Ми разом з вами – усі п’ятнадцять років!

Ми звикли думати, що час – єдина категорія, непідвладна людині. Але кому не знайоме відчуття повернення в минуле або стискування часу до мілісекунд? Люди навчилися робити час своїм союзником, і, як не дивно, саме сучасні ЗМІ довели це з усією очевидністю.

«Сімейна газета» народилася на зламі часів – у перші дні літа 2000-го року, коли започатковувати щось нове, тим паче, у пресі, здавалося божевіллям: зазирати у майбутнє наприкінці шалених 90-х, з їхніми фінансовими катастрофами та людськими розчаруваннями в усіх і всьому, було, вочевидь, надто ризикованим. Та, слава Богу, в усі часи знаходилися сміливці, котрі, незважаючи на жодні застереження чи перешкоди, вперто прокладали шляхи в майбутнє і собі, й іншим. Сергій Іщук завжди був таким, і я не боюся, що мене звинуватять у підлабузництві, ні, я просто констатую факти, адже його вміння прораховувати усі «за» і «проти» у газетному бізнесі відомі всім. Тож, гадаю, проект під назвою «Сімейна газета» був продуманим до дрібниць, і не один раз. Власне, подібних видань тоді, вже, здається, не бракувало, але в тому-то й суть, що метою нашого видання було наблизити життя подолян впритул до кожного, так, щоби в «Сімейці» кожен побачив себе та свою родину, відчув печалі й радості всіх, як свої власні, знайшов відповіді на запитання, що болять саме тобі щодня, розважився у хвилини суму, відпочив душею від усіх буревіїв часу хоч на годинку, яку тримаєш газету в руці. Тобто, газета мала стати тим другом і порадником, зустрічі з яким чекаєш із нетерпінням.

Минуло 15 років. Мало це чи багато для видання? За п’ятнадцять років немовля стає усвідомленою себе та своїх бажань особистістю. Що вже казати за газету, котра щотижня, і немалим обсягом, до речі, лягала у ваші скриньки! Пригадую, як готувався перший номер – всього-на-всього на чотирьох шпальтах, які гарячі суперечки спалахували відносно того, який матеріал кращий, як його виділити, які підібрати рубрики, заголовки, фото, шрифти! Газета народжувалася, як і немовля, в муках, навіть сумнівах, але з непохитною вірою в те, що вона потрібна вам. «Сімейка» росла і розвивалася разом із своїм читачем, небайдужим до того, що він побачить у кожному наступному номері. Листів із підказками, побажаннями, спогадами чи словами вдячності ми так чекали, і вони приходили завжди. Досить сказати, що чимало нових рубрик в «Сімейці» з’явилося тоді саме завдяки вашим щирим підказкам, проханням та відгукам. А скільки відданих авторів надбало наше новонароджене видання – не десятки, а сотні авторів стали згодом нашими друзями й порадниками! І з часом стало очевидним, що в рамках подільського проекту «Сімейній газеті» вже тісно, адже листи з дописами та запитаннями почали надходити з різних куточків України. Тож уже за рік «Сімейка» стає всеукраїнським виданням з багатотисячним накладом (починали з тисячі примірників, між іншим).

Без малого сім років довелося мені вести «Сімейну газету». Але не про мене мова. Всі ми у колективі працювали на те, щоб наше видання було цікаве саме вам, друзі, читачі та передплатники, і для цього не було шкода ні сил, ні нервів, ані часу, відірваного нерідко від власної сім’ї. Але я і сьогодні переконана: без вас вона не стала би такою, якою є нині. Час довів: лише наша співпраця, спільне творіння і творення – ось запорука успіху! Я пишаюся тим, що передала свого часу «Сімейку» в такі ж небайдужі руки, таку ж гарячу душу і серце. І з часом газета не просто виросла – вона змінилася, залишившись, на диво, такою ж вірною родинним принципам дружби та взаємодопомоги, позитивного ставлення до життя, прагнення зробити нашу державу міцною й сильною, якими ми хотіли б бачити всі українські сім’ї. Із ювілеєм, дорогі мої колеги – а це всі ви, не лише журналісти, дизайнери, друкарі тощо, а й читачі, дописувачі та передплатники! З нашим спільним святом, друзі!

Галина Аріон, перший редактор «Сімейної газети».

Читайте також Як ми робимо Сімейну газету, про смачні рецепти від наших працівників та Сімейні подарунки для молодят.