Крок у хмари: що треба знати, щоб зважитись стрибнути із парашутом

Дехто зважується на стрибок із парашутом у пошуках адреналіну, бажанні полоскотати собі нерви, або ж спробувати щось невідане. Зазвичай такої «порції» екстриму вистачає надовго, і політ у небі стає яскравою згадкою на все життя. Однак є й ті, хто відчувши одного разу легкість і спокій у хмарах, назавжди закохуються в небеса. Серед них хмельничанин, для якого парашутний спорт став екстремальним хобі та улюбленою справою, 28-річний Богдан Марамон.

Свій перший стрибок з парашутом екстремал зробив майже десять років тому. З дитинства цікавлячись десантними військами, зокрема їх парашутним відділом, ледь досягнувши повноліття, Богдан зважився на сміливий крок. З тих пір полюбив польоти в небі й активно почав займатися цим видом спорту. Були десятки стрибків, опанування нових технік та команда таких же відчайдух, які стали для нього справжньою сім’єю. Однак через травму в останні роки довелося «зав’язати» з улюбленим хобі. Тепер же лише зрідка вдається стрибнути з парашутом, але тяга до неба так і залишилася.

«Я був на першому курсі, коли вперше стрибнув. Це був 2011 рік, 28 травня. Мені «стукнуло» 18 років, я знайшов такого ж, як я, мого одногрупника і запропонував йому. Самому не хотілося випробовувати, потрібно було мати компаньйона, - згадує хмельничанин. - На той момент я вище 16-го поверху не піднімався. Не знав, як поведу себе у літаку. А спека і стрес викликали нудоту. Страшно було не стільки за сам стрибок, а швидше через невідомість». 

Богдан розповів про тонкощі заняття парашутизмом.

Інструктаж перед першим стрибком триває дві-три години. Спочатку медогляд, потім усна частина, далі – повітряно-десантний комплекс. Там потрібно відпрацювати теоретичні знання на тренажерах: зі сходинок пострибати, повисіти в підвісних системах, покрутитись. Також потрібно вивчити що роботи, якщо знадобиться виводити запасний парашут. Після цього переодягання і в літак.

«Перший стрибок я майже не пам’ятаю. З моменту, коли на мене одягли парашут, все як уві сні. Найстрашніше поки летиш в літаку і зробити крок в небо. А вже коли стрибнув з рампи, відчуваєш блаженство, легкість. Хоча в небі шумно, вітер свистить коли ти летиш, але при цьому дуже спокійно», - говорить Богдан Марамон.

«Якщо людина в небі відмовляється стрибати, її викидають»

«Коли вперше летів на стрибок і було страшно, відмовитися не міг, бо ж соромно. А зазвичай, якщо людина в небі відмовляється стрибати, її викидають. Хоча, звісно, бувало таке, що людині ставало погано, тоді її відцепляли і садили. Декого через стрес починає сильно нудити, а дехто взагалі відключається в літаку», - говорить парашутист.

Новачки стрибають з висоти 800-900 метрів, хоча взагалі парашут спрацьовує з висоти й 100-120 метрів. Як говорить Богдан, під час першого стрибка вільного падіння, по суті, немає.

«Підготовка до вільного падіння починається, якщо ти вирішив займатися цим спортом. Це здійснюється на тому ж парашуті, але по іншому потрібно виходити з літака, - каже він. - Не просто згрупований випадаєш, а виходиш на мотор, щоб лягти на косий потік від гвинта. Якщо в тебе це виходить, тобі дають першу затримку. Тоді вже жодних ганчірок немає. Просто випадаєш і у вільному падінні летиш три секунди, потім п’ять, п’ятнадцять. Там вже висота залежить від апарата, на якому летіти. Наприклад, сучасні літаки в Києві можуть піднімати на висоту 4-5 кілометрів, в нас (авіаційний клуб «Сутиски», Вінницька область, - прим. авт.) було дозволено максимум три кілометри».

Вільне падіння триває кілька секунд, а весь політ займає 2-3 хвилини, залежно від ваги парашутиста і від висоти відкриття купола.

Бувають випадки, коли парашути не відкриваються

«У мене були дві, чи три відмови, але це часткові відмови. Зараз техніка дійшла до того, що повного нерозкриття парашуту не буває. Якщо ж він частково не відкрився, пробуєш з ним боротися. Є кілька видів відмов. Може бути зачекований неправильно, або перехльост строп. Тоді приймаєш рішення. А рішення приймаєш по-простому, по-воєнному: плюєш вниз – якщо слина падає вниз, значить все нормально. Якщо вверх – значить ти не приземлиш парашут, відкриваєш запаску», - пояснює ектремал.

Найвідповідальніший момент під час стрибка - приземлення, особливо коли досвіду у парашутизмі мінімум. Через неправильне приземлення новачки часто травмуються.

Займатися парашутизмом Богдан розпочав у 18-років.

З тих пір полюбив ектримальне захоплення.

«Інколи приїжджають групи новачків, інструктаж прослухали, просміялися. Вроді й запам’ятали, що їм сказали робити, а в небі повна голова вражень і вони губляться. Забувають про приземлення, або ж зажимаються надто рано, а перед самим приземленням втомлюються і розслабляються, - розповідає Богдан. - Навантаження на організм під час приземлення рівняється стрибку з трьохметрової висоти. За рахунок того, що підвісна тебе тримає, ти не падаєш, а приземляєшся, але навантаження і удар приблизно такий».

Невдалих місць для приземлень, за словами парашутиста, у нього не бувало. Це завжди велике поле, розміром приблизно три на три кілометри. Тож казусів і приземленням на чужому городі, чи то на даху якоїсь будівлі, не траплялося.

«Хоча бувало, що не вгадали з напрямком вітру, й кілька раз на дерево людей задувало. Але нічого страшного не траплялося. Є схема, як злазити в таких випадках з дерева, або ж чекати, коли тебе знімуть. Якщо ж ти все ж летиш на дерево, важливо ноги схрестити, вени на руках сховати, голову опустити. Тобто згрупуватися, щоб не подертися», - доповнює він.

«Тусовка» парашутистів

«У нас була гарна команда була у 2013-2014 роках. Тоді це було доступніше у плані грошей і були вояки, війни ще не було. Була «молода гвардія», а зараз вони або в армію пішли, або в училища. Є кілька хлопців, які продовжують займатися цим серйозно, тож гарних висот досягли. Але всі вони з Хмельницького роз’їхалися», - ділиться хмельничанин.

Стрибати з парашутом можна починаючи з 14 років. Але для цього потрібно мати відповідну статуру, щоб спорядження трималося, і мають бути присутні батьки на аеродромі. З 16-ти років для стрибка вистачить письмового дозволу одного з батьків.

«На аеродром заїжджають ті, що хочуть перший раз стрибнути, і може більше ніколи цього не повторять, є новачки і є «старожили». У нас це маленька сім’я, існує дуже сильний зв'язок між нами, - доповнює Богдан Марамон. – А серед тих, хто хоче стрибнути вперше, переважають дівчата. Хоча зазвичай їхні стрибки одноразові. Хлопці ж частіше залишаються в спорті. Дівчатам головне пройти швидше класичну школу, або курси вільного падіння. Тоді вони вже можуть стрибати з парашутом типу «крило». Він м’якенький, зручний, класний. Набагато легший. Дівчата часто кидають це заняття, бо парашут, на якому стрибають новачки, важить в зборі близько 26 кілограм».

За словами хмельничанина, парашутний спорт не потребує особливої фізичної підготовки. Головне – відповідально ставитися до цього заняття і любити своє захоплення.