Інтерв'ю. Наталія Валевська про свою творчість, плани на майбутнє та Євробачення

— Приблизно чотири роки тому ви брали участь у телевізійному проекті каналу «1+1», влаштованому для військовослужбовців. Там ви співали на крилі «МіГ-29». Чи плануєте знову якось поєднати свою творчість із Українським військом? 

— Це була ідея Міноборони. Вони замовили каналу такий проект, аби привітати усіх військовослужбовців із Днем Збройних Сил України. Знімав мене тоді Максим Паперник. Коли я погодилася взяти участь у цьому проекті, спочатку не знала, що співатиму на крилі винищувача. Тож це був сюрприз. Літак був досить оригінально оформлений: на ньому містився напис «Маестро» та ноти на нотному стані — точнісінько, як у фільмі Леоніда Бикова «У бій ідуть тільки старики».

Зйомки відбувалися восени, було досить холодно, і ми добряче змерзли у тонкому вбранні. Проте мені дуже сподобалося. Я гадаю, що кожен проект допомагає нам удосконалюватись і загартовує для майбутніх справ.

Мене тоді одягли у справжній костюм льотчиків-винищувачів. Тобто це був справжній комбінезон із системою забезпечення киснем на значній висоті. Я навіть погодилася одягнути льотне взуття, аби усе здавалося правдоподібним.

Це мало цікаві наслідки. На Фейсбуці зі мною почав листуватися справжній льотчик із Мексики — Сальвадор. Він навчає молодих пілотів вправлятися на бойовому літаку і постійно показує їм мої фото та відео, де я у цьому костюмі — мовляв, навіть така тендітна дівчина може літати на винищувачі, тож беріть приклад. Звісно, він розуміє, що це лише сценічний образ, проте його підопічні цього не знають, тож мають гарний стимул навчатися краще.

Щороку ми, звісно, вітаємо наших захисників зі святами. Мені дуже подобається, коли артист виступає разом з військовим оркестром або хором, бо це все відбувається наживо, тим більше, коли за тобою така сила, то і сам почуваєшся впевненіше.

— Чи цікаво вам було б поїхати з концертами до наших миротворців, як це робили свого часу Тіна Кароль, Ольга Крюкова та інші естрадні виконавці?

— Ясна річ, що я б не відмовилась, якби мене запросили. Я вважаю це насправді благородною місією. Багато священиків, публічних людей залюбки їздять підтримувати наших солдатів, тих, хто несе непросту, відповідальну службу.

— Торік ви брали участь у національному відборі на «Євробачення», проте право представляти Україну на музичній арені виборола Alyosha. Там виник конфлікт з Василем Ілащуком на Першому національному телеканалі... Скажіть, якщо не секрет, що саме там трапилося?

— Хоча відтоді минув уже певний час, цей конфлікт ще має продовження. Така ситуація у мене була вперше і, маю надію, — востаннє. Як я раніше вже говорила, до Василя Лазаровича я не маю жодних претензій і раніше не мала.

Я й тепер пам’ятаю: 28-го грудня у новинах я побачила інтерв’ю Василя Ілащука, який на той момент був президентом телерадіокомпанії. Він тоді сказав, що на «Євробачення» їде той, хто має гроші. Проте така позиція, як на мене, неправильна, адже цей конкурс не передбачає змагання у грошах. Тих, у кого вони є, досить багато, тож варто було б звертати увагу насамперед на талант.

О пів на дванадцяту ночі моєму продюсерові та чоловікові зателефонував Василь та наговорив усіляких неприємних речей. Повідомив, що тепер я в чорному списку Першого національного. Єдине, про що шкодую, що не записала тоді їхній діалог, адже сьогодні кожен може відмовитися від своїх слів. У наш час дуже легко багато чого наговорити на жінку, адже ми сприймаємося як слабка стать. Проте я себе такою не вважаю, тому я спеціально зібрала прес-конференцію і розповіла всім про цей інцидент. Адже, на мій погляд, це ненормальні речі, коли людина, яка займає високий пост, дозволяє собі таку поведінку стосовно інших людей, ким би вони не були. І він не має права приймати рішення, хто в чорному списку, хто в білому, а хто в сірому. Нині ми й досі, на жаль, не спілкуємося, хоча я не маю ні до кого претензій, адже є, по суті, мироносцем.

— Ви ще коли-небудь маєте намір брати участь у відборі до «Євробачення»? Чи це уже закрита для вас тема?

