Кицька з гарему

...По ньому жваво побігли різноманітні значки й символи операційної системи, що завантажувалася. Розумний прилад, наче відчуваючи нетерплячість свого господаря, швидко налаштовувався на повноцінний режим роботи.Степан Михайлович зручно вмостився в кріслі, діловито розкладаючи перед собою купу документів, витягнутих з шухляди стола. Та думки чоловіка були далекими від тих папірців, що лежали на столі, й ще далі від справ фірми, де він працював звичайним офісним клерком. Степан нетерплячістю раз у раз зиркав у бік монітора, очікуючи, коли ж нарешті комп’ютер дозволить йому зайнятися улюбленою справою. 
Лічені секунди очікування, і курсор мишки звично клацає по іконці браузера, пальці, пурхаючи над клавіатурою, автоматично набирають декілька літер й цифр в адресному рядку, і за якусь мить на екрані з’являється знайома сторінка одного з багатьох сайтів знайомств. Сайту, що приніс йому стільки радості та задоволення, де чоловік відродив своє палке й пристрасне кохання.
А все розпочалося випадково. Того незабутнього дня Степана замучила нестерпна нудьга. Був кінець робочого тижня, важливих справ у нього практично не залишилося, і чоловік, щоб «убити» декілька вільних годин, знічев’я подорожував нескінченими стежинами Інтернету, практично не зауважуючи рясний зорепад сторінок, які миготіли перед його очима. Клацав мишкою все більше й більше занурюючись в безмежні глибини всесвітнього павутиння.
Чим привернув увагу саме цей сайт, він не в змозі збагнути і досі. Чи то своїм яскравим оформленням, чи непретензійною назвою «Гарем», чи, можливо, Степанові просто вже набридло безцільно блукати мережею. Як би там не було, та чоловік вирішив зареєструватися на цьому Інтернет-ресурсі. Не надто обтяжуючи фантазію, вибрав для себе нікнейм «кіт», вставив відповідну аватарку замість фотокартки, заповнив нехитру анкету. Зробив все це виключно для того, щоб просто розважитися, не підозрюючи, що все перетвориться на довготривалу історію, котра переверне його життя з ніг на голову.
Хоча спершу нічого цікавого й незвичного не траплялося. Чоловік оцінив світлини не одного десятка відвідувачок «Гарему», які в той час знаходилися в он-лайні. Подякував за оцінки, отримані від них у відповідь. Трохи поспілкувався без великої цікавості і навіть невинно пофліртував з однією-двома жіночками. Час промайнув непомітно, нудьга десь безслідно зникла, настрій помітно покращився, і Степан вже збирався вимкнути комп’ютер та іти додому. Та раптом його увагу привернула одна зі сторінок сайту.
Це було друге диво, яке чоловік не може пояснити і до сьогодні. Щось непідвладне змусило Степана змінити плани й мимоволі зупинити свій погляд на цій сторінці. Незнайомка, що була її хазяйкою, вибрала собі псевдо «Киця». На чоловіка з невеличкої аватарки лукаво зиркали великі зелені очі. Мила котяча мордочка випромінювала блаженство й умиротворення.
Іронічно хмикнувши, він, не роздумуючи, написав кілька слів привітання. Вона практично миттєво відповіла. Між ними зав’язалося активне листування. Спершу все було до смішного банально: «Привіт! Здраствуй! Як настрій? Непогано. Класну аватарку поставила. Спасибі. Яка у вас погода? Похмурна й дощова. Чим плануєш зайнятися на вихідні? Домашніх справ чимало. У мене вже кінець робочого дня. Мені теж час зайнятися своїми справами. Тоді до понеділка? Звісно, спишемося за кілька днів. Бувай. Щасливо».
