ye-logo.v1.2

Лариса Мельник: «Я раділа за наших українців, які виходять з рабської залежності»

Євромайдан 6327

Хмельничанка розповідає, які події Революції гідності запам'яталися їй найбільше.

Для хмельничанки Лариси Мельник, яка працює викладачем в інституті післядипломної освіти, Майдан розпочався ще влітку 2013 року. Тоді освітянська спільнота Хмельницького намагалася захистити честь і гідність деяких директорів шкіл, яких раптово звільнили із займаних посад. Педагоги створили ініціативну групу та висловили недовіру тодішньому начальнику міського управління освіти Валерію Олійнику.
«Саме честь і гідність людини була провідною ідеєю нашої боротьби майже все літо. Міська влада була здивована тому, що громада була такою активною», – каже пані Лариса.
Наступна подія, яка обурила Ларису Мельник та сколихнула всю Україну, сталася 21 листопада. Вже наступного дня, 22 листопада, Лариса Мельник разом із «свободівською» молоддю роздавала листівки та газети біля Хмельницької обласної філармонії, закликаючи хмельничан не бути байдужими до долі України.
«А далі все як в еволюційній круговерті. Мої лекції, семінари були присвячені прояву активної громадянської позиції освітян. Мої слова «зливали» керівництву, «стежили» за чітким дотриманням ведення навчальної дискусії (адже за два останні роки попередники закладали фундамент зовсім іншої ідеології серед громади області, вчителя ще більше намагалися зробити рабом)», – розповідає педагог.
1 грудня, після побиття студентів на київському Майдані, Лариса, прийшовши до інституту, зняла портрет «вождя рабського племені». В той день було багато лекцій, а після них жінку викликали до ректорату і погрожували відправити до Ядухи (тодішній губернатор Хмельницької області – прим. авт.). Це нагадало їй «андроповську історичну годину».
Потім вир подій був посвячений активним діям. В штабі супротиву організовували людей, роздавали листівки, збирали народне віче...
З розвитком подій Лариса почала розуміти, що кількість однодумців серед освітян зростає, все більше людей висловлює свою позицію.
«Дуже запало в душу, коли після однієї лекції підійшов колега з Ізяслава. Він говорив про те, що відбувається на моїх семінарах – пелена страху спадає з очей. Наша розмова наштовхнула мене на думку, що кількість однодумців серед освітян зростає. Мовчки я раділа за наших українців, які виходять з рабської залежності. Можливо, кволо і невпевнено, але виходять», - згадує пані Лариса.
Майдан в Києві також викликав у жінки багато роздумів. Вона розуміла, що свободу здобувають лише в боротьбі, а не хороводами і піснями... І хоч люди були такі різні, та водночас усіх об'єднувало розуміння, що ми «рвемо кайдани рабів».
«Один чоловік, котрий після несення варти, підійшов, щоб його погодували і розповідав якусь історію, раптом затримав погляд і сказав: «Я бачу, що ти хочеш запитати: чому я тут? Відповім: я не зміг в своєму житті бути вільним, хочу, щоб мої діти були освіченими, вільними та щасливими», - згадує Лариса Мельник. - На жаль, не знаю, як склалася подальша доля цього чоловіка, адже на Майдані був вир людей, подій. Та його слова запали у душу. Мій батько теж про це все життя мріяв».
Ще один день, який запав жінці у серце, це 18 лютого (коли Верховна Рада відмовилася обмежити повноваження Президента, а від снайперських куль загинуло понад 20 протестувальників).
«Весь день з лекцій поривалась до інтернету, щоб дізнатися про перебіг подій. Те, що відбувалося в Києві, - було нищенням українського люду. До усіх, хто не переймався тими подіями, а щось святкував, мала мовчазне запитання: «Чому Ви не на Майдані?», - згадує активістка. - Далі, як в документальному кіно: ніч була напруженою, шукали мера, депутатів... Вранці, щоб силові структури не відправляли допомогу регіоналам, організували в мерії звернення. Зрозуміла, що ця структура «совдепівська», реакція в них наступна — почекаємо, як будуть розгортатися події».
Багато часу та зусиль Лариса Мельник віддала Майдану. Була і здача крові, і збирання теплих речей, організація поїздок на Київ, психологічна допомога хлопцям з Майдану, а потім — хлопцям, які з Майдану пішли в АТО... І досі Лариса — в центрі подій, переймається проблема і потребами кожного нашого захисника.
Завершує свою розповідь Лариса Мельник наступними роздумами: «Ідея про те, що у нас відбувається революція честі і гідності, у мене виникла ще 20 лютого від час створення сайту для небайдужих хмельничан. А ще — під час дискусії з мером Сергієм Мельником. Коли він одного зі звільнених тоді директорів назвав гоноровим, я йому відповіла: «В перекладі з польської «гонор» означає «маю честь і гідність бути людиною!».

Від редакції: У рубриці "Євромайдан. Рік по тому" ми збираємо історію Євромайдану, Революції Гідності та спогади про Небесну сотню. Пишемо про те, як склалося життя поранених на Майдані. Аналізуємо ситуацію в країні та області, зміни загалом та у кожному з нас... І все - це словами рідних, друзів, близьких Небесної сотні, учасників Майдану, вас, читачів. Читайте, пишіть, додавайте, згадуйте та аналізуйте разом із нами. Адже історію пишемо ми.

 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую