Хмельницька «толкучка»: тридцять ринків, буремні 90-ті й відсутність монополії

Понад 30 років у Хмельницькому функціонує один з найбільших ринків України. Зовнішній вигляд ринку, його структура за ці десятиліття постійно змінювалась. Наприкінці 90-х років кіоск для торгівлі на ринку коштував майже як трикімнатна квартира. Сьогодні речовий ринок міста об'єднує 30 функціонуючих ринків та 14 тисяч осіб, які там працюють: це найбільше підприємство у Хмельницькому. Попри це, підприємці на ринку кажуть, що "ринок віджив своє". За даними Управління торгівлі міста, серед податків, які сплачують підприємства Хмельницького, сукупна частка речового ринку всього 5-7 відсотків. Тож ми вирішили поцікавитись, як місцевий речовий ринок став одним з найбільших та популярних, як живе зараз і чи має майбутнє?

Початок

Розвивався ринок у Хмельницькому всупереч усьому. Тоді людей, які скуповували і перепродували товар, називали спекулянтами, в радянському кримінальному праві спекуляція вважалася економічним злочином. Проте, після закриття у місті заводів, на яких працювали десятки тисяч містян, великого вибору в них не було. Тому коли у 1987 році міська влада виділила ділянку під перший речовий ринок, містяни швидко зорієнтувались. Хоч територія ринку не була придатна для будівництва: там були болота та неподалік проходили залізничні колії.

Сергій Самойленко в 90-х був одним з підприємців, які працювали на хмельницькому речовому ринку. Згадує що першими зі своїм товаром сюди ще наприкінці 80-х почали приїжджати "сільпо" і "райпо" (сільське або районне споживче товариство).Оскільки біля них збирались великі черги, люди з часом теж стали приносити сюди свій крам. Так все і почалось.

«Ринок почався тому, що закінчився радянський союз. Людям потрібно було заробляти гроші. В 1989 році на вихідні сюди вночі приїжджали магазини такі як "сільпо", "райпо" і продавали товари, які у сільських магазинах не мали попиту. Таким чином можна було придбати різні речі, наприклад шубу чи взуття. Вони, зазвичай, їздили на автомобілях «Автолавка», приїжджали о 3-5 годині ночі, та черга збиралась ще до їхньої появи. Потім почали виходити люди, продавали різний крам. Просто ставали в рядочок, як от зараз бабці біля зупинок стоять. Це все відбувалось на території, яка зараз називається старим ринком. Люди торгували з рук на розкладачках. Раніше не було в кожного фіксованого місця: хто перший прийшов, той краще місце зайняв. Потім вже люди перезнайомились, почали займати один одному місця. Потім з'явились перші прилавки, вони мали козирки, а внизу була тумбочка, куди можна було поскладати речі. Звичайно, там ніхто нічого не складав, бо охорони ніякої не було, і вночі їх «бомбили»", - згадує Сергій.

Раніше на ринку не було фіксованого місця, а хто перший прийшов, той краще місце займав. Фото: з архіву хмельницького фоторепортера І. Суботіна.

Через Хмельницький тоді курсували польські автобуси і вони почали зупинятись на ринку. Поляки продали свій товар і купували на ринку інший. Саме вони привезли у Хмельницький перші джинси і закордонні солодощі та косметику. Цей досвід підхопили місцеві і почали їздити за дефіцитними товаром у ближне і дальне зарубіжжя. На ринку навіть окремий ряд отримав назву "китайський", там торгували ті хто почав їздити в Китай. Ринок набував стихійного масштабу, його розвитку посприяли і законодавчі зміни в країні.

"З 1995 року почали ставити перші кіоски. Згодом облаштували «золоту алею», там одразу ставили контейнери. Ініціаторами тоді була група підприємців, на ділянці було болото і вони його засипали, розрівняли і почали ставити контейнери. Хто хитріший - один два контейнери залишав для себе. Оренда такого контейнера коштувала на той час 100 умовних одиниць. Згодом вони почали їх продавати іншим підприємцям. Влітку 1996 року кіоск коштував п’ять з половиною тисяч доларів, восени вже сім з половиною, а вже в березні наступного року їх продавали по 17 тисяч. Потім вони ще дорожчали. Люди жартували, що кіоски коштують майже як трикімнатна квартира. Далі ринок почав розширюватись в бік, де була стоянка. Зараз це «Новий базар». Люди там торгували з машин, потім це заборонили. Там все було суворо. Кожного місяця потрібно було вчасно платити за місце. Якщо не платив - місце одразу забирали. Стартували ціна з 400 доларів за місце. Кому ці гроші йшли - не можу сказати", - розповідає колишній підприємець.

В той час про хмельницький ринок вже знала вся Україна і не тільки. Місцеві активно їздили за кордон, а гуртовики приїжджали з усієї України та Білорусії, Молдови та Придністров’я. Графіки, за якими приїздили автобуси, формували і графік роботи ринку. Навіть дні тижня розділялись на "міські", коли торгували на роздріб та "оптові". Сергій Самойленко згадує: "Тоді наші їздили у Турцію, Китай, Венгрію, Польщу, Емірати, Індію та В'єтнам. А от до нас з’їжджались з усієї країни, навіть Закарпаття, Донецьк, Луганськ. Наприклад, коли в обіг ввели гривню, тоді перші гривні отримали шахтарі. І в Хмельницькому нові гроші з'явились саме на ринку, коли люди приїхали скуповуватись".

