Днем з вогнем

Як парадоксально це не звучить, та ще років 20 тому, при фатальному дефіциті, придбати японську техніку, завезену саме з Японії, було більше шансів ніж при сьогоднішній, ну, просто величезній кількості магазинів, де можна придбати побутову техніку.
 
Як нам пояснили в одному з магазинів мережі, що спеціалізується на продажі побутової техніки, сьогодні більше половини світового виробницт­ва побутової техніки розташоване саме в Китаї, а ще десь відсотків 20 – у Таїланді та Малайзії. Однак, заспокоюють фахівці,  чимало цих заводів належать саме японським маркам.
«В Україну фактично не завозять побутову техніку з Японії, – пояснює Дмитро, консультант мережі магазинів побутової техніки в обласному центрі, – в кращому випадку, але це неймовірна рідкість, звідти до нас можуть потрапити лише форвардні моделі. Звісно, що їх ціна зовсім інша внаслідок того, що вони не запущені у масове виробництво».
Хоча, напевно, сьогодні найбільше хвилює споживачів, чи не підскочать ціни на електроніку через промисловість Японії, яка постраждала внаслідок стихії. Бо ж відомо, що багато електронних пристосувань, особливо мобільні телефони та комп’ютери, мають процесори, виготовлені саме в Японії. Сьогодні від природного катаклізму вже мають чималі втрати такі найвпливовіші виробники електроніки, як «Тошиба», «Соні», «Панасонік» та «Кенон». Згідно прогнозів столичних експертів, собівартість, скажімо, смартфонів та планшетних комп’ю­терів може вирости до 10-15%. А ось ринок побутової техніки навряд чи зросте в ціні. За словами Дмитра, в Україні та, зокрема, у Хмельницькому суто японської продукції немає, а продукції інших виробників більше, ніж потрібно. Тому будь-який ріст цін буде чистою спекуляцією. Навіть електроніка найближчим часом, запевняє наш співрозмовник, рости в ціні не буде. А якщо таке станеться, то не раніше літа. 
І ще одне. За словами Дмитра, споживачам не варто боятися техніки, зібраної в Азії. «По-перше, вона точно не міститиме японської радіації, – заспокоює консультант. – А, по-друге, якщо прилад виготовлений на заводі, який належить компанії-виробнику, то у тому самому Китаї на виробництві є надійна система контролю якості, при якій здійснюється повний контроль до виходу техніки з конвеєра. Та й у цій густозаселеній країні кожний доро­жить своїм робочим місцем. На відміну від Європи, де, збираючи техніку, працівники не лише отримують вищу зарплатню та ще й не мають конкуренції. Отож і виходить, що збирають вони гірше, а коштує вона вище».
Відсутність усього японського в товарах, на яких значиться «Made in Japan», стосується не лише побутової техніки чи автомобілів, яких, до речі, в Хмельницькому теж немає.
Якщо розбудити вночі більшість наших співвітчизників і запитати: «А, що ви знаєте про Японію?», то одразу на пам'ять приходить… звичайно ж, суші. Однак, навіть у такій, здавалося б, суто японській страві, хмельничанам теж не віднайти нічого «їхнього». Більше того, навіть самі японці не знають, що таке суші в тому значенні, як це розуміємо ми. «Японці, які приїжджають у будь-яку західну країну, і заходять до ресторану японської кухні, губляться в здогадках про походження цієї страви», – стверджує Артем, студент-міжнарод­-ник, який снідав місо-супом з водоростями в одному з закладів японської кухні у Хмельницькому саме тоді, коли ми прийшли «у розвідку». Артем стажувався у Японії два місяці у позаминулому році. Каже, що на смак уся японсько-хмельницька кухня більше схожа на дуже погану підробку, а нашу церемонію вживання своєї їжі, японці взагалі б «прокляли». Для них – це дуже логічна і правильна процедура. Та, оскільки японського у наших закладах, які навіть і декоровані ієрогліфами, так само мало, як і самих японців, то перейматися особливо і не варто. «Продуктів харчування, завезених з Японії, у нас немає, а заклад позиціонує себе як ресторан японської кухні тому, що у нас кухня їхня, тобто методи її приготування, рецепти, традиції, – неспішно пояснює офіціант Микола. – Адже, для того, щоб зварити укра­їнський борщ у Таїланді, туди не обов’язково везти всі інгредієнти». Однак, каже, що окремі продукти, все ж таки, потрапляють до ресторану з Японії. Але це дуже обмежена кількість. В основному це стосується дорогих страв, у які входять різноманітні делікатеси, та окремих напоїв. Тому тим, хто наважився поласувати улюбленими суші, боятися, що вони зроблені з радіоактивних японських продуктів не варто. Як кажуть – нема лиха без добра. Те, що у нас немає радіоактивних продуктів і товарів, звичайно ж, радує, але те, що у тій кухні, яку нам вихваляють як японську, немає нічого японського – викликає геть інші відчуття.