ye-logo.v1.2
28 Вересня, 2020

Дмитро Підмурняк грає на тридцяти музичних інструментах і володіє гіпнозом

Культура 1935

Колишній вчитель музики п'ятнадцять років поспіль категорично відмовляється від пенсії, пояснюючи це тим, що поки ще не використав свого потенціалу

«Та ми його і просимо, і пояснюємо, щоб оформився на пенсію, – каже Солобковецький сільський голова Ярмолинецького району Мирослав Грацонь. – Дмитру Петровичу в серпні за несплату опломбували газ. РЕМівці відключили світло, бо була якась «ліва» розетка. А про оформлення документів навіть слухати не хоче. Вже 15 років не отримує пенсію. Хоче, щоб йому повернули гроші з радянського Ощадбанку. А взагалі, гріх було б сказати, що він комусь робить погане. Не п'є. Петрович просто такий,  він любить добиватися правди».
Отримавши таку характеристику, йду до хати Дмитра Підмурняка.
«То ти такий молодий, – одразу з порога запитує Дмитро Підмурняк. – А досвід в тебе є? Заходь. Може, трохи є запах. Так то від кота Васьки. Я сам живу. Дружина померла». 

«одночасно граю на шести інструментах»
Чоловік веде кімнатами. На диванах, кріслах, шафах і навіть на підлозі стоять музичні інструменти. Під стіною – фортепіано. 
«Я граю на 24 музичних інструментах, – розповідає Дмитро Підмурняк. – Але ні, брешу, то ще за Союзу грав на 24 інструментах, а нині, напевно, вже більше, ніж на тридцяти. Одночасно можу грати на шести музичних інструментах. Не віриш?! Дивись». 
З дивану бере акордеон, з полиці знімає футляр. Дістає сопілку. Під ногу кладе бубон. На праву руку одягає дзвіночки. До лівиці бере торохкало. На середні пальці одягає два дерев'яні кільця (кастаньєти), і затискає у долонях. За мить лунає шалена мелодія. Звуки акордеону і сопілки перегукуються з бубном та дзвіночками. Усю какофонію звуків доповнюють неймовірно гучне клацання та тріщання. 
«Я ще під праву ногу кладу музичні тарілки, – відсапуючись, каже Дмитро Петрович. – Навіть не знаю, куди їх подів. Від грання на сопілках, кларнетах, трубах і взагалі на будь-яких духових інструментах почав хитатися передній зуб. Болить. Але то пусте. Давай я тобі зіграю на саксофоні». 
Дивує те, що Дмитро Підмурняк – самоучка. Отримавши освіту у 10 класів, Дмитро відслужив армію і вступив до Кам'янець-Подільського культурно-освітнього технікуму, де за два роки здобув спеціальність «художній керівник». Ось і вся освіта. А окрім гри на різних інструментах, Дмитро Підмурняк пише музику, вірші і досить непогано малює.

