«Фландри — як кохання з першого погляду!»

Звичне слово «кролик» до цих тварин навіть якось не пасує. Фландр, він і є фландр - статний бельгієць, гігант, втричі більший за звичайних кроликів і вдвічі — за елітних сірих чи білих велетнів.
Звісно ж, в передноворіччя, тим більше року Кроля, ані про цінне хутро, ані про кілька кілограмів «легкоусвояємого» м’яса, ми - ані словечка. Негоже про таке мову вести напередодні свята. Тим більше, що далі мова піде якраз про людину, яка розводить цих пухнастих велетнів аж ніяк не заради хутряної шапки чи кролячого фоете. «Заради краси?» – запитаєте. Цілком можливо. А ще, зізнається Віктор, він просто не уявляє і дня без цих милих, надзвичайно розумних, і, звісно ж, вишуканих створінь.

Вся краса... у вухах!
Про таких, як Віктор, в народі кажуть: справжній господар. Хтось бідкається, мовляв, криза до ручки приперла, хтось лає вождів наліво і направо… А він засукав рукава по самі лікті – і гайда до роботи. Справжній господар! Колись шоферував у колгоспі, а як той розшарпали на шматки, і собі відділився. Забрав пай і став гречкосієм. «Сам собі господар, – каже. – На своїй землі і день довший, і хліб смачніший, і піт – солоніший…»
Перший фландр у Віктора з’явився років з десять тому. Згодом, справа, як то кажуть, «пішла», і з кількох кроликів виросла така собі міні-ферма. Нині в господаря їх всього п’ятнадцять. Але яких красенів!
“Не люблю хвалитися, але мої кролі – справжні велети”, – демонструючи нам десятикілограмову самицю, Віктор ледь втримує її на руках. Торкнувшись землі, кролиця трохи принишкла, і вже за мить, розправивши статуру, позує перед нами в усій своїй красі. А вся краса фландрів, виявляється, у їхніх вухах!
“Чим більші вуха – тим цінніший кріль, – каже Віктор. – Їхня довжина має бути не менше 23-ох сантиметрів. Інакше – кролеводи “забракують”.
На кролях, він як-то кажуть, схиблений з дитинства! Звісно ж, в гарному розумінні цього слова. «Скільки себе пам’ятаю, у нас вдома завжди водилися кролі, – каже Віктор. – От я і прикипів душею до цих милих створінь. А коли побачив фландрів, вирішив: хочу мати таких кролів. Хоч і дуже делікатна порода! Але раз їх побачив – і все. Як кажуть, кохання з першого погляду».
Першого фландра Анатолій замовляв аж в Німеччині. Зізнається, що заради чистоти породи майбутнього потомства не щкодував грошей. За самця віддав кілька сотень євро. Зате придбав з усіма документами, відповідним клеймом, родоводом.
І хоч змінилося вже кілька поколінь, але за чистотою породи Анатолій слідкує особливо ретельно. «Я ж їх не заради м’яса вирощую, і не заради прибутку. Заради чого? Просто вони мені до душі. Не з усього має бути якийсь зиск! Тим більше, коли бачиш, як з пухнастого клубочка виростає такий красень! Навряд чи справжні кролеводи коли-небудь куштують кролятину...”

Нам є ще куди рости!
З найбільшим кролем, якого виростив Віктор, чоловік побував на багатьох виставках Хмельниччини. Важив красень аж 11 кілограмів. “У генетиці фландра закладена максимальна жива маса до 12 кілограмів, – розповідає Віктор. – Так що нам є ще куди рости!”
Чоловік зізнається, що розведення кролів-гігантів – це “вищий пілотаж” у кролівництві. Справа, звісно ж, потребує й певних капіталовкладень. Але коли на першому місці спортивний інтерес, гроші не стають перешкодою.
Взагалі, Віктор про фландрів може говорити годинами. Адже за стільки років вивчив і їхні повадки, і смаки. Став заради них і ветеринаром, і, чого гріха таїти, навіть навчився самиць обманювати. «Наприклад, одна привела дванадцять кроленят, а інша – шестеро, – розповідає про справу чоловік. – Звісно ж, краще, якщо в кожної їх буде порівну, тоді малюкам вистачатиме вдосталь молока. Але кролиця «чужих» у гніздо так просто не прийме. Тут треба знати певні секрети...»
Влітку для молодого потомства Віктор робить спеціальні вольєри. Каже, до чотирьох місяців за твариною потрібен особливий догляд. Головне – вберегти від хвороб. У фландрів – схильність до інфекцій – слабке місце. Звісно ж, кролі люблять ласувати морквою, буряками, зеленню, але трава має бути трохи прив’яла. Новий корм потрібно вводити поступово. Інакше – буде клопіт.
Віктор з легкістю дає поради, каже, що тепер навіть може посперечатися з будь-яким кролеводом-пенсіонером, але, мабуть, головне, для нього «...це турбота. Щоб була увага, щоб це подобалося тобі. А немає задоволення, немає бажання займатися цією справою, не буде і віддачі».
Замість післямови
Вперше почувши слово «фландр», мені чомусь уявлялося, як хтось вишуканий підходить, галантно цілує руку і каже оксамитовим баритоном: «Же сюі Фландр, мадам»... Ну, і нехай ми вже знаємо, що насправді фландр – це колосальних розмірів кролик з величезними вухами і ще більшим, повним довіри до людей, серцем. Яке, все-таки, непередбачуване життя... Тож нехай, хоч під Новий рік, звучить наше щире: «Ваш вихід, фландре!»