Гаряча тема:
- Війна
Андрій Журба: «У піснях я показую те, що є всередині кожної людини»
Андрій Журба, фронтмен гурту «STANZA», народився у Санкт-Петербурзі, навчався у Хмельницькому Національному Університеті, служив у колишній Чехословаччині. Був вокалістом різних гуртів Хмельницького: «Авалон», «Крестовый поход».
Він прийшов на фотозйомку та розмову раніше зазначеного часу, що дуже рідко трапляється з людьми творчих професій, і виявився зовсім несхожим на свій віртуально-сценічний образ: непримітний на перший погляд, з геть невловимою, але присутньою посмішкою. При перших спалахах фотокамери й після зауваження фотографа «якийсь Ви невеселий», пожвавився і сказав: а чого радіти? Проте вже через п’ять хвилин стало зрозуміло, що то Андрій дуже навіть веселий і комунікабельний. Він уродженець колишнього Ленінграду (Санкт-Петербург – авт.), який народився і до семи років мешкав у будинку, вікна якого виходили на Ісакієвський собор, у будинку, де також проживав організатор першого ансамблю народних інструментів, балалаєчник Василь Андрєєв. Проте через вологий клімат сім’я вимушена була переїхати на постійне місце проживання в Україну. Та тоді, поміняти великий Ленінград на маленький Хмельницький, де жили бабуся і дідусь по батьковій лінії, йому видавалося зовсім непривабливою перспективою. Це вже потім Хмельницьким став для нього рідним.
«Я був чемний, але з характером»
– Андрію, в тобі генетично і географічно закладена любов до музики…
– Саме так. Першу гітару батьки купили, коли мені виповнилося шість років. Хоча завжди вважали, що нормальний хлопець повинен мати більш серйозну професію ніж музика. Але я ще з дитинства мав свою точку зору.
– Яким воно було, твоє ленінградське дитинство?
– Масштабним. Не в плані мегаполісу, а в плані вражень. Я й досі, коли приїжджаю до Санкт-Петербурга, відчуваю, що мене «ковбасить» від усієї величі культурного, архітектурного та історичного розмаїття. З дитинства на згадку в мене залишився замок від квартири, в ідеальному робочому стані, на якому вигравірувано ім’я майстра і напис: «1812 рік». Окремі уривки з дитинства я й досі пам’ятаю до найменших дрібниць. Яскраві враження залишила одна з численних повеней: дорогою в дитячий садочок мама мені закривала обличчя шарфом, бо вітер був настільки сильним, що, здавалося, він задуває одразу в самісінькі легені! Також пам’ятаю, як розмалював усі шпалери в квартирі, розфарбував коня і розбризкав увесь одеколон по стінах – створював аромат. Пам’ятаю також, як поблизу пам’ятника Кірову батько вчив мене їздити на велосипеді. І я падав перед обличчям самого Кірова (сміється – авт.). А взагалі-то, я був чемним хлопчиком. Мама залишала мене під дверима дитячого садочка, а сама поспішала на роботу, а я по півгодини стояв, як укопаний, на одному місці, поки не прийдуть дорослі.
– Чемним, але не завжди слухняним. Музикою ти почав займатися наперекір волі батьків.
– Було таке. Батьки хотіли, щоб я став інженером, але коли я прийшов на вступні іспити, поклав на стіл екзаменаційний лист і сказав, що здавати не буду. Вдома був страшенний скандал! Після цього я продовжив навчання у школі. До музичного закладу я так і не вступив, але серйозно захопився музикою, після одного з конкурсів, де посів перше місце.
– Підозрюю, що доля хлопчика на стільчику, який співає чи розповідає віршики перед гостями, тебе не оминула.
– Навпаки, я ніколи цього не робив. Хоча я був спокійний і слухняний, але разом з тим – зі своїм характером. Мене в дитинстві ставили лише в куток. Співав і розповідав вірші я в садочку і школі, та й то лише до того часу, поки не перестав бути відмінником.
– Коли це сталося і чому?
– Усі друзі були старші за мене на кілька років, тому в мене раніше, ніж у всіх, десь у класі сьомому, почався період дівчат, дискотек, тусовок… Тоді ж почалися бійки, перша кров, «район на район» і все, що з цим пов’язано.
– З відмінника ти став забіякою?
– Забіякою я не був і першим ніколи не ліз у бійку, просто частенько отримував прочухана, особливо на дискотеках. Навіть з дружиною я познайомився на дискотеці, у колишньому будинку офіцерів. Тоді я закінчив дев’ятий клас, а вона – десятий. Наступного разу зустрілися на її та мого друга випускному вечорі. Як і більшість пар, ми зустрічалися, вона мене проводжала в армію, чекала два роки. Через три місяці після того, як я повернувся, ми одружилися, народили сина і досі продовжуємо зустрічатися…
– Твій син такий самий слухняний як ти?
– Так, і навіть зараз, коли йому вже 18 років, він, з одного боку, досить слухняний, а з іншого – геть самостійний і цілеспрямований. Поставив собі ціль вступити до університету на бюджетне навчання – вступив без жодної допомоги. Тепер націлився на один із закордонних вишів. Я переконаний, що йому це вдасться. Він завжди вчився самостійно, у нього, як то кажуть, над головою ніхто ніколи не стояв. Хоча ми такі батьки, з якими важко домовитися. Можливо, він завжди має чітку позицію, і впевнений у тому, що робить. А ми, батьки, намагаємося вберегти своїх дітей від тих помилок, які робили самі.
– Ти вважаєш себе щасливим?
