«Останні години» далися найважче - хмельницький письменник Юрій Даценко про фінальний роман з серії ретродетективів

Хмельницький письменник Юрій Даценко відправив до друкарні п'ятий, фінальний, роман із серії ретродетективів про пригоди проскурівського хірурга Якова Ровнєра - «Останні години». В паперовому варіанті книжка побачить світ уже до кінця року. А за місяць письменник потішить читача обкладинкою й розпочне передзамовлення. Про заключний роман Юрій Даценко розповів журналістам сайту "Є".

Нагадаємо, у першій книзі «Пастка для різника» читач спостерігав за пригодами головного героя, який розслідує вбивство повій у Проскурові. У другій - «Книга в камені» - Яків втягнутий у конфлікт двох могутніх родів у старовинному Кам'янці-Подільському. Події третього роману «І стало світло» відбуваються у Меджибожі. Четвертого – «Життя вічне» у Сутківцях, де є знаменита церква-фортеця 15 століття.

У п'ятому романі головному герою Якову Ровнєру уже за сімдесят, бо то вже 1942 рік. Він знову у Проскурові. Все буквально вкутане безвихіддю.

«Як на мене, це найскладніший період з усіх, які я описував, - ділиться письменник. – Окупація, створення концентраційного табору «Шталаг 355» на околиці Проскурова у Раковому…».

До того ж, зізнається автор, саме для цього роману було найважче шукати матеріали. У першому зовнішній вигляд Проскурова вдавалося відтворити за допомогою наявних світлин. Достатньо було інформації про тодішній Кам'янець- Подільський у другому циклі пригод героя. Що стосується меджибізького періоду в житті Ровнєра, - були гарні консультанти – працівники тамтешнього заповідника. Вистачає в загальному доступі й інформації про Сутківці, їхні славні церкву і замок.

«На жаль, - розповідає Юрій Даценко. – Не так багато оприлюднено фактів про табір. Доволі загальні вони і про гетто. Втім мій роман не історичний, а з елементами художньої вигадки. Проте, традиційно, з історичним підгрунтям й багатьма історичними фактами. До прикладу, я дуже ретельно підійшов до назв вулиць, адже в російській імперії вони називалися по одному, в УНР й за часів Союзу – по-іншому, ще й німці на той час внесли свої корективи».

Попри відсутність інформації, письменник намагався якомога менше послуговуватися вигадками. Хоча доля вигадки, легенди є власне у кожному романі. У цьому автор вивів дві єврейські легенди, зв'язавши загальноєвропейську історію з нашою проскурівсько, взявши за основу невеличку проскурівську оповідку про єврея-годинникаря, за допомогою винаходу якого можна керувати часом. «Спробував обіграти цю казку-побрехеньку з реалістичного боку», - розповідає Юрій Даценко.

Важко писалося й тому, каже, що, змальовуючи події 1942-го (захоплене місто, євреї загнані у гетто), не зробиш сюжет розважальним.

«Нелегко було й вірно витримати баланс, - зізнається письменник. – Адже мова йде про радянський період нашого міста, а тут, як мовиться, легко можна збитися на манівці. Дуже деліканта тема проскурівського підпілля. Вона дуже важлива в контексті історії, адже саме Проскурівська підпільна організація вважається однією з найбільших і найпотужніших в Україні».

Автор включив в роман імена справжніх підпільників – молодих десятикласників, випускників шкіл, які так багато зробили, аби вигнати ворога з рідної землі. «Тут дуже багато справжніх подій, які я пояснив у зносках, - констатує Юрій. – Це власне і є візитівкою моїх книг».

…Поділився Юрій Даценко із сайтом «Є» і планами на найближче майбутнє: «Сідаю за соціально-побутову, соціально-психологічну драму з елементами фантастики. То буде роман у кращих традиціях Стівена Кінга. Події відбуватимуться у сучасності. Після його виходу багато людей мене зненавидять, оскільки підійматиму дуже актуальні і дуже болючі тем сімейних стосунків».

Читайте також: «Провідник «Волох»: як на Хмельниччині знімали фільм про повстанців ОУН-УПА