ye-logo.v1.2

«Воно було холодне наче лід, але дихало жаром», - каже чоловік, у домі якогось хазяйнує щось потойбічне

Суспільство 6648

Ця історія, на перший погляд вигадана, трапилася в одному із сіл Ярмолинецького району. Автор, особисто, в її достовірності сумніву не має, оскільки дуже добре знає людей, що її оповіли. Крім того, розмова зі священиком, який рятував родину, змушує повірити в усе, про що йтиметься далі.

Для більшої достовірності уся наша розповідь вестиметься з перших уст.

Цей дім на околиці села від сусідніх будинків відрізняється лише тим, що ще донедавна у ньому жили. Однак тепер і ця хата пустуватиме, лякаючи перехожих порожніми вікнами. Але пустуватиме вона не тому, що хазяї її один за одним відійшли у кращий світ, а через те, що якась невідома сила змусила її господаря покинути оселю, в якій він прожив усі 70 років свого життя.
«Наприкінці весни захворів наш батько, - розповідає ярмолинчанка Оксана. - Ми пролікували його у Хмельницькому, після виписки відвезли додому. Того ж дня, ввечері, до нього прийшла наша родичка, нібито провідати. Але до хати не заходила, а стояла під ворітьми. Батько дуже хворий, у нього попухли ноги, тому він майже не ходить. Але та стоїть півгодини, годину… отож, батько потихеньку вийшов на вулицю. Виявляється, вона хотіла побачити мене, а оскільки я була в місті, попросила мій мобільний телефон. Батько на папірці написав і виніс їй. Цікаво, що з того часу минуло три місяці, але вона жодного разу не зателефонувала. А от у батька з тієї ночі почалися проблеми».
«Мене розбудили наші собаки, - розповідає чоловік. - У нас два великих пса, які реагують навіть на білок. Я й подумав спочатку, що то білка, бо воно скочило на тополю, з тополі на вишню. Я ще здивувався: чого собаки так заходяться? А потім воно скочило на дах… Звук був такий, ніби це доросла людина.
… Наступної ночі воно пробралося до хати. Прокинувся від того, що щось сиділо на бильці ліжка і голосно дихало на мене жаром. Лежу, аж похолов від страху, а воно нахиляється все нижче, нижче… Я вдарив кулаком на звук, а воно стрибнуло на стілець, потім на стіл, аж відпихнуло його, і почалапало до вікна.
Я помітив, що воно приходить у певний час - о 12.45 ночі, о 3.10 і о 5.10».
«Тато п’є трамадол, - продовжує Оксана, а це - наркотичні ліки. Тож ми думали, що в нього галюцинації. Думали так, аж доки не приїхали до нього на вихідні.
Лягли після десятої. Вночі чую - в курнику якийсь галас. Зайшли, а півень чомусь лежить на підлозі… Знову пішли спати. Уві сні чую, наче маленька дитина десь плаче. Прокинулася, а «немовля» під вікнами аж заходиться. Так страшно стало, розумію ж, що вночі дитині немає звідки взятися. Потім щось зашаруділо в хаті, і я краєм ока помітила чорну тінь, що метнулася в дальній куток. А потім - до мене. Вхопило холодними руками за ноги і почало стягувати з ліжка. Я заволала не своїм голосом, і воно скочило на підлогу. В той же момент схопився чоловік, якого теж розбудили, розкинувши ноги в різні боки. Потім він розповідав, що йому приснилося, ніби його хтось душить. Каже, прокинувся, а відчуття не минає - дихати не може, на грудях ніби щось сидить. Налякався, навіть голос подати не міг. А коли скидав з себе, теж відчув, що воно було холодне наче лід.
Ми до ранку просиділи із ввімкненим світлом. Що там робилося! На горищі хтось ходив, причому, голосно, не ховаючись. Потім почало бігати, щось важке переставляти, хоч там, окрім сіна, нічого не було! Ходило попід хату, заглядало у вікна. В хаті тріщали стільці, ніби на них хтось сідав. Коли вже зійшло сонце, я взяла свячений мак і обсипала ним навколо хати, в дверях… Сказала, як колись вчила бабуся: «Доки ти того маку не позбираєш, не перерахуєш, доти ти до хати не зайдеш». Додому поїхали вже після одинадцятої вечора, бо назавтра треба було на роботу».