«Батько голим кував у кузні ножа, а я в дев'ятому класі вночі ходив по кладовищу»
«У мене батько грав на гармошці, – каже Дмитро Петрович. – Дуже подобалося. Напевно, від батька перейняв більше. Завдяки йому я навчився гіпнозу. Батько народився у 1908 році. Закінчив духовну семінарію. Пішов у колгосп. При німцях сидів у в'язниці. Після війни став головою сільради. А був майстром на всі руки. Вечорами у нас часто збиралися люди і висловлювали відверті думки про владу. Читали Кобзаря. Напевно, у супротив режиму батько зайнявся чорною магією. Він кував спеціальний ніж, щоб встромити його у корінь папороті. У такий спосіб можна було лікуватися від усіх хвороб. Але кувати потрібно було опівночі, у закинутій кузні, а головне – голим. Він так і зробив. Але кузня загорілася, і батько голяком прибіг додому. Насправді нічого не загорілося. Просто батькові привиділося...
А силу волі я почав виробляти ще в 9 класі. Це вже згодом зрозумів, що то сила волі. А в чорній магії потрібно було пройти різні випробування. Найстрашнішим було вночі йти на кладовище. Кам'яні хрести, могили. Це в наш час люди не бояться ні Бога, ні чорта. А тоді боялися всього: мерців і всього потойбічного. Пройшов цвинтарем і вкрився холодним потом. А випробування таки вистояв. До речі, гіпнотерапію я почав задовго до Кашпіровського. І робив все те, що й він. Чого його зірка так швидко згасла? Продався за гроші. А я в школі дітей лікував». 
Свою розповідь Анатолій Дмитрович перериває пропозицією зіграти на фортепіано. Сідає за інструмент. Співає: «Гори, гори моя звезда». На секунду відривається. 
«А ти знаєш, – каже, – музика Українського гімну мені не подобається. – Я написав інший. Слухай». 
Звучить дивна мелодія фортепіано. Облишивши інструмент, він бере до рук балалайку. Тринькає простеньку мелодію. Потім бере акорди на 6-струнній і 7-струнній гітарах. На трубі може грати як лівою, так і правою рукою. Для цього на інструмент наклеїв наждачний папір. Щоб лівиця не ковзала. 
«А зараз я тобі зіграю на королеві музики, – каже Дмитро Підмурняк. – Знаєш, хто королева музики? Скрипка!»

«Я помру, а пенсії не візьму»
У 1958 році, одразу після служби у морфлоті, Дмитро вступив у театральний інститут імені Карпенка-Карого. Хлопець здав усі документи, однак захворів на ангіну. 
«Був такий лікар Дерагне, – розповідає Дмитро Підмурняк. – Він мене і «відсіяв». Сказав, що треба видалити гланди. Дурня, просто на моє місце взяли іншого. А зі мною вступав Володимир Конкін. Може,  і я став  би актором. Значить не судилося». 
Одразу після армії Дмитро Підмурняк працював завклубом і водночас у сільській школі викладав музику й малювання. Останні кілька десятиліть чоловік викладав музику у Солобковецькій школі-інтернаті.
«Мене незаконно звільнили, – каже Дмитро Петрович. – Я хочу, щоб мене відновили на роботі. А пенсії я не беру тому, що поки в змозі принести користь державі. Можу навчати дітей. Я помру без пенсії. Так я вирішив. Мені гроші потрібні лише для того, аби прохарчуватися. Я борюся, а лише у боротьбі людина живе». 
Зі школи-інтернату Дмитра Петровича звільнили у березні 2007 року. 
«Дмитра Підмурняка звільнили за статтею, – каже директор Солобковецької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату Алла Гаман. – Наш заклад розрахований на дітей з певними психічними вадами. А Дмитро Петрович абсолютно за ними не стежив. Він просто приходив в клас, сідав і грав. А діти на його уроках вилазили через вікна. Добре, що не дійшло до біди. Документацію не вів, на підвищення кваліфікації не їздив. Він тряс інструментом і кричав: «Ось моя документація і кваліфікація». Ми його просили, щоб звільнився за власним бажанням. Не захотів. Щодо його звільнення була перевірка з державного нагляду праці. Ніяких порушень з нашого боку виявлено не було. А якщо по-людяному, то це людина творча. Ми це розуміємо. Він гіпнозом лікував дітей від енурезу. Викладав образотворче мистецтво. Але в нашій школі він працювати просто не може».
Нині 76-річному Дмитрові Підмурняку час від часу сусідка приносить попоїсти.
«Дмитра Петровича ображає його звільнення, – каже сусідка Людмила Ковальчук. – У нього дві доньки. Одна живе у Хмельницькому, інша в Києві. Що йому вишлють, тим і живе. А так, добра людина. Моя п'ятирічна донька Віка ходить до нього. Він їй грає на піаніно. Піду, занесу йому борщу».
 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую