«Найкращий хліб на Хмельниччині випікають у нас!» - | Новини Хмельницького "Є"

стверджують жителі Адамівки, що на Віньковеччині. Хоча, гучну рекламу про це не роблять, а лише кажуть, що сусідній Зіньків їм у хлібопекарській справі та гончарстві не конкурент

Хліб... з медом

Адамівка є унікальним селом. Не будемо казати про природу – її лише варто побачити та відчути. А ось про решту надбань села, в принципі, можна прочитати в ментальній книзі, яку написала завідуюча місцевого музею Людмила Чорна. «У ній я зібрала усі унікальні ремесла та професії жителів нашого села, - каже автор. – Збирала непросто так, а у фотокартках та з письмовими підтвердженнями свідків». Зокрема, про одне з своїх історичних ремесел жителі Адамівки кажуть з гордістю. Це я про випікання хліба. Звісно, знаю, що заїхавши до сусіднього Зінькова, запашний хлібець з печі можна придбати й тут. Проте, мало хто знає, що саме у Адамівці спечуть вам ще смачніший буханець. Рецепт його місцеві господині не розголошують, проте натякають, що маючи майже у кожному дворі гончарні печі та круги, лише вони знають, як зробити справжній український хліб з медом. До речі, про печі, а точніше про гончарство — не менш цікаве ремесло, яким у Адамівці займалися фактично усі.

Гончарні печі та круги зрівняли із землею

Свого часу у Адамівці гончарством займалося більше 300 сімей. Тобто, фактично, усе село. У радянські часи Адамівка також підзаробляла гончарством. «Коли я була ще молодою, - згадує 74-річна Надія Мудрик, - та працювала у колгоспі, робили посуд та возили його продавати на ринок. Звісно, робили це у непогоду та взимку. Сировину для роботи також добували у неробочий час навесні та влітку. Добре, що хоч, коли продавали, це зараховувалося до «трудоднів». Бо ж і колгоспу йшла копійка».
Хоча, в Адамівці, розповідають місцеві жителі, радянська влада до гончарства ставилася погано. Це лише у післявоєнний період горшки знову почали обпалювати. Глиняний посуд, який став у цей час, в основному, поливаним (завдяки свинцю, який добували з боєприпасів) користувався великим попитом, і давав деякий заробіток людям. Проте у 1952 році було визнано, що «підсобні промисли є гальмом у розвитку сільського господарства, оскільки відволікають колгоспників від вирішення свого головного завдання». Виконуючи це рішення, місцеві парторгани віддали розпорядження голові місцевого колгоспу зруйнувати гончарні печі у Адамівці. «Моя мама розповідала мені, каже місцева жителька Валентина, - що тоді екскаватором було знищено майже всі печі для випалювання посуду. Лише наприкінці 1950-х років гончарством знов почали займатися». Але гончарство в Адамівці, вже не відродилося.
З того часу гончарством займалися лише окремі люди. Тутешні ремісники переслідувалися місцевою владою.

Пікасо та гончари-«самоучки»

Та, незважаючи на усі переслідування, горшки, макітри та глечики в Адамівці робити не перестали. І навіть декілька років тому в селі з'явився унікальний музей, присвячений історії села та місцевим ремеслам, зокрема, й гончарству. «Зараз в селі гончарів фактично не залишилося, - розповідає завідуюча музею Людмила Василівна. - Ті, що є - вже старенькі. А молодь, на жаль, батьківський хист так і не перейняла. У нас в музеї також робіт небагато, але є унікальні».
На стелажах місцевої бібліотеки, де нині розташовується музей, насправді є гончарні витвори, яких звичайному міському жителю не побачити. Наприклад, унікальна колекція величезних горщиків. «Вона зроблена у нас в Адамівці, - каже пані Людмила. - Ці витвори подарував нам сам майстер. Точніше, відібрав із тих робіт, які в нього збереглися: останні роки руки його не слухалися і чимало своїх горшків та макітр він з необережності побив». А ще у місцевому музеї зберігаються гончарні вироби ХІХ століття. «Вони унікальні не лише своєю історією, - ділиться пані Людмила, - а й тим, що незважаючи на те, що були виконані майстрами-самоучками мають унікальний розпис, який нині занесений у багато книг про гончарство і є своєрідним зразком для сучасних майстрів». Цікаво, та деякі роботи майстрів, які не навчалися гончарству ніде, а отримували знання, як-то кажуть, з молоком матері, нині зберігаються у європейських музейних колекціях та, навіть, у Нью-Йорку разом з творами видатних митців.
Відверто кажучи, розповісти про усі неймовірні витвори гончарного музею у Адамківці нереально. Чому? Мені ніколи не доводилося бачити глиняне горнятко, яке завдяки своїй формі може зберігати рідину холодною з самого ранку до вечора. Без будь-якого холодильника. І таких неймовірних та, водночас, нехитрих витворів у Адамівці поки ще можна побачити на власні очі.