ye-logo.v1.2
13 Листопада, 2019

Спогади очевидиців: 1917 рік на Проскурівщині

Сергій ЄСЮНІН Історія 2006

У минулому «краЄвиді» була опублікована перша частина спогадів української громадсько-просвітницької діячки Наталії Дорошенко-Савченко (1888-1974) про події, що відбувались у Проскурові у 1917 році. Не менш цікава друга частина

У ній йдеться про епізоди виборів до повітової земської управи та намагання українських сил здобути на них перемогу. Все це відбувалось, як і нині, – з боротьбою за виборців, з таємними перемовами, блокуваннями фракцій. Подано із збереженням стилю автора:
Тріумф національної революції на Проскурівщині
«…Не буду спинятися докладно на всіх епізодах боротьби Української Громади за українське обличчя Проскурівщини, хоч багато цікавого траплялося. Одначе вважаю за потрібне оповісти про один з них, а саме: про перевибори до Повітової Земської Управи, а це тому, що то був перший прилюдний виступ-боротьба Української Громади й перший її тріумф.
Згідно з розпорядком Тимчасового Уряду мало це статися на демократичних началах. Досі Земства були скрізь «цензові», цебто, аби мати право голосу, треба було мати певний земельний «ценз». Правда, існувала вже Українська Громада, а по селах – українське вчительство, та все ж така ситуація була непевна. Щодо настроїв міст, то справа була ясна – вони були проросійські. У великі мірі одначе залежало від селянства, бо його делегатів було більше. З огляду ж на малу свідомість національну в масі, на мішанину населення, а також на агітацію росіян і поляків, справа була й зовсім непевна. Нам ішло про те, щоб провести до земської управи бодай кілька своїх членів. Т.Верхола зробив розвідку в місті й сказав, що справа погана. На нашу пропозицію бльоку поляки й буржуазні жидівські кола відмовилася, бо, мовляв, йдуть з росіянами. Їх кандидатом на голову нової управи Земства був попередній голова, дідич Сергій Кисільов, російський кадет (конституційно-демократична партія). Стало відомо також, що вчительство середніх шкіл буде підтримувати згадану кандидатуру… Та ми не здавалися. Почалася, по модному кажучи, «холодна війна», яку ми й виграли.
Діло було таке. Напередодні виборів Українська Громада знайшла простору хату, в якій зроблено «штаб». Настелили на долівці соломи, дістали величезний самовар, наготовили вечерю. Того ж дня вже зранку Верхола попередив, аби Н.Дорошенко й К.Місевич дежурили весь день у «штабі» й нікуди не відходили, а сам зник невідомо куди. Попередив одначе, щоб приймали делегатів, коли такі будуть сюди приходити. Дійсно, по полудні почали напливати до нас делегати-селяни. А на вечір з’явився й сам Верхола. Що ж виявилося? Він засів у полі на перехресті доріг, які вели до міста, й спроваджував селян на нашу адресу. Ввечорі хата вже була повна гостей. Після вечері всі порозсідалися на соломі й почалася праця: усю ніч ми «накачували» селян, з’ясовуючи їм, чиїх батьків, чиї вони діти. Тут були й лекції з історії України, й змагань за волю, про багатства України та про перевагу самостійного життя для народу. Намічено також усіх наших кандидатів на членів управи та на голову. На голову намітили доктора М.Стаховського, а на членів: Т.Верхолу, вчителя народної школи Чухрія, ще двох вчителів, п. Осецьку та одного селянина. Підсумовуючи свої сили, все таки не були певні перемоги.
Вранці хтось із наших «громадян» прибіг і, сміючися, оповідав, що Кисільов та його прибічники хвилюються, що ще й досі немає селянських делегатів, мовляв: вже й готель і ресторан замовлено, а ніхто не приїздить. З огляду на непевність успіху, наша Громада збльокувалася з жидівським робітництвом, пообіцявши їм одно місце в управі. На вибори наші пішли гуртом і зайняли суцільно ліву сторону залі, на шкільних лавках. Спереду, на кріслах сиділа «еліта»: росіяни, поляки й жиди-буржуї.
Першим мали вибирати голову. Наші роздали картки селянам із кандидатурою М.Стаховського. Селяни вже заздалегідь були ознайомлені з особою доктора М.Стаховського, як з народним діячем, який за царського режиму за це сидів у в’язниці. Почалися вибори. Бідний Стаховський сидів, схилившися на лавку, й голову сховав у руки. Селяни повагом підходили до виборчої скриньки, кидали свої картки й ще мацали, чи добре пішла та куди треба.
Українці перемогли! Доктор Стаховський був обраний на голову. Що тоді почалося! Наші делегати зірвалися з місць і всі ми гуртом кричала: Слава, слава Україні! Слава нашому голові! Під шалені оплески й овації Стаховський виходить на сцену й схвильований вклоняється. Це була перша перемога українців, така несподівана для самих і така повна! І то де, в такому осячому гнізді! В місцевості, де перед тим всеціло панували росіяни й поляки.
Далі мали йти вибори членів управи. І ось тепер поляки прийшли проситися до бльоку, аби мати бодай одно місце, але тепер наші відмовилися. Наші члени управи були вибрані великою більшістю голосів. В новій управі керівником освітнього відділу став Верхола. Він відразу енергійно прийнявся за українізацію шкіл. На вільні місця призначав вчителями кол. полонених галичан.
З черги наша Громада взяла участь у Селянському З’їзді. Тут уже позначилися намагання большевиків опанувати селянство, їх промовці перековувала, що не треба відділятися. Наші промовці мали добрі аргументи проти тієї єзуїтської любови «старшого брата». Їм закидано, що вони люблять нашу пшеницю, вугіль, залізо і т. д. Ми використали також випадок, про який прочитали в часописах, а саме: в Саратовщині москалі побили українців переселенців. Це так вплинуло на наших селян, що вони почали з обуренням кричати російським промовцям: «геть!»
Перемоги була ніби на нашому боці, але після перерви на обід, прийшовши на залю, ми не застали нікого. Виявилося, що большевики перетягнули селян продовжувати з’їзд до військових касарень: мовляв, там більше місця, а насправді щоб оточити їх гущею москалів. Звичайно, ми поспішили до касарень. Не маючи змоги опанувати з’їздом, ми зірвали його.
У травні мене делеговано земством на курси українознавства в Києві, куди поїхало нас двоє кандидаток. По закінченні тих курсів і моїм повороті до Проскурова, наше Земство зорганізувало короткореченцеві курси українознавства для вчителів. На місці знайшлися майже всі лектори з вищою освітою, а спів викладав композитор Стеценко. Та курси ці не пощастило закінчити, бо перешкодила евакуація Проскурова, що відбулася наприкінці червня. Як директорка дівочої школи, я мусіла вивезти її. Я вибрала Полтаву. Обставини склалися так, що я залишилася працювати в Полтаві, а до Проскурова приїздила лише в половині жовтня 1917 р., аби передати школу новій директорці.
Я забула згадати, що ще за мого перебування в Проскурові була українізована й міська управа. Таким чином, українське життя в Проскурові й повіті вже було організоване, а послідуючим діячам хіба треба було його продовжувати й розвивати… “

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую