ye-logo.v1.2

«Їжте, тату, на здоров'я...»

Здоров'я 2622

Те. що Свирид Якович був страшенно скупим - ні для кого в селі не було секретом.

 Статки аж перли із обійстя, а він дружині навіть продукти на куховарку ледь не під розписку видавав і строго на вагу або на штуки. Намучилась бідолашна Варка з ним - на три віки вистачить! Якби ж була та придивилась до нього, ще коли приходив під липки, де молодь збиралась, то сім разів обміркувала б - виходити заміж чи ні. Що на вроду гарний - так те, звісно, добре. Але ж інші парубки своїм дівчатам намиста й сережки дарували, а Свирид аби раз хоч квіточку приніс. Та все ж вийшла заміж...
Доки жили з її батьками - ще так-сяк. А як надбали власний дім - то й зовсім кепсько стало. Тут тобі «...сальця лише отак-и-и-ий шматочок, і не більше, крупи можна меншу жменю сипати, м'ясо в борщ класти тільки для запаху». Таких вказівок щодня стільки було, що бідолашна жінка вже не знала, що та як варити.
Так і жила, все на терезах зважуючи... Спершу думала, що хоч діти якось змінять Свирида. Але, як кажуть, горбатого... Ні Сергійко, ні Наталка, ні Мар'яночка жодного впливу на батька не мали.
Коли Свирид дізнався, що син хоче сватати Охрімову Ганну - ставну й вродливу дівчину, але з крутим норовом - аж перекосило його від гніву.
- Що ж це так раптом припекло із тим сватанням?! Нетерплячка якась напала чи що? Підсвинків доведеться різати, - бурчав щодня Варці під вухом.
...Першого дня гуляли в молодої. Охрім із Настею настарались для доньки - столи аж вгинались від щедрого частування. Добре, що тут гості досхочу наїлись, бо наступного дня за Свиридовим пригощанням важкості у шлунках ніхто не відчував. Як Варка не старалась, як не вмовляла свого благовірного, а він затявся і край: у кожного є вдома що їсти, а весілля то для молодих, а не для людей. На столах тарілки перегукувались, тож гості трохи помурижились та й стали розходитись по домівках. Того ж вечора Ганна твердо заявила Сергієві, що з його батьками не житиме. Тому вже за два тижні вибрались у стару, але чепурну й міцненьку, хатину аж на другому кінці села...
Жило собі молоде подружжя та й горя не знало. Сергій пішов у матір і вдачею, і видом. Не мала з ним Ганна жодної печалі. Усе разом робили, усюди в парі ходили. Спокій той час від часу порушував лише Свирид, котрий полюбляв навідуватись до дітей і давати цінні вказівки.
Одного такого дня переступив він поріг синового дому у важливій справі: треба було зрізати старого осокора біля хліва, а наймати людей не хотів, бо довелося б платити.
- Сідайте обідати, тату! - Ганна насипала Свиридові велику миску борщу й поклала чималий шмат м'яса. - Сергій із хвилини на хвилину прийде з роботи, то вже дочекайтесь.
Пахучо-апетитний невістчин борщ Свирид заходився наминати за обидві щоки. От дивина! Його Варка вік прожила, та такого борщу не наварить. А тут молода, а вже така хазяйновита... Молодець Сергій! Знав, кого брати... Поїв, повагом обтер вуса й мовив:
- Оце-так борщ! Ніколи такого не їв.
Ганна аж розквітла від тих слів, а він далі продовжує:
- Єдине, що погано - багато м'яса кладеш. Навіщо вам, доню, у борщі на дві душі стільки м'яса. Це ж можна ще дві юшки зварити! Не марнуйте дурно харч. Треба іноді й попостити.
- Добре, тату. Ми ж іще молоді, дурні, а ви вік прожили, усе знаєте. Робитиму так, як кажете, - і невістка роздратовано відвернулась до печі.
Увечері, Ганна мовила Сергієві:
- Ти не сердься, але з батьком треба щось робити. Як твоя мати з ним жила стільки років?
- Не жила, а мучилась. Він їй кожну крупинку рахував, - зітхнув той.
- Я надумала, як його провчити...
...Минув тиждень. Свиридові ніяк не йшов із пам'яті невістчин борщ. Аж шлунок зводило від тих спогадів, бо вдома зазвичай були лише пісні страви. Не витримав і пішов до дітей. Хоч у них смачно поїсть. До того ж - своє надовше буде...
Ганна якраз смажила щось на величезній пательні, і в повітрі стояв такий неймовірно апетитний аромат, що Свирид мало не захлинувся.
- Де Сергій? - запитав, вітаючись.
- Поїхав із Дмитром на сінокіс. Щось хотіли, тату?
- Еге ж! Хотів, аби він підсобив мені біля огорожі. Паркан треба полагодити.
- Він незабаром повернеться, бо ще зранку поїхав. Зачекайте.
А Ганна яєшню зі шкварками вимішує і потай зиркає на свекра. Мовчки підійшла до печі, посовала рогачами, дістала невеличкого банячка. Щедро налила свекрові негустого пісного борщу й поставила на стіл.
- їжте, тату, на здоров'я!
Глипнув Свирид на те пригощання, вгледів таке ж вариво, як удома, скривився і каже: -Доню! А... того... як його... Може, трохи м'ясця поклади?
- Та де ж воно те м'ясо? Ви казали, що треба шматочок класти. Сергій його ще вранці з'їв.
- А що то в тебе на пательні шкварчить?
- То ж ви не будете їсти! Казали, що постуєте, а в яєшні шкварки. Не годиться ж піст перебивати... Засопів Свирид, посьорбав для годиться «голого» борщику та й пішов додому, навіть сина не
дочекавшись. А Ганна від сміху ледь не луснула. За вечерею ще й Сергій глузував:
- А куди ти той борщ поділа?
- Собаці вилила.
- Треба було батькові із собою дати...
Добре, хоч Свирид не чув тих насмішок. І без того був сердитий, як оса. Увесь вечір місця собі не знаходив.
- Чого тобі не силиться? - не витримала Варка. - Бігаєш із кутка в куток, як ошпарений! Мовчав Свирид. Та й що тут скажеш? Врешті-решт не витримав - глянув дружині у вічі й
видихнув:
- Ти завтра, Варуню, поклади-но в потраву м'ясця побільше. І не жалій! Хтозна, скільки ще того життя лишилось. Хоч на старості літ усмак поїмо...
Відтоді Свирида Яковича наче підмінили. А щаслива Варка не могла натішитись винахідливою невісткою, котра так щиро й гостинно вміла частувати...

Ірина ЯСІНСЬКА.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую