Пекельні» маршрути, агресивні водії і нахабні велосипедисти

 Майже сотня кілометрів за три дні – це звичайно, не рекордна відстань, яку журналісти «Проскурівського телеграфу» разом із професійними велосипедистами та аматорами проїхали, але загальну картину уявити можна. Якщо кількість транспорту, в тому числі і двоколісного, на вулицях міста зростає, то рівень культури водіїв і тим більше якість доріг чомусь вперто не «покращується». Хоча, заради справедливості варто зазначити, що з культурою не все так безнадійно, як із дорогами.
Обираючи маршрути, ми навмисно не їхали у сквери і зони відпочинку, бо там більш-менш все зрозуміло: хоч алеї придатні для велопрогулянок, але багато мамів з колясками, скрізь дітлахи і собаки, тому особливо не наїздишся.
«Жодних навушників, розмов по мобільному і хаосу. Їдемо по дорозі, тримаємося один за одним, про поворот повідомляємо рукою і взагалі, ведемо себе чемно», – суворо наказав велосипедист зі стажем Сергій Зисько, перед тим, як ми вирушили у маршрут «Катіон-Ружична-Тернопільська об’їзна-аеропорт-вулиця Кам’янецька-сквер ім. М.Чекмана».
Це, напевно, найкращий, судячи по якості дороги, і найнебезпечніший маршрут. Єдиний відрізок, який ми не проїхали, а промучили – це Ружична. Мало того, що там «не дороги, а напрямки», так ще й місцеві пси не дуже були раді нас бачити. Ще одна небезпека, особливо для дівчат – це траса. Зізнаюся чесно, важко їхати по трасі, дивитися «в обидва», щоб не створити аварійну ситуацію, лякатися вантажівок, які мало того що в кільканадцять разів більші за велосипед і проїжджають в метрі від тебе, та ще й обов’язково водіям треба довгим гудком «привітатися» з дівчатами. Одним словом, їзда трасою – це тремтячі руки і ноги, серце в п’ятках і хороший заряд адреналіну!
Другим маршрутом їздити не рекомендуємо у спеку. Об’їхати мікрорайони «Виставка» і «Озерна», коли на небі ні хмаринки і температура повітря така, що й у тіні жарко – це випробування не лише сили волі, але й стану здоров’я. Та їхати заради експерименту одне, а жити там і щодня долати спуски і горби, до прикладу, на вулиці Рибалка, гідне похвали і… співчуття. До того ж, їздити там трохи небезпечно, бо постійний потік громадського транспорту та автомобілів вимагає надмірної уваги і дисципліни.
«У Раково краще не їздити вулицями Чорновола і Пілотська – це пекельні маршрути, – зі знанням справи попереджає велосипедист Денис Піменов, який все літо вирішує справи «на колесах». – Така ж ситуація і біля обласної лікарні, хоча центральну вулицю Красовського нещодавно відремонтували, але є ділянки, де неможливо оминути ями!»
Та якщо на вулиці Чорновола ще є тротуар, по якому можна оминути громадський транспорт чи ями, то на Пілотській і його шукати годі. До речі, їзда по тротуарах місцями стає не безпечнішою, ніж дорогою. Пішоходи дуже часто ведуть себе агресивніше ніж водії. Хоча, зізнаються обидва хлопці, чого гріха таїти – є велосипедисти, яким ми й самі надавали б прочуханів.
«Якщо їздити акуратно, дотримуватися усіх правил дорожнього руху, адже велосипедист такий самий учасник руху, то жодних проблем з водіями не виникає, – каже Денис. – Треба адекватно себе поводити, бути уважним і пам’ятати, що твоє життя в твоїх руках».
Загалом, поспілкувавшись із багатьма людьми, які значну частину часу проводять на велосипеді, почула майже однакові побажання і зауваження: катастрофічно у нас не вистачає велостоянок, велодоріжок і адекватних водіїв! Зате, що не може не тішити, у нас вистачає активістів-велосипедистів, і навіть тих, хто навчає інших правильного поводження на дорозі, піднімає рівень культури як у самих велосипедистів, так і у водіїв та пішоходів, а значить не все ще втрачено. Залишилось знайти активістів на «покращення якості доріг».