Гутники – склороби

Професійне свято працівників скляної промисловості має стосунок й до нашої області – як-не-як у Славуті нині діє склозавод. А ще пару століть тому на території Поділля та південно-східної Волині працювали до трьох десятків скловарінь, які мали назву – гути.
Звідки в нас стільки Гут
Скло відоме людству вже майже 6 тисячоліть, а найдавніші вироби були знайдені у Єгипті. Перші скляні вироби на території України з'явилися ще в античну добу, їх завозили з Греції та Сходу. В часи Київської Русі розквітло власне виробництво скла, але під час монголо-татарського поневолення воно занепало. Відродження українського скловиробництва почалося у XIV-XVстоліттях, а надзвичайний розвиток - у наступні два століття. Саме тоді виникли перші гути – невеликі підприємства з виготовлення скла.
Якщо глянути на сучасну карту Хмельниччини, то ми знайдемо 17 сіл з назвами, що походять від слова "гута" – Гута, Стара і Нова Гута, Стара і Нова Гутиська, Гута-Морозовецька, Гута-Глибівська та інші. Століття тому населених пунктів з такими назвами було близько 30! Все це означає одне – в нашому краї були сприятливі умови для скловиробництва, отож й для функціонування гут.
По-перше, є поклади головної сировини – кварцових пісковиків. По-друге, наявність лісових масивів дозволяло виробляти поташ – невід'ємний компонент виробництва скла. До речі, місця перепалення деревини для добування поташу називались будами. Раніше на Поділлі та Волині також було не одне село з назвою Буда, Будиська та ін. Часто гути і буди в інтересах виробництва розташовували поряд.
Гутне скло
Гути, як правило, будували серед лісу, працювали у них до 10-15 робітників. Ще стільки же займались заготовленням та підвезенням піску та деревини. Майстри-гутники вручну, біля скловарної печі-горна, виготовляли віконницю (скло для вікон), різноманітні посудини, а також скляні прикраси. Гутне скло не мало такої якості та прозорості, як сучасне, але й із нього виходили гарні вироби.
Головним продуктом виробництва волинських і подільських гут були посудини чотирьох основних типів: пляшки – з XVІІІ століття наймасовіші скляні вироби, кварти та штофи – ємності чотиригранної форми з горлом, зазвичай, темно-зеленого або брунатного кольору, аптечний та інший дрібний посуд, й нарешті – посуд для пиття, з яких найпоширенішим були різноманітні склянки та кухлі. Всі ці вироби наших гутників мали попит не лише на своїх землях, а й вивозилися до Московщини, Білорусі, Польщі та Прибалтики.
22 мільйони "гранчаків"
На початку ХІХ століття в Україні було близько 40 гут, й найбільше на Правобережжі – Поліссі, Волині та Поділлі, де збирали ще чимало деревного палива. Від середини ХІХ століття стара напівкустарна гутна промисловість занепадає, але виникають капіталістичні склозаводи. Число склопідприємств зменшується, але зростає їх продуктивність. Заводи, як і гути, виробляли звичайний і аптечний посуд, пляшки і віконне скло. Але з'явились й нові види виробів – лампове скло, скляна плитка та ін.
У ХХ столітті в Україні нараховувалось півтора десятка склозаводів. Один із них почав діяти в 1947 році у Славуті. Першою продукцією було віконне скло, згодом почали випускати бутилі, посуд, лампове скло до ліхтарів. У 1956 році завод налагодив виробництво розсіювачів для електросвітильників, а з 1960-х років до асортименту підприємства додались скляна плитка, та звичайні склянки. На заводі працювали понад півтисячі працівників, які лише "гранених" склянок у 1970-80-х роках виготовляли 22 мільйони штук на рік!
Нині Славутський склозавод вже не може похвалитись такими обсягами виробництва, але продовжує працювати та намагається гідно підтримувати колишню славу склоробів нашого краю.