Декабристи на Поділлі

Їх діяльності присвячена велика кількість праць українських дослідників. Всі, хто писав про «споборників святої волі», так чи інакше порушували питання про зв’язок руху декабристів з Поділлям. Але в тих публікаціях, як правило, побіжно згадувалися далеко не всі прізвища учасників цієї політичної організації, яка діяла в нашому краї.
Після переможного закінчення війни 1812 року до Кам’янця-Подільського повернувся один з полків 2-ої армії, в якому служив В.Ф. Раєвський – друг П.І.Пестеля і О.С.Пушкіна. В 1816 році він організував у місті таємний політичний гурток «Залізні персні». Його члени виступали проти самодержавства, за встановлення в Росії демократичної республіки, дали клятву вірності поставленій меті і на знак священної дружби носили залізні персні – символ політичного союзу. Осередок цього гуртка існував і в Ярмолинцях.
В 1823 році в Новоград-Волинському брати Борисови створили «Товариство об’єднаних слов’ян». Його осередки діяли у Красилові і Старокостянтинові. В 1825 році воно увійшло до складу Південного товариства. Як згадка про ті події, на приміщенні Кузьминського сільського будинку культури Красилівського району встановлено меморіальну дошку, на якій значиться «В с.Кузьмин в 1825 році активно діяла підпільна група декабристів під керівництвом О.І Тютчева». Як зазначає у своїх дослідженнях відомий подільський краєзнавець Олександр Байдич, в Кузьмині дислокувалася четверта рота Пензенського полку, якою командував капітан О.І.Тютчев. Інша рота стояла в Красилові. Штаб батальйону, до якого входили ці роти, розміщувався в Старокостянтинові. Командував батальйоном майор М.М. Спірідов. Багато офіцерів цього військового підрозділу були членами «Товариства об’єднаних слов’ян». До числа найактивніших належав капітан Тютчев, який став одним з ініціаторів злиття Товариства слов’ян з Південним товариством.
Серед декабристів були і вихідці з подільського краю. У Кам’янці-Подільському розпочав свою службу подолянин Олексій Юшневський, генерал-інтендант 2-ої армії, найближчий друг П.І. Пестеля, редактор «Руської правди», один із директорів Південного товариства. Вступив Юшневський на шлях революційної боротьби свідомо, коли за світлі ідеї довелось іти на вічну каторгу, наш земляк, як і інші декабристи, поводив себе з великою гідністю. До речі, жінок, які перебороли величезні труднощі, щоб добитися у царя дозволу на добровільне заслання в Сибір, було одинадцять. Серед них – дружина Юшневського Марія Казимирівна. Вона була вірною супутницею в усіх тяжких випробуваннях чоловіка.
Видне місце серед «споборників святої волі» займав Олексій Корнілович. Він відомий не тільки, як учасник повстання 14 грудня 1825 року, але і своєю різнобічною літературною діяльністю.
Одним з небагатьох декабристів, які й після засудження не склали зброї, не здали революційних позицій, був ще однин наш земляк Павло Вигодовський, який народився 1802 року в селі Ружична Проскурівського повіту Подільської губернії. Син заможного селянина Тимофія Дунцова, який мав «5 коней, 2 корови, 16 вуликів із бджолами, 10 овець». Щоб мати змогу навчатися та потрапити на державну службу, Павлові вдалося взяти прізвище польського дворянина Вигодовського.
Утім зв’язок декабристів з Поділлям не обмежувався лише тим, що багато з них тут народилися, жили або служили. На формування їх революційних поглядів серйозний вплив справила тодішня соціально-політична обстановка, яка панувала в нашому краї. І хоча у своїх програмних документах декабристи не розглядали спеціально українського національного питання, і повстання зазнало поразки, та вогонь боротьби, запалений ними, підняв наступні покоління на революційні звершення.
Віталій ЛАВРИНЧУК.