Антоніна Савіцька зі Славути за тиждень двічі поховала сина

Тієї ночі на душі у Антоніни Савіцької було неспокійно. На ранок жінка домовилася з рідними їхати на могилку сина. Напередодні на дев'ять днів замовили панахиду, півчих. Однак сон не йшов.
«Я прокинулася десь о третій ночі, - розповідає Антоніна Савіцька. - Вийшла до великої кімнати, і тут пташка так голосно почала співати, що я аж налякалася. Зачинила вікно. Таке було враження, ніби вона співає у квартирі. До п'ятої ранку я вже очей не зімкнула. Розбудила чоловіка. Кажу до нього: «Поїхали на цвинтар». Він не може зрозуміти чого. Домовилися ж на десяту ранку, а тут... А я ніби відчувала. Все його підганяла. Поки приїхав старший син, поки зібралися».
Могилу перекопали, хреста нема, вінки порозкидані
Сім'я Савіцьких мешкає у Славуті. На кладовище приїхали на початку дев'ятої ранку. Те, що побачили рідні. просто жахнуло їх.
«Хреста на могилі не було, як не було і самої могили, - ледь стримуючи сльози каже старший брат Євгена Роман Савіцький. - Вінки порозкидані в різні боки. Фотокартка взагалі валялася за кілька метрів. На місці поховання Євгена яма, а метрів за два від того місця, стоять четверо і щось закопують».
«Я й спочатку не зрозуміла, що коїться, - плачучи долучається до розмови Антоніна Савіцька. - Кричу до них: «Що ви робите, у нього золота немає». Подумала, що то якісь розкрадачі могил».
Побачивши рідних, люди покидали лопати і дременули до лісу. Роман збив з ніг одного, притиснув до землі іншого.
«Один із них, лежачи, витягнув телефон і почав комусь телефонувати. Каже: «Приїжджайте, з вашим місцем проблеми». Я вирвав телефон. Дивлюся, телефонував якомусь Ковальчуку. Глянув, а поряд, де був похований Євген, могила з прізвищем Ковальчук. Ми викликали міліцію, почали з'ясовувати, що тут коїться, де директор кладовища. А один із тих, кого я затримав каже: «Це я доглядач кладовища».
«Те, що зробили ці люди - велике богохульство»
На місце виїхали славутські міліціонери. Приїхав і Ковальчук.
Як з'ясувалося, 40 днів тому померла дружина Володимира Ковальчука. Чоловік замовив собі місце поряд з дружиною.
«Я приходжу, а на тому місці поховання, - розповідає Володимир Ковальчук. - Я ж Вадимові, доглядачеві кладовища казав, щоб його залишили. А ті п'яні копачі, бо вони ніколи тверезі не бувають, все переплутали. У мене ледь інфаркт не стався. Я їм сказав, щоб все виправили. Вони нікого не перекопали. Лише трохи зсунули землю».
Однак рідні Євгенія Савицького твердять інше.
«Вони викопали труну, і перепоховали її метрів за два від того місця, - каже Роман Савіцький. - Поклали навскоси, між рядами. Зарили на півметра в глибину. То не перепоховання, зарили мов собаку. Ми ж навіть не знали, чи є там труна, бо ж була присипана землею. Змусили їх відкопати. Уся труна була подерта, хрест збитий. Як шкрябали лопатами, так все і залишилося».
«Ті троє копачів були п'яні. Як вони витягували ту труну? Ногами по ній ходили. Ми хотіли відкрити, щоб глянути, чи тіло не перевернулося. А може сина там взагалі нема? Чоловік бігав по лісу, шукав тіло. Боже, як це важко. - Антоніна Савіцька не стримує сліз. - Ми хотіли відкрити труну, щоб подивитися. Міліція не дозволила. Сказала, без дозволу прокуратури ексгумацію проводити не можна. А їм можна»!?
Батько Віталій Савіцький зателефонував у Славутську прокуратуру.
«Там відповіли, що сьогодні вихідний, то виїдуть завтра. А нам що, ночувати біля розритої труни. Поїхав я у прокуратуру, а там мені навіть дверей не відчинили, - каже Віталій Савіцький».
В призначений час на панахиду приїхав батюшка.
«Те, що я побачив, є великим гріхом, - розповідає священик Української православної церкви Київського патріархату отець Андрій. - У церкви є канони, котрі не можна порушувати, так як і устав в армії. А я не міг запечатати гріб, бо він лежав між рядами. А не запечатувати турну не можна, бо душа не матиме спокою».
З дозволу міліціонерів труну заглибили в прокопали трохи вбік. Вирівняли. Священик наклав печаті. Відкрити труну так і не дозволили.
