Тетяна Кисельова: «У кожному бездомному бачимо людину. Нещасну і самотню»

 «Подайте на шматочок хліба». Адже ніхто з цих людей на випрошені гроші хліба не купуватиме (продукти можна знайти і в сміттєвих бачках), а от на пляшку, іноді не одну, «заробити» можна.
Так думає більшість із нас, а от Тетяна та Сергій Кисельови, засновники обласного благодійного фонду “Еліос”, що з грецької перекладається як милість, в кожному бездомному бачать, перш за все, людину, нещасну і самотню. Тож називають їх виключно на «ви», а тих, хто вже у віці, на ім’я та по-батькові.
«Ми і раніше допомагали бездомним – років з п’ять – але як приватні особи, – розповідає Тетяна. – Годували, одягали, бувало, приводили додому. Але деякі речі робити було дуже складно. Наприклад, відновити людині паспорт. Зараз же я – юридична особа, і в державних структурах з нами рахуються.
Чому ми це робили? Бо ми – християни, а вони – злидарі. А в Євангелії написано, що кожна людина повинна одягати роздягнених і годувати голодних. І ми годували: на вокзалі, бувало, ночувало по 12 чоловік, і ми щодня приносили їм чай і гарячі бутерброди, бачили бездомного в місті – вели в кафе. Але з часом зрозуміли, що годувати і одягати – мало. Ці люди абсолютно незахищені, і їм потрібна соціальна допомога».
І на сьогодні,завдяки Тетяні та Сергію вже кільком бездомним, завдяки притулку для бездомних “Промінь надії”, відновлено паспорт. Трьом бездомним інвалідам окрім паспортів оформлена інвалідність, і зараз вони отримують допомогу. Зараз оформляється документ для ще однієї людини.
Троє людей зараз перебувають в християнському реабілітаційному центрі у Фастові. Ще один – в обласному центрі для наркозалежних, двоє лікуються від алкоголізму в Скарженцях. «І за це ми дякуємо начмеду лікарні Тетяні Казимирівні, – продовжує Тетяна. – З розумінням ставляться до наших підопічних і в міській лікарні. Їх лікують за кошти медичного закладу, оскільки ми – молодий фонд, і не в змозі оплатити перебування наших пацієнтів.
Один із наших недавніх «надбань» – чоловік, 56 років, інвалід, який жив у підвалі. Його батьки повмирали, дружина переїхала в інше місто. А квартиру відібрали квартиранти. Ми знайшли його у дуже важкому стані, зараз робимо паспорт, а потім оформимо інвалідність. Інший жив у клітці з собакою, яка його гріла. Нещодавно, якраз перед морозами, ми його забрали.
Ще один чоловік, Сергій, вісім років провів на вулиці. Жив у сараї, де зберігалися отрутохімікати, на обід приходив до нас. Ми поклали його в лікарню, зробили паспорт. Зараз він перебуває у Фастові, часто телефонує, хоча він практично не розмовляє – на фоні алкогольної інтоксикації у нього розвинувся параліч і відняло мову. Але він став, можна так сказати, членом нашої родини, і після Фастова житиме у нас на дачі, де в майбутньому плануємо відкрити реабілітаційний центр».
Зараз Тетяна та Сергій намагаються допомогти чоловіку, який став безхатченком через свою матір. Та пила і перед смертю продала квартиру, а її син опинився на вулиці.
Є чоловік, якого син не пускає додому, і хоча існує судове рішення - ночує в підвалі. Є 71-літній дідусь, Анатолій Іванович, з Деражні. Він живе на вокзалі, їздить в електричках – туди-назад. У нього розпухли ноги. Йому вже зробили паспорт і будуть оформляти в будинок престарілих.
Є жінка з переломом хребта, яка просто на вулиці лежала на матраці…
Як вони дійшли до такого життя? Ніхто правду не каже, бо вона дуже гірка, але, в основному, на вулицю усіх їх привела пиятика.
Тому, щоби позбавити від залежності, Тетяна кожному пропонує реабілітаційний центр. Але все робиться добровільно, бо, за її словами, після примусового лікування людина повернеться до чарки.
«Вони нам довіряють і відкриваються перед нами, – продовжує Тетяна, – тому що ми бачимо в них людей. Ми могли б робити більше, але у нас немає спонсора, і організація існує на пожертви. Ми люди небагаті, чоловік працює на хазяїна в будівельній організації. Я – вдома. Але нам допомагає наша церква («Євангелістів християн-баптистів»), прихожани, сусіди, родичі, знайомі, друзі. Допомагають грошима, продуктами, але нам потрібні руки, бо нам удвох з чоловіком важко. Тим паче, що зараз зима. Тож ми розвішали по місту оголошення, де просимо теплі речі та взуття для людей, які живуть на вулиці, на вокзалі, у підвалах. Зателефонуйте нам. Ми приїдемо і заберемо».
Телефон: 76-24-27, (0-67) 859-87-85.