Нічого особливого, та Степан до понеділка не витерпів. Уже в суботу ввечері він, усамітнившись з ноутбуком, зайшов на сайт. Вона вже була там. Вони обмінялися привітаннями і незчулися, як у Інтернет-спілкуванні пролетіло заледве не півночі. Наприкінці цього незвичного листування чоловік дізнався про жінку чимало цікавого. Вона була заміжньою. Мала двох неповнолітніх діток. Вела життя звичайної домогосподарки. Вважала себе щасливою, хоча й визнала своє домашнє існування дещо нудним, прісним та одноманітним.
Чоловік не став нічого приховувати й про себе. Зізнався, що вже п’ятнадцять років як одружений, що теж має двійко дітей, що працює на роботі, яку ненавидить всіма фібрами своєї душі. Зізнався, що хоча в сім’ї у нього й панують мир і злагода, та стосунки з дружиною вже давно не настільки теплі й пристрасні, як були раніше, а своїх двох доньок він все частіше й частіше просто не розуміє.
У них було стільки спільного, що нічна електронна розмова вийшла напрочуд легкою і невимушеною. Кожен щиро розповів про себе, свої думки, сумніви та сподівання. Мережева анонімність дозволила обом доволі швидко розкріпачитися й стати самими собою. Вона не потребувала від них тривожитися за наслідки від своєї відвертості, не спонукала боятися показати свою вразливість, не змушувала перейматися тим, як їхні слова будуть виглядати й сприйматися співрозмовником.
Обоє прекрасно усвідомлювали, що достатньо лише клацнути однією клавішею і їхня розмова буде завершена, і мабуть, завершена назавжди. Однак ніхто цю клавішу «Delete» не натиснув. Більше того - це спілкування закінчилося обіцянками зустрітися на сайті найближчим часом. Вимикаючи комп’ютер, напівсонний чоловік був переконаний, що станеться це дуже скоро.
Так воно й трапилося. Наступні тиждень-два Степан жив подвійним життям. Зовні він був все тим же сумлінним працівником й зразковим сім’янином. Ходив на роботу, допомагав дружині по господарству, спілкувався з дітьми. Та всередині… Усе більше й більше поринав у щемливий світ віртуального спілкування.
Не те, щоб чолов’яга був прихованим ловеласом, який так і шукає інтимних стосунків на стороні. Не надто приваблювали його навіть прості дружні стосунки з невідомими жінками на пересічному сайті знайомств. Навпаки, Степан був доволі консервативним в цьому плані і за весь час свого подружнього життя жодного разу не зрадив своїй дружині. Напевне, тому і в «гаремі» «султан» з нього вийшов абсолютно нікудишнім. Практично всі співрозмовниці припиняли листуватися з ним після кількох його повідомлень. Усі, окрім однієї, тієї, що назвала себе «Кицею».
Не знано чому, але спілкування Степана з цією незнайомкою швидко переросло у незбагненну дружню приязнь. Вони могли розмовляти на будь-які теми годинами. Без фальші, лицемірства, нещирості. Степан чомусь відразу довірився цій жінці і інтуїтивно відчував, що і вона не кривить душею перед ним. Він міг розповісти їй про всі свої клопоти, негаразди, радості й удачі. Вона неодмінно відповідала йому взаємністю.
Часто, читаючи повідомлення Киці, Степан ловив себе на думці, що вона разюче схожа на його власну дружину. Теж захоплення кімнатними рослинами, ті ж музичні уподобання, навіть ліричні вірші, які він колись декламував своїй коханій, заграли на струнах серця віртуальної приятельки. Та й вона дивовижним чином вміла вгадувати його думки і бажання ледь не з півслова. Інколи у нього складалося враження, що вони знайомі цілу вічність.
Вся ця ситуація неабияк бентежила чоловіка. Його інтригувала незнайомка. Степану імпонували її риси характеру та стиль ведення спілкування. Кицька була хорошою оповідачкою, а ще кращою слухачкою. Жінка вміла підняти настрій однією фразою й розігнати смуток та втому кількома рядками. Він був буквально зачарований її незримим шармом, з кожною віртуальною зустріччю, все більше й більше прагнучи зустрічі реальної.