– Кожна мить у житті може бути щасливою. Ти згадуєш якісь миті й розумієш, що тоді ти був щасливий, але тоді ти цього не розумів чи не відчував. Щастя – це розуміння, яке не завжди вимірюється у теперішньому часі. Як у Чехова: «Радійте і будьте щасливі». Адже радіти можна і за когось, а щастя – це особисте.
«Якщо перестану займатися музикою, то «заб’ю» на роботу».
– Тексти пісень, які ви співаєте, іноді аж надто серйозні. Як вони народжуються?
– Я не знаю, як народжуються мої пісні. Чесно. Якщо розкласти по полицях, то, напевне, так: спочатку в голові крутиться кілька нот, які потім переростають у мелодію. Та, у свою чергу, з часом обростає аранжуванням, певними асоціаціями, а вже потім мелодія набуває цілісності у вигляді історії.
– Скільки часу забирає весь процес?
– По-різному. Одна пісня може з’явитися за тиждень, а інша – через рік буде не готовою. Іноді крутиться в голові мелодія, а я не знаю про що вона, і ходжу з нею місяцями. Мелодія народжується від настрою, а тексти – це вже процес. Буває, що мелодія з’являється в голові раптово, десь у дорозі. Тоді я дістаю диктофон і «намугикую» її щоб не забути, а вже вдома все це розгрібаю. До прикладу, пісня «Чорний ворон» народжувалася поступово: мелодію я написав ще в армії, а слова до неї склалися дуже швидко, але аж через 4 роки. А пісня «Дощ», яку, до речі, Наталя Валевська виконувала на своїх перших концертах, народилася у тролейбусі дорогою додому. Хоча бувають пісні, які реально потрібно виношувати і народжувати: довго і боляче.
Ми працюємо в напрямку, в якому працюють одиниці серед українських музикантів, не намагаємося під когось підлаштовуватися, а просто робимо те, що нам подобається. Те, що це не приносить великих прибутків – факт, але у нас, в Україні, як і в Росії, шоу роблять заради бізнесу, тоді як за кордоном – бізнес заради шоу.
– Коли слухаєш музику, отримуєш задоволення чи помічаєш дрібниці, як і більшість музикантів?
– Музику слухаю різну і дуже багато. Сприймаю її в цілому, і не розбиваю звучання кожного інструменту окремо чи вокал. Якщо музика звучить гармонійно в цілому, і ніякі дрібниці не дратують слух, то це суцільне задоволення.
– Найближча мрія твоя і групи в цілому.
– Ми хочемо займатися своєю улюбленою справою. Щоб люди слухали нашу музику і їм це подобалося. Хочемо вийти на той рівень, коли ми своєю музикою зможемо заробляти на життя. Це щастя – займатися улюбленою справою й отримувати від цього не лише моральне задоволення. Я переконаний, що у людини не повинно бути нічого зайвого, а грошей повинно бути стільки, щоб тобі вистачило, аби сім’я не потребувала основного.
– Тобто музика для тебе – не просто хобі?
– Однозначно ні. Я не уявляю свого життя без музики й закінчення робочого дня – без репетиції. Якщо я перестану займатися музикою, то «заб’ю» на роботу. Бо життя не матиме інтересу. В моїй біографії були чотири роки, коли я не займався музикою –і я не можу пригадати абсолютно нічого з того періоду. Наче викреслено з пам’яті все.
– Якою ти бачиш вашу публіку нині?
– Вікова категорія дуже різна, а щодо якості – вважаю, що це однозначно люди не «порожні». Тому що наші пісні не можна слухати не розуміючи їх. Адже у своїх текстах я намагаюся показати те, що є всередині кожної людини. Є люди, відкриті у своїх почуттях: вони можуть плакати, коли їм погано, і веселитися – коли добре, а є люди, в яких за жорсткою оболонкою ховається вразлива душа. Своєю музикою і текстами ми показуємо, що насправді всі люди однакові. Навіть зла людина не завжди зла, а добра – не завжди добра.
– Визнач найважливіші месиджі ваших пісень.
– Вважаю, що найголовніше – зачепити все позитивне, відкрити думки людей: тебе муляють якісь думки, а ми вийшли і про це заспівали. Про радості і печалі, про Бога і проблеми, про милість і терпіння, любов і ненависть… зараз ми досягли того внутрішнього стану, коли можемо дозволити собі заспівати на будь-яку тему, не соромлячись лірики, почуттів і глибоких тем. Треба ростити в собі душу, і тоді, навіть коли ти будеш співати пошепки, тебе почує кожний. Люди, незалежно від віку, сприймають всі пісні однаково, цінують, співпереживають. Я не знаю жодного випадку, коли б людина вийшла з нашого концерту байдужою.
– Пісні на соціально-політичні теми пишеш?
– Швидше «ні», ніж «так». У нас є одна пісня на українській мові, текст для якої написала Жанна Грель з Городка «Ти підвелася з колін». І чомусь усі думають, що вона про Україну, насправді ні. Зараз у нас є пісня «Війна», яка написана у зв’язку із теперішніми змінами-перемінами влади і безладом. Насправді, мені начхати на останні події в політиці у будь-якому партійному таборі. Тому що, якби в країні було все нормально, то люди не відповідали б за вчинки минулого чи позаминулого покоління. А якщо ти знаєш, що тобі завтра і у всі наступні дні потрібно якось жити, заробляти гроші на утримання сім’ї, а вони ж заважають тобі це робити, незалежно, яка влада ця чи попередня, то чому я повинен за когось чи за щось виходити на мітинги, псувати собі нерви і здоров’я? Якщо чесно, то я дивлюся на усі ці мітинги, і мені смішно: протилежні табори між собою перегукуються як у дитячому садку. Коли ми в молодості йшли район на район, воно виглядало більш серйозно, ніж сьогодні табір на табір.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: