не тікай», та маленькі ніжки вже хутко несли його вперед.
На дворі було прохолодно, моросив дощ, але Андрійко із нетерпінням чекав на старшокласників, які залізли у хащі за гаражами. І вже через мить хлопчик роздивлявся цілу жменю пташенят.
- А чого вони не рухаються? – запитав малий.
- Та вони трохи замерзли, їх потрібно відігріти. Он у тебе камізелька шерстяна, давай їх туди? – скерував старшокласник Сашко. І, не отримавши відповіді, вже запихав за пазуху малому пташат.
З щасливою усмішкою Анрійко крокував вулицею з великим «пузом» добра. Хлопці час від часу діставали пташенят та прикладали до вуха.
- Вже починають дихати, грій краще! – наголосив Сашко. Старшокласники чогось хихикали, але Андрійко не зважав – він рятував життя!
І то нічого, що вже скоро хлопці будуть тікати городами, а мама Андрійка сваритися та витрушувати вже давно здохлих пташенят. Головне, що в маленького хлопчика – велике і добре серце!

Андрій Скрипка