Незнайомка спершу ніяк не погоджувалася на цю пропозицію Степана. Мовляв, у неї обмаль вільного часу, бо має чоловіка та дітей, про яких мусить щоденно дбати. Вона заміжня й повинна турбуватися про свою репутацію та репутацію своєї сім’ї. Крім всього цього, буде якось неправильно й незручно їй іти на зустріч з чоловіком, якого вона знає тільки через Інтернет.
Та Степан був наполегливим. Він раз у раз твердив, що їхня зустріч буде лише дружньою, що він не маніяк, що не претендує ні на що, окрім звичайної приязні з її боку, що просто хоче побачитися, випити по філіжанці кави та й по всьому. Врешті-решт, після тривалих вмовлянь і не одного десятка запевнень в своїй порядності, Кицька дала ствердну відповідь.
Для зустрічі Степан вибрав невеличку затишну кав’ярню неподалік своєї роботи. Вони домовилися, що незнайомка прийде в синій сукенці і білих босоніжках. Він же мав тримати в руках черговий випуск її улюбленого журналу, присвяченого кімнатним рослинам. Такі «шпигунські ігри» неабияк звеселяли чоловіка.
В день, коли мала відбутися зустріч, Степан не міг позбутися дивного хвилювання. З якимось незрозумілим трепетом серця він ледь дочекався обідньої перерви. А коли довгожданна година настала, вискочив зі свого кабінету. Хоча до зустрічі залишалося ще з десяток хвилин, він зайняв місце за столиком, замовив каву з тістечками і почав терпляче чекати, гортаючи принесений з собою журнал, охоплений здогадами - прийде Киця чи ні.
Швидкий цокіт каблучків, тихий шелест шовку і здивований вигук: «Степанку, що ти тут робиш?».
Він підняв очі і вражено завмер. Перед ним стояла його власна дружина. В синій сукенці, білих босоніжках. Враз у голові чоловіка наче щось клацнуло, і він все збагнув. Загадкова Киця, яка так зачепила Степанові фібри душі, виявилася ніким іншим, як його другою половинкою, з якою він разом прожив вже стільки літ. І все миттєво стало таким ясним й зрозумілим.
Гарячий сором обпік чоловікові душу, й, потупивши погляд, він ледь чутно промовив: «Привіт, Кицю!».
Жінка зблідла і без слів опустилася на стілець біля столика.
Деякий час вони сиділи мовчки, не наважуючись глянути одне одному у вічі. Потім Степан все ж набрався рішучості й підняв погляд. Швидко зиркнув на личко дружини, таке миле й дороге, і вражено збагнув, яка вона у нього красуня і як він її шалено кохає. Так само, як тоді, в їхні юні роки, на першому побаченні. Жар пристрасті, який, здавалося, вже майже пригас в душі чоловіка, все ще був гарячим й полум’яним. Просто в буденній суєті й нескінченних дріб’язкових клопотах він перестав зауважувати ці незрівнянні почуття, насолоджуватися ними, цінувати їх.
І від цього відкриття на душі у чоловіка стало легко й радісно. Приязно усміхнувшись, він люб’язно запропонував: «Може, вип’ємо разом кави?»…
Вони просиділи в кав’ярні ледь не до самого вечора. Степан віднайшов можливість відпроситися з роботи, його дружина повністю забула про свої домашні справи. Їм було про що поговорити. Обоє чудово розуміли, що після того, як все прояснилося, віртуальне взаєморозуміння, щирість і відвертість конче необхідно перенести в реальність. І вони це робили, радіючи з тих задоволення й насолоди, що отримували від взаємного спілкування.
З того незвичайного дня минуло вже більше півроку. Життя Степана за ці місяці не надто змінилося. Він і надалі залишається сумлінним працівником й зразковим сім’янином. Ходить на роботу, допомагає дружині по господарству, спілкується з дітьми. Та все ж… Коли йому стає нудно та печально на душі, чолов’яга заходить на сайт з непретензійною назвою «Гарем», знаходить там користувачку під нікнейом «Киця» і запрошує її на романтичне побачення…

Роман ОЛІЙНИК