Як мозок намагається обманути тіло

Не хочу, не буду і навіть не проси. Втомлений, виснажений, хворий і т.д. Краще полежати вдома, подивитись кіно, зайнятись хатніми роботами і т.д.

Чого лише не придумає твій організм, аби не йти у спортзал. Особливо коли ти прокидаєшся зранку. Знаєш що сьогодні день тренування і зал відвідати потрібно. Знаєш що потрібно буде зібрати форму, скласти в рюкзак і вирушити холодними зимовими вулицями до «Evolution». Звичайно в рамках проекту хочеться писати лише про приємні речі. Надихнути людей на щось нове. Але... ну, "сурьозно"... не завжди то так. Що б не казав, але відпочинок це головне. Якісний відпочинок, нормальний сон - це запорука хорошого настрою. І, звичайно, що коли приходиш в зал на тренування то сам процес проходить простіше і легше. Свята минули давно, але налаштуватись на робочий лад досі не виходить. Не висипаюсь. Тому чим ближче до самого тренування тим менше бажання підніматись і йти через пів-міста до «Evolution». Ні… Сама прогулянка зимовими вулицями мені дуже до вподоби. Але от розуміння того що доведеться працювати фізично і виснажливо надихає не зовсім. Буває так, що й на вечір подрімати хочеться годинку-другу. Проте збираєш себе в кулак, одягаєшся та вирушаєш давно завченим маршрутом. І коли заходиш у приміщення, то з порогу настрій починає змінюватись. Береш ключ у симпатичної дівчини-адміністратора, вітаєшся з тренером. Заходиш в роздягальню, а там зазвичай вже знайомі люди, що також займаються в залі. Поки перевдягнешся, обов`язково кількома словами перекинешся. Настрій йде в гору неодмінно. Заходиш в зал, легка розминка і вперед, до нових рекордів.
Зараз в мене розпочалась пора інтенсивних занять і цікаво спостерігати за тим, як мозок намагається обманути тіло.

Ось тренажер для ніг. Так звана «платформа». Здавалось би все легко і просто. Лежи собі на спині і штовхай вагу. Але коли тренер каже тобі «навішати» 100 кіло і працювати, то в голові одразу - «це неможливо». Таку вагу, мовляв, рано ще мені. Не справлюсь. Проте ніц не поробиш - тренеру видніше. Кидаєш необхідну кількість залізних млинців на тренажер, зручно вмощуєшся. І дієш за правилом «очі бояться, а руки (в моєму випадку ноги) роблять». Починаєш вправу. І, як то не дивно, все виходить. Головне просто робити. Так, це важко. Так зусиль потрібно прикласти немало. Але сказано - три підходи по вісім разів - повинен робити. Не для тренера. Не для читача. Для себе особисто. Завершуєш. Ноги гудуть. У вухах шумить. Серце бухкає несамовито. Але результат є. Перша «сотка» мною подолана. І подолана успішно. Після такої перемоги і появляється натхнення щось робити. Адже такі невеличкі або значні досягненя доводять - все в моїх силах. Головне мати ціль і йти до неї. Цей тиждень також відзначився і ще однією хорошою цифрою. З початку проекту я набрав рівно десять(!) кілограмів. І вони набрані не в жир, а сформувались у м`язи. Хоча це не завершення, як каже мій тренер - ми ще набираємо вагу щоб у подальшому формувати тіло. А до того ще працювати і працювати. Ось тільки б крепатура відпустила. :) Бо після свят увійти у звичний ритм виявилось все ж не просто. Тому на другий-третій день після вправ, опрацьована група м`язів нагадує про себе добряче. Одразу відчуваєш, над якою групою працював і де працював старанно. Позбавитись від цьогої можна лише в залі. Замкнене коло виходить. А це означає, що мій шлях до мети продовжується. Наступний тиждень принесе нові перемоги.

Партнер проекту: спортивний клуб "Evolution"