— Звісно, я збираюся брати участь у нацвідборі. Єдине питання — коли? Це залежатиме, передусім, не від репертуару, — з цим проблеми немає. Ми плануємо спершу здійснити усі наші плани на нинішній рік. У нас є кілька досить цікавих і, що важливо, корисних проектів, які ми уже розпочинаємо. Тож їх потрібно реалізувати, довести до логічного завершення і не розпилюватись ще на щось. Не слід гнатися за двома зайцями одночасно, адже можна не вполювати жодного.

— Як ви оцінюєте шанси Гайтани на цьогорічному конкурсі? Чи зможе вона повторити успіх Руслани чи Ані Лорак, наприклад?

— На мою думку, Гайтана неодмінно гідно представить Україну на «Євробаченні», адже вона одна з тих співачок, які мають широкий діапазон, сильний голос. Тим паче, вона має достатній сценічний досвід, аби не просто виступити, а й вразити глядача. Її особливістю є і цікава зовнішність, не традиційна для українців. Оскільки в Європі усі вже звикли до геть інакшого типажу наших громадян, це буде приємним сюрпризом для глядачів.

Що стосується успіху Гайтани, на кшталт Руслани та Ані Лорак, то відповім, що тут усе залежить ще й від пісні та від того, як їй Бог допомагатиме. Наскільки я зрозуміла, Гайтана релігійна людина, адже після перемоги вона насамперед подякувала за це Всевишньому. Тож сподіваюся, він їй допомагатиме, а публіка підтримає. А ми, як завжди, триматимемо кулачки за неї, посилатимемо частинку своєї енергетики на перемогу. Сподіваюсь, що усі ці фактори у сукупності допоможуть їй посісти найвищий щабель.

— На вашу думку, якою має бути пісня потенційного переможця «Євробачення»?

— Це пісня, яка відповідає часу, тобто найбільше підходить тематично до подій, які хвилюють світ. Наразі це тема Євро–2012. Тож «Be my guest», по суті, є запрошенням гостей до нашої країни. Гайтана тут влучила точно в ціль. Чим більше приїде в Україну туристів, тим більший прибуток ми матимемо, тим кращою буде економіка. Тож ідеться не лише про творчо правильний хід, а й про хорошу стратегію з погляду політики та економіки.

— Що ж може бути головнішим за сценічний успіх?

— Завдяки сценічному успіху я маю можливість займатися й іншими справами, досить важливими, як на мене. Нині ми працюємо над благодійним проектом. Я почала займатися цим приблизно з 15 років, проте не глобально. Нині ж Благодійний фонд імені Наталії Валевської, заснований у травні 2009 року, оформлює необхідні документи для нового доброчинного проекту, що має назву «Світле майбутнє». Він стане можливістю для дітей, які будуть випускатися з інтернатів, визначитися у житті, зрозуміти, чим вони хочуть займатися. Такі установи успішно працюють за кордоном, тож сподіваюся, що в Україні вони теж матимуть успіх. До цієї проблеми увага у нашій країні прикута вже не один рік, проте ніхто серйозно ще не починав діяти. Ми станемо одними з перших, хто візьметься за реалізацію цього проекту.

Свого часу я змогла визначитися з майбутньою професією, у моїх батьків не було великих можливостей посприяти цьому, вони просто не заважали, віддали мене в хор, далі — до музичної школи. Це не так дорого коштує, аби відмовляти собі у навчанні. Тож можна вивчитися на музиканта, на кравця, як я теж зробила свого часу. Я мала свої замовлення, шила речі, отримувала гонорари і таким чином мала змогу сплачувати за подальше навчання. Тож не обов’язково, щоб були заможні батьки, головне знати, чого ти сам хочеш. А можливість знайдеться. У мене, наприклад, досить багато знайомих, які можуть узяти на стажування дітей і у такий спосіб допомогти їм зрозуміти, до чого вони мають хист. Можливо, хтось захоче залишити в себе працювати цю людину, якщо вона буде старанна, талановита, а головне матиме бажання розвиватися саме у тій сфері, яку обере.

Звісно організувати цю справу не надто легко. Це досить відповідально, адже з інтернату дитину так просто не віддають, та й ми маємо розуміти, що «відповідаємо за тих, кого приручили». Тож до всього намагаємося підходити свідомо.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Хмельничанки Валентина Лонська та Наталя Валевська потрапили до Книги рекордів Гіннесса

Бесіду вела Ольга МОСЬОНДЗ, «Народна армія»