«То воно прийшло ще раніше, ніж до того, без кількох хвилин 12, - продовжує Антон, батько Оксани. - Зайшло з городу, звідти, де дерева ростуть, бо там щось шуміло, потім затріщали гілки на вишні, що росте ближче до хати, а от в хату пробратися не змогло - тлумилося на порозі. Пси рвалися, заходилися, а воно під вікном гупало, над погребом по блясі ніби копитами товкло. І верещало наче порося, а потім плакало. як дитина. Я почав молитися, воно затихло, але до ранку сиділо під вікнами».
«Ми ще кілька разів там ночували, - продовжує Оксана. - І зрозуміли, що воно першим ділом йшло у хлів - до півня. Скидало його на землю, і той до ранку не піднімався.
…Запросили батюшку, отця Миколая, який має досвід у таких справах. Він відслужив у хаті, обійшов з кадилом навколо неї, у фіртці посипав ладаном. Коли читав свої молитви, то нас усіх крутило і нудило. Погано було всім: у батюшки розболілася голова, у мене зуби, а на роботі блювала півдня.
Отець Миколай потім розповідав, що коли зайшов до хати, то відчуття було таке, ніби потрапив у потойбічний світ.
Я після його служби кілька разів усе наше господарство обсипала свяченим маком. А ще взяла освячені квітки (в сусідньому селі зводять церкву, то там їх повно), і понаставляла у вікнах. У хаті кругом свічки, сірники (їх роблять з осики) позв’язували хрестиками.
Але воно все одно не пішло. Спочатку все було тихо, але потім пси просто розривалися. Що воно їм робило, невідомо, але само пищало і всю ніч товклося біля воріт.
Батюшка казав нам, що «якщо нечисть не піде, цілуйте дерев’яний хрестик і приставляйте до стін і до вікон, щоб воно не прорвалося до хати. Якщо немає дерев’яного, беріть натільний». То батько всю ніч так рятувався.
Після цього ми його забрали до себе. Але їздимо собак годувати - втрьох, бо боїмося. І щоразу біля воріт з дороги вся земля здерта кігтями».
За словами отця Миколая, благочинного Ярмолинецького району Української православної церкви Київського патріархату, негатив і чиясь присутність у цій хаті під час служби відчувалися постійно. «Здавалося, хтось перекриває тобі дихання, - каже священик. - На початку мені навіть важко було вимовити слова молитви. Зі стелі сипалося, стіни рухалися від ударів, свічки тріщали, гаснули. Коли єлеєм мазав, посипався чорний пух. А звуки й відчуття такі, ніби хтось за тобою йде і дихає у спину. Людина з хворим серцем цього не витримала б.
Піт по тілу, мурашки… уже знайомі відчуття. Бо мене часто кличуть в подібні помешкання, тому я не боюсь, бо знаю, що Бог сильніший. Будь-який священик чи монах сам нічого не може. Він - лише знаряддя в руках Господа. Але це знаряддя повинно бути якісним. І в таких випадках головне – відсутність страху і щира віра».

P.S. Зараз збирається група екстремалів, які мають бажання переночувати в будинку з привидом. Якщо набереться кілька сміливців, найближчим часом ви зможете прочитати продовження цієї історії. Теж із перших уст.
 

Коментарі:

славик 21.10.2012 13:55

Здравствуйте оставте свой номер моб.!Я готов там сам переночевать,и словить етого чорного!Живу в Хмельницком ! [email protected] напишите мне на почту!

С,В,В, 16.10.2012 20:46

Навіщо цю маячню написали в газеті? Наші люди і так затуркані вірять в всіляку фігню !

Денис Костріца 16.10.2012 01:12

Пити треба менше, а ще - вірити в Бога. Тоді все буде добре

Викуся 15.10.2012 18:09

жесть! я почему то верю......

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую