Ярмолинці, Кам’янець, Проскурів – Подільський шлях Бєлгородського полку

У 1890 році на південній околиці Проскурова, поблизу маленького хутора Дубове, було завершено спорудження військового містечка, де розмістився 35-й драгунський Бєлгородський полк. Таким чином, вперше в нашому обласному центрі з’явилося спеціалізоване військове містечко. Ця подія також стала стимулом для розбудови одного із найбільших за площею мікрорайонів Хмельницького.
Місце дислокації – Дубове
Свій родовід Дубове веде від колишнього урочища, що розташовувалося на берегових схилах річки Кудрянки за два кілометри на південь від околиці Проскурова. Поблизу урочища був дубовий гай, від якого воно й отримало свою назву. В першій половині XIX ст. проскурівська управа вирішила більш ефективно використовувати свої заміські землі для поповнення міського бюджету, й ініціювала побудову на Кудрянці двох ставків та млинів – в урочищах Ракове та Дубове. Отак з’явився млин та став Дубовий, а поруч виник хутір. Хутір входив у межі міста, а дерев’яний млин належав до міських маєтностей.
У 1888 році був затверджений проект розширення Проскурова, за яким трохи вище хутора і ближче до міста військовому відомству надали 18 десятин і 10 соток землі для будівництва військового містечка для 35-го драгунського Бєлгородського полку та 1 десятину 2390 соток землі для військового шпиталю. Будівництво вела спеціальна “Войсковая строительно-хозяйственная комиссия по опытной постройке в Проскурове казарм”. Ця комісія мала в розпорядженні не лише техніків та робочу команду, а й навіть тимчасовий цегельний завод у тому ж передмісті Дубове. У вересні 1889 року у Проскурів почали прибувати підрозділи полку, й поки військове містечко було повністю не добудованим, у місті розмістився лише штаб і тилові підрозділи, а ескадрони кавалерії розквартирувались у шести приміських селах – Малиничі, Ружичанка, Карпівці, Копистин, Шумівці, Перегінка. Вводив полк до Проскурова полковник барон фон Корф – відомий військовий, представник відомого аристократичного роду.
Перша черга будівництва комплексу військового містечка завершилася у листопаді 1890 року, що надало можливість всім ескадронам Бєлгородського полку розміститись у Проскурові. З того часу колишній крихітний хутір Дубовий було вже не впізнати, та й називати його стали вже – передмістя Дубове. Від військового містечка до залізничного переїзду, який іменувався Поштовим, проклали першу дубівську вулицю, яка отримала назву Бєлгородська (нині – Козацька).

Бєлгородський полк
Бєлгородський полк вважався однією із найкращих кавалерійських частин у російській армії. Сформований 16 січня 1775 року як Таганрозький драгунський полк, він вже наприкінці ХVІІІ століття брав участь у кавказьких війнах та поході в Персію, а згодом у Вітчизняній війні 1812 року. У 1817 році полк розмістився в окрузі військових поселень в районі Чугуєва (під Харковим) та 1826 року був перейменований на Бєлгородський уланський полк, отримавши пізніше №12. Після ліквідації військових поселень розпочався “подільський” період історії полку – у 1866 році він був розквартирований у містечку Саврань Подільської губернії. У 1875 році полк увійшов до складу 12-ї кавалерійської дивізії (штаб – Вінниця), що дислокувалась у західній частині губернії. Полк розмістився у районі Ярмолинець: штаб – Ярмолинці, 1-й ескадрон – Чорний Острів, 2-й – Городок, 3-й – Фельштин (нині – с.Гвардійське), 4-й – Купин. У 1877-78 роках брав участь у російсько-турецькій війні, після повернення став на дислокування в районі Кам’янця-Подільського: штаб у Кам’янці, чотири ескадрони у повіті – у містечках Оринин, Чемерівці, Лянцкорунь (нині – с.Зарічанка), селі Жерді. У 1882 році відбулася чергова реорганізація кавалерії (реформування гусарських та уланських полків на драгунські), за якою полк отримав нову назву і нумерацію – 35-й драгунський Бєлгородський полк.
Через шість років, у зв’язку з прибуттям до Кам’янця-Подільського 2-ї зведеної козачої дивізії, було вирішено вивести із губернського центру Бєлгородський полк. Новим місцем дислокації визначили Проскурів, де для полку розпочали будувати згадане містечко у Дубовому. У 1904 році військовим відомством було виділено 44 тис. руб. на будівництво полкової церкви Св. Миколая Чудотворця 35-го драгунського Бєлгородського полку. Храм спорудили за Височайше затвердженим “типовим планом військових храмів” із червоної та жовтої цегли серед казарм військового містечка, у оздобленні він мав у півтора яруси сосновий іконостас із позолотою та чудовий внутрішній розпис. Навколо храму був паркан з цегляних стовпів та решіток. За штатом при церкві числився один священик, якому була надана казенна квартира в офіцерському флігелі.
6 грудня 1907 року в історії полку сталась знаменна подія – скасованим гусарським та уланським полкам повернули їх попередні назви та номери. Таким чином, Бєлгородський полк знову отримав гордовите право іменуватись 12-м уланським. Проскурівчани пригадували, що з цієї нагоди полк урочистим маршем пройшов центральною вулицею Проскурова, на ярмарковій площі влаштував для міщан пишне свято – грала музика, відбувались показові кінні вправи, дітей пригощали ласощами, чоловікам не відмовляли у оковитій.
З початком Першої світової війни у 1914 році 12-й уланський Бєлгородський полк в складі 8-ї армії виступив на охорону Чорноморського узбережжя. У горнилі громадянської війни, разом із встановленням радянської влади, полк був розформований, більша частина офіцерів емігрувала до Сербії, згодом до Франції.
Під час перебування в Проскурові Бєлгородським полком командували знані воєначальники царської армії: у 1893-99 роках командиром полку був М.Папа-Афанасопуло, у 1899-1901 – Є.Гернгросс, у 1901-04 – Г.Зандер, у 1904-08 – В.Хитрово, у 1908-13 – В.Франковський. Також, відзначимо, що у Проскурові в полку служило чимало інших відомих військових: Архип Петровський (у 1889-1909) – вахмістр, ветеран полку, який став прообразом для фігури унтер-офіцера серії олов’яних солдатиків 1886 року; Олександр Казаков (у 1908-14) – льотчик, найкращий пілот-винищувач Першої світової війни; Микола Шинкаренко (у 1911-14) – генерал-майор, відомий у діаспорі письменник та літературознавець (літературний псевдонім – Микола Бєлогорський) та багато інших.
З історією полку пов’язано ще чимало цікавих фактів. Ось лише один із них — 1910 року саме у його військовому містечку був збудований перший в Проскурові централізований питний водогін, який складався з двох свердловин, насосної станції та водонапірної вежі й забезпечував потреби військових. У самому ж місті водогін з’явився набагато пізніше – у 1929 році.
Додамо, що сьогодні збереглися чисельні будівлі військового містечка Бєлгородського полку, більшість з яких (штабні та казармені будівлі, полкова церква, водонапірна вежа, шпиталь та ін.) у 2009 році віднесено до реєстру пам’яток історії та архітектури місцевого значення.