Де у стосунках закінчується любов і починається агресія

Деяким парам вдається вирішувати такі ситуації їх конструктивно. Але бувають ситуації, коли без фізичного впливу, емоційного надриву й приниження не минає жодна сварка. У народі побутує приказка: «Б’є – значить любить». Спробуємо розібратися в ситуації за розмовою з психологом-психотерапевтом Хмельницької міської поліклініки №1 Олегом Гатіним.

– Олеже Юрійовичу, чи є психічною проблемою моральне, фізичне приниження одного члена сім’ї іншим?

– Звісно, щоб об’єктивно відповісти, слід розглядати кожен окремий приклад, де в родині присутнє насильство. Адже це може траплятися в силу зовсім різних обставин: можливо, подібна поведінка закладена з дитинства, є нормою для певних національних традицій та особливостей, а, може, так чинить просто невихована примітивна груба людина. Буває, за рахунок приниження, наприклад, дружини чоловік самостверджується або намагається це зробити.
На формування домашнього тирана можуть вплинути різні чинники: його характер, виховання, середовище, в якому зростав, матеріальне становище.

– Стереотипно у нашому суспільстві склалася думка, що носіями домашнього насильства є чоловіки? Чи справді це так?

– Непоодинокі випадки, коли жінки стають провокаторами скандалу. На перший погляд, вони нібито здаються жертвами насилля, проте самі виступають ініціатором сварки й конфлікту і не заспокоюються, поки не отримають від чоловіка, скажімо, фізично. Таких жінок можна умовно розділити на садисток і мазохісток. Перші, сварячи чоловіка за найменшу провину, отримують задоволення власне від процесу сварки. Уявімо ситуацію. Чоловік такої жінки-садистки став позитивним і правильним. Чи задовольнить це її? Навряд. Їй буде дискомфортно, вона й далі шукатиме нагоду, як-то, кажуть «попиляти» чоловіка. Мазохістки – неважливо провокують сварку чи ні – після конфлікту люблять про нього розповідати, яскраво змальовуючи з себе жертву. Навіть якщо чоловік такої жінгки також виправився, їй бракуватиме сварок і бійок.

Багато знаю випадків, коли людей поєднують не світлі почуття любові, а холодний розрахунок. Наприклад, дружина залежить фінансово від чоловіка, не має до нього почуттів. І він, розуміючи, що вона з ним лише за гроші, також не кохає її щиро. Вони у шлюбі мучитимуть одне одного, кривдитимуть, але є певна залежність, яка чимось обох тримає. 

– Домашній кривдник – потенційний пацієнт психотерапевта?

– У цьому випадку можемо говорити про викривлення характеру – так звані психопатії: коли людина народжується з відповідним типом характеру й поведінки. Психопати – це люди, які самі нормально не живуть і іншим не дають. Таких людей неможливо перевиховати, вони можуть відносно нормально жити у відповідному сприятливому для них середовищі. Якщо ж щось раптом йде не так, це може спровокувати вибух непередбачуваних емоцій і дій психопата. Але таких людей у лікарню не госпіталізуєш. Їхня поведінка не виходить за певні рамки. Вони можуть ефективно працювати, заробляти. Наприклад, з відомих яскраві приклади: Сталін, Гітлер були психопатами.

– Буває, батьки, домінуючи над власними дітьми, чинять на них насильство.

– Трапляється. Повернувся розлючений, незадоволений життям батько додому, і замість того, щоб знайти в сім’ї розраду і спокій, виливає агресію на слабшого – власну дитину. Той гнів, який би хотів спрямувати на керівництво чи колег.

Дати конкретну пораду, як бути у подібній ситуації, загалом складно, адже, як я вже казав, треба розглядати кожен випадок. Поки людина, родина не звертається за допомогою, вважається, що в сім’ї все гаразд. А звертаються зазвичай до правоохоронних органів, коли вже щось сталося. І запобігти проблемі вже не можна – лише розгрібати наслідки.

– До речі, про наслідки. Ким може вирости дитина, на яку в родині надто тиснули?

– Маємо розуміти, що всі проблеми у нас з дитинства. Вони нізвідки не виникають і безслідно не зникають. Якщо постійно дитині втовкмачувати, що вона нездара, то рано чи пізно вона в це повірить. Ми самі закладаємо моделі поведінки в дитині у її майбутній сім’ї.

– Зворотний бік медалі: дитина, яка виступає у ролі домашнього тирана.

– Так, звісно, таке також є. Наприклад, поширений зараз у дітей синдром порушення активності та уваги, так звана гіперактивність. Таким дітям важко всидіти на місці, вони постійно потребують підвищеної уваги. Тож тепер батьки у ролі своєрідних жертв. Якщо мама з татом не можуть впоратися самостійно з проблемою, варто звертатися до психологів, щоб разом фахово це вирішити.

Ірина ЛЬВОВ.