Правоохоронці не бачать у діях вандалів складу злочину
Євген Савіцький помер 27 березня. Поховали 25-річного хлопця 30 березня. Дев'ять днів хотіли справити 4 квітня. А вже 6 квітня Славутська районна міліція відмовила у порушенні кримінальної справи проти вандалів. Правоохоронці вважають, що склад злочину відсутній. Щоправда, постанову у порушення кримінальної справи родичам видали лише 27 квітня, і то після офіційного запиту юриста.
«Відмовили у порушенні кримінальної справи за статтею 297 (наруга над могилою) тому, що відсутня суб'єктивна сторона злочину, - каже старший слідчий слідчого відділу Славутського райвідділу міліції Василь Голянич. - Працівники кладовища не мали на меті принизити пам'ять загиблої людини, і його родичів, а виконували помилкову вказівку доглядача кладовища. Ковальчук замовив ділянку на кладовищі, а…»
«Не принизили прах Євгена, не принизили мене, маму, тата, - не стримується Роман Савіцький. - А що вони, по вашому, зробили!? Нам все одно було де ховати. У нас там родичів немає. Де сказали, там ми і похоронили. У нас є реєстрація в журналі. А у Ковальчука немає. Якщо йому було так потрібно,то нехай би свою жінку перепоховав, а не чіпав тіло мого брата!».
У порушенні кримінальної справи було відмовлено, зате справу порушили стосовно самого Романа Савіцького.
«Вони кажуть, що нібито я побив доглядача кладовища, - каже Роман. - А з заявою він звернувся за кілька днів після того. Перед цим його адвокат телефонувала мені, казала що все потрібно вирішити. Я відмовився. Тоді вона почала погрожувати: мовляв, коли ми доведемо справу до суду, то все вирішиться на їх користь. А вже після того з'явилася заява про побиття доглядача кладовища Вадима Гонтика. А тоді, коли на розкопування могили вперше виїжджала міліція, він ні слова не сказав, що його побили. А тут вже і побої з'явилися, і струс головного мозку».
«Я нікого не розкопував, навіть лопати в руках не тримав»
Доглядач славутського кладовища категорично заперечує свою причетність до перепоховання. Чоловік уже четвертий тиждень перебуває на лікарняному. Однак поспілкуватися з ним таки вдалося.
«Нічого подібного не було, - каже Вадим Гонтик. - Я нічого не розкопував, навіть лопати в руках не тримав».
«Та як не ви. То ви ще прокопували яму далі. Я ж вас затримав на гарячому», - зривається Роман Савіцький.
«Ніяким перепохованням я не займався», - каже Вадим Гонтик.
Працівники кладовища також в один голос твердять, що труни не викапували.
«Ми лише перенесли з могили купу землі, - розповідає працівник славутського кладовища Василь Телендій. Язик у чоловіка заплітається. - Там прийшов один мужик, Ковальчук, сказав, що йому мало місця. Ми тільки хреста переставили».
«Ковальчук сказав, щоб ми тільки земляний пагорбок переставили, - долучається до розмови також нетверезий Володимир Грановський. - Та щоб я з власної волі ото копав. Та в мене по три ями на день...».
Однак. чому труна опинилася на віддалі два метри від першого місця поховання, чоловіки пояснити не можуть.
Родичі Євгена Савіцького будуть оскаржувати рішення міліції.
«У статті 297 (наруга над могилою) КК чорним по біло написано: «Наруга над могилою - це самовільне розкопування могили», а у них жодного дозволу не було. Які ще потрібні докази, - каже юрист Олексій Якимчук. - Або на правоохоронців тиснуть, або тут є матеріальна зацікавленість».
«Я б їм простила, якби вони покаялися»
За словами рідних Євгена Савіцького, хлопець 8 років хворів невиліковною хворобою. Болі були просто нестерпними. Не допомагали найсильніші обезболюючі. Через це хлопець наклав на себе руки.
«Та він же вішальник, - каже Володимир Ковальчук. - В людей совісті немає, щоб мене так паскудити. Це я постраждав, а не вони постраждали».
Нині на місці колишнього поховання Євгена Савіцького вкопані стіл і лавочки. Володимир Ковальчук має місце біля дружини. Рідні ж Євгена впевнені, запізнись вони хоч на пів години, вже ніхто нічого не зміг би довести. Могила між рядами. А хто це зробив? Кладовище ж не охороняється. Напевно, на те і був розрахунок, адже викопувати труну почали з п'ятої ранку.
«Якби вони підійшли і попросили пробачення, я б пробачила, - бідкається Антоніна Савіцька. - Батюшка казав простити. Я б простила. Але вони ж не покаялися, не підійшли. Натомість вкопали стіл. Боже, як то важко, за тиждень двічі ховати сина».