Із цивільного журналіста у військового: історія пресофіцера 106-ї окремої бригади тероборони

Сьогодні, 16 лютого, в Україні відзначають свій професійне свято військові журналісти – ті, хто з дня у день передають оперативну інформацію з передової та ті, завдяки кому Україна та весь світ знає імена та обличчя своїх захисників і захисниць.

З початком повномасштабного вторгнення графік військкорів та пресофіцерів надто щільний, щоб знайти у ньому вільну годинку. Та все ж сайту «Є» вдалося поспілкуватися з представником цієї професії.

Олександр Севастьянов - начальник пресслужби 106-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Журналістом, але цивільним, він був до того, як російська окупаційна армія прийшла на українську землю. У 2015 році вступив до лав ЗСУ та здобув ще один фах. Крізь призму власного досвіду він розповів, як це – бути пресофіцером.

Шлях до військової журналістики

Олександр Севастьянов має педагогічну освіту. Однак за спеціальністю пропрацював лише три роки. Далі вирішив спробувати себе у військовій справі. Це було ще задовго до війни – свій шлях в армії розпочав у 1994-му році. Спочатку солдатом, а наприкінці 90-х вже мав офіцерське звання. Тоді такого поняття як пресофіцер ще не було, тож працював у структурі морально-психологічного забезпечення. Через деякий час Олександр звільнився і почав займатися журналістикою. Працював у пресцентрі податкової служби Хмельниччини й паралельно дописував у регіональні медіа.

За його словами, про журналістську діяльність почав задумуватися ще у школі, а надихався – прикладом батька.

«Можна сказати, що журналістика для мене – сімейна справа. Мій батько був досить знаним журналістом на Хмельниччині. Так я ріс і на нього дивився. І, мабуть, це теж мене спонукало. У шкільні роки, коли ми писали твори, перекази на уроках української літератури, у мене це досить непогано виходило. І перші свої журналістські спроби вже робив у старших класах. Якось так воно й повелося», - каже Олександр.

Один із перших, хто в Україні став пресофіцером

Військовим журналістом Олександр Севастьянов став після початку війни на сході України. Покинувши свою роботу в пресцентрі податкової, у 2015 році мобілізувався до лав ЗСУ і потрапив на навчання до Київського військового інституту. Саме у цей час в Україні почало зароджуватись таке поняття як «пресофіцер». Олександр став одним із перших, хто офіційно отримав відповідну кваліфікацію.

«У 2015 році я навчався у Київському військовому інституті. Це було навчання офіцерів морально-психологічного забезпечення. Паралельно із цим оголосили перший набір на пресофіцерів. Створювався інститут. Оскільки я вже мав журналістський досвід, то теж зголосився пройти це навчання. Після того став пресофіцером в артилерійській бригаді. Коли термін мобілізації сплив, я знову повернувся до роботи у пресцентрі податкової. Однак це було ненадовго. Згодом мене запросили бути пресофіцером у військкоматі. Вже на момент повномасштабного вторгнення я був начальником пресслужби тероборони», - згадує Олександр.

Військовою журналістикою Олександр Севастьянов почав займатися у період війни на сході України. Фото: надано героєм матеріалу

Про тонкощі роботи пресофіцера

Про батальйон, бригаду, і артилерію Олександр писав ще до того, як обійняв посаду пресофіцера у артилерійській бригаді – його тексти публікувалися на сайті Міноборони. Коли ж став на посаду, почав розвивати соціальні мережі, в яких розповідав про життя бригади. 

«Свого часу, коли інститут пресофіцерів тільки створювався, я використовував оті напрацювання, які отримав у податковій. У соціальних мережах створив сторінку і вів її. Тоді не було ніяких інструкцій, як це робиться. Кожен робив, як бачить. На сьогодні це вже професійно сформована картина: ми маємо офіційну айдентику, візуальний стиль. Ми показуємо наших військових. Показуємо навчання. Показуємо, як працюємо по ворогу», - розповідає пресофіцер.

106 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ. Фото: надано героєм матеріалу

Буває й таке, що потрібно робити світлини та фільмувати в особливо тяжких умовах.

«Минулого року я перебував разом з хлопцями, виїжджав з ними на бойове завдання, щоб зробити зйомку. Для розуміння: якщо ведеться якийсь обстріл з боку території росії, то наші хлопці виїжджають і дають відповідь. Це якраз був той випадок, фільмував бойову роботу. Збоку, з іншого боку… Страх завжди трішки присутній. Тому що ти усвідомлюєш, що тебе можуть виявити. І якщо так складеться, що ворог виявиться спритнішим, успішнішим, він може просто накрити нас. Тож ми виїхали, відстрілялися і швидко поїхали. Як правило, у це місце зазвичай і прилітає. Але все ж це певний такий адреналін», - пригадує Олександр.

Підрозділи 106-ї окремої бригади Сил тероборони знаходяться у різних куточках України, в тому числі, де ведуться активні бойові дії. Практично щотижня по кілька разів до воїнів та цивільних, що не залишили свої домівки попри війну, навідуються журналісти та воєнкори. Тому ще одне із завдань Олександра – зробити так, щоб після виїздів на території, що обстрілює ворог, всі вони залишилися живими і неушкодженими.

«Зараз підрозділи бригади захищають кордони Сумської області. І там, під кордоном, під щоденними активними обстрілами, живуть цивільні. Туди часто навідуються кореспонденти. Іноді також навідуються іноземні журналісти. Ми з ними плануємо маршрут руху, узгоджуємо конкретну дату і час. Я дбаю про те, що у разі обстрілу була можливість їх евакуювати, щоб поряд були медики, які могли надати допомогу журналістам, сховати їх. Словом, гарантувати безпеку», - пояснює він.

106 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ. Фото: надано героєм матеріалу

Головне правило – не нашкодити

Окрема зона відповідальності пресофіцера – контроль того, що потрапляє в інформаційний простір. Не все можна публікувати і не все можна показувати. Олександр розповідає, що коли супроводжує журналістів, він дивиться не тільки за безпековою ситуацією, а й за тим, щоб у засоби масової інформації не просочилася інформація, яка може зашкодити Збройним Силам.

«Буває таке, що відразу після обстрілу журналісти негайно хочуть зробити репортаж. Це не завжди може бути доцільним. По-перше, ми не можемо їхати відразу після обстрілу, бо у той момент може бути ще один обстріл. Намагаємось максимально зважити ризики. По-друге, якщо відразу після обстрілу покажемо хату розбиту і там буде місцевість, то фактично так ми коригуємо артилерію ворога. Тому часто доводиться шукати компроміси. До прикладу, знімати будинок, але без місцевості. Також завжди варто питати, чи військовий хоче показувати своє обличчя. Інформація про військову діяльність у медіа може стати потенційним ризиком, якщо не дай Боже, людина потрапить в полон. Також ми не можемо показувати розташування військ, ми не можемо говорити про те, скільки військових в тому чи іншому місці. Все, що може грати на руку ворогові», - резюмував Олександр.

Читайте також: Боєць 8-го полку ССО: «Найбільше закарбувалися в пам'яті Бахмут і Запоріжжя»