На питання чому покинув підприємництво на речовому ринку, Сергій скупо відповідає: "Сам покинув тут працювати тому що потрібно було дурити і обманювати".

Сьогодні

Підприємиця Алла Баландіна, яка вже 17 років працює на речовому ринку, розповідає що за ці роки багато змінилось як в кращий, так і в гірший бік. Ще 15 років тому, тут були неосвітлені проходи і відкрите небо замість даху. Якщо починався дощ, то торговці були вимушені накривати себе та речі поліетиленом. Сьогодні умови кращі, але покупців значно менше. За словами пані Алли, деякі базари о пів на одинадцяту дня вже закриваються.

Сьогодні умови праці на речовому ринку кращі, але покупців значно менше. Фото:автора

"У порівнянні з тим, що було, базари набагато розширились. В кращий бік змінились умови роботи на ринку. А от торгівля з кожним роком падає. Якщо раніше працювали до пів на третю, то зараз в пів на одинадцяту дня вже деякі базари закриваються. «Старий базар» працює трохи довше. На початку вихідних фактично не було. На Геологів, там, де продають взуття, люди взагалі ночували, мінялись сім'ями, спали в контейнерах. Встигали швидко прийти додому, помитись, поїсти і знову - на базар. Зараз вже немає нічних базарів, бо і сенсу в них немає. Білоруси майже не приїздять. Раніше ті, хто мав гроші, скупляли торгові місця, а зараз вже і продати не можуть, бо ніхто не ризикує їх купляти. Базари вмирають потихеньку. Багато людей виїхало, поздавали кіоски іншим під склади, або просто залишили. З кожним роком таких людей стає все більше. Та є й ті підприємці, які досі працюють, розширяються, їм щастить", - розповідає підприємиця.

Та додає, що, на відміну від початку двотисячних, зараз на ринку набагато більше товарів місцевих виробників, зокрема місцевих швейних виробництв.

Майбутнє

Директор ринку "Оптовик" Олександр Василишин вважає, що на початку речовий ринок врятував місто від депресії і безробіття, а ставши центром інвестицій зараз рятує сім'ї. На його думку, через те, що ринок дає стабільний заробіток тисячам містян, більша частина з них залишилась, а не виїхала за кордон на заробітки. Проте у майбутнє ринку бачить у його трансформації до сучасних тенденцій, а головною перевагою вважає відсутність монополії.

"Ринки є і будуть, вони будуть скорочуватись і трансформуватись, але все одно будуть. Наш ринок - це бізнес-центр, де люди знайомляться, укладають угоди. Навіть в Західній Європі, попри над сучасні торгові центри, ринки існують. І у Франції знаменита набережна Круазет починається дорогими бутіками відомих брендів, а закінчується таким самим ринком, де копії цих брендів можна придбати в рази дешевше. У 2000-х ринки почали масово перетворюватись у цивільні форми. Розвивалась інфраструктура, почали ставити нормальні кіоски, осушуватись болота, проводити освітлення. Хмельницький ринок був дуже привабливим для білорусів, вони за одну добу встигали приїхати до нас, закупитись і повернутись назад. Тому в цей період ринок став центром інвестицій. Люди почали купувати квартири, автомобілі, пішов бурхливий розвиток будівельної галузі. Білоруси перестали їздити в Хмельницький, і прибутки підприємців на ринку впали в рази. Вцілому, люди які працюють на ринку, виживають, тобто це стабільне робоче місце яке дає змогу утримувати себе і сім'ю. Але вже таких прибутків і бурхливого розвитку немає. Проте є і позитивні моменти: на Хмельницькому ринку одні з найнижчих цін в Україні, тому що в нас немає єдиного монополіста як наприклад в Одесі чи Харкові. В нас на одній вулиці 22 ринки, які мають різних власників і конкурують між собою", - розповідає Олександр Петрович.

Сьогодні ринкам, щоб зберегти свою діяльність, потрібно розвиватись, а не згадувати минулі часи, - каже начальник управління торгівлі міста Руслана Сідлецька.

"Вони згадують минулі часи, як вони гарно торгували, але в кожного часу є свої потреби та пропозиції. За останніх 10 років змінилось наше суспільство, відповідно змінились потреби й ринок має йти з ними в часі. По іншому не буде. Ті, хто нестандартними методами напрацьовують свою клієнтську базу, наприклад виходять на сайти, рекламують себе, проводять щось цікаве для клієнтів, то у них є майбутнє. А ті хто працює так само, як 20 років назад, не має майбутнього. Наприклад, ті підприємці, які починали торгувати на прилавку 20 років назад і, заробивши капітал, попутно відкрили магазин, ательє, перукарню чи цех з пошиття одягу - ці підприємці розвиватимуться і надалі", - вважає Руслана Сигізмундівна.

Що думають хмельничани

Пройшовшись рядами речового ринку у середу та п'ятницю (ці дні досі вважаються роздрібними) ми теж помітили, що велика кількість кіосків закрита. Проте люди ходять, скуповуються, але розминутись можна. Ми вирішили поцікавитись у містян, чому попри розмаїття магазинів і торгових центрів, вони прийшли саме сюди. Відповіді почули різні. Більшість покупців приваблює ціна і те, що тут, на ринку, можна купити все і одразу. Знайшлись і ті, хто підрахував економію у 200-300 гривень, у порівнянні з покупками в магазинах. Зустріли ми і студентів, які щойно приїхали в місто й вирішили почати знайомство зі знаменитого на всю країну ринку.