ye-logo.v1.2
12 Серпня, 2020

Цей день в історії Хмельниччини: 20 січня

Історія 3013
Івану Зубкову посмертно присвоїли звання Народного Героя України
Івану Зубкову посмертно присвоїли звання Народного Героя України. Фото: wikivisually.com

Цього дня хмельничани разом зі всією Україною вшановують пам’ять захисників Донецького аеропорту.

Бої за Донецький аеропорт тривали 242 дні – з 26 травня 2014 до 22 січня 2015 року. Військові дії того часу вважають одними з найзапекліших у війні на сході України. Захисники терміналів отримали назву – «кіборги», а 20 січня вважають Днем пам’яті захисників Донецького аеропорту. Дев'ятеро військовослужбовців з Хмельниччини загинули, обороняючи летовище. Шестеро хмельницьких «кіборгів» полягли 20-го січня.

20 січня 2015 року останній раз виходив на зв’язок 41-річний Іван Зубков із позивним «Краб». Тоді військовий повідомив, що лежить під завалами донецького аеропорту. Тіло Івана Зубкова ідентифікували за результатами тесту ДНК. Поховали старшого лейтенанта лише 30 квітня у рідній Деражні. Чоловік служив у 81-ій окремій аеромобільній бригаді (90-й окремий аеромобільний батальйон). Залишилися у «кіборга» батьки, дружина та дві доньки. Пізніше Кіборгу із Деражнянщини посмертно присвоїли звання Народного Героя України.

20 січня 2015 року загинув 48-річний кам’янчанин Валерій Лізвінський, який перебував на території донецького аеропорту. Зв'язок обірвався з бійцем 16 січня. Після вибуху і завалів у новому терміналі аеропорту доля Валерія була невідома. Лише через місяць тіло воїна вдалося доставити додому. Попрощалися із Валерієм Лізвінським - помічником командира аеромобільно-десантного батальйону з оперативного забезпечення 80-ї аеромобільної бригади, у рідному Кам’янці-Подільському 22 лютого.

Того ж року 20 січня внаслідок обстрілу колони бригади на ВПС Донецького аеропорту, рятуючи підлеглих, загинув командир роти 95-ої окремої аеромобільної бригади Володимир Марковський. 26-річний командир разом з іншими бійцями евакуйовував поранених до іншої машини, коли раптом поруч впав ворожий і смертельний снаряд. Поховали «кіборга» у рідному селі Улашанівка, Славутського району.

У боях за Донецький аеропорт 20 січня загинув солдат Руслан Присяжнюк, який родом із села Буцні Летичівського району. Коли він востаннє говорив із дружиною, перебуваючи на летовищі, казав, що отримав поранення. Поховали "кіборга" 26 лютого у селі Пашківка Макарівського району, що на Київщині, де він проживав із дружиною та сином.

У зоні АТО на Донеччині 20 січня загинув рядовий з 95-ї аеромобільної бригади 40-річний Віталій Ремішевський із села Голосків Кам’янець-Подільського району. Військовий та ще декілька його побратимів їхали на підмогу в термінал Донецького аеропорту, але поблизу села Піски його тактична група потрапила під обстріли бойовиків. В автомобіль нашого земляка влетів снаряд.

20 січня 2015 року у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька загинув уродженець села Нижнє Деражнянського району Василь Григор’єв. Залишений напризволяще боєць помер від больового шоку. Лише за місяць знайшов спочинок у рідній землі. У бійця залишились дружина та три доньки. До Хмельницького військкомату батько трьох дітей Василь Григор’єв прийшов добровольцем. Служив у 90-му окремому аеромобільному батальйоні 95-ої окремої аеромобільної бригади.

Проскурів під німецькою владою, 1941 рік. Фото: з відкритих джерел

20 січня 1942 року, в Проскурові (нині Хмельницький) відкривається перший "Вербувальний пункт", де приймались заяви від громадян, що бажають працювати в Німеччині.

Як засвідчують архівні джерела, тоді в місцевих, підпорядкованих окупаційній владі україномовних газетах, з’явилися перші оголошення та звернення до населення за підписами німецьких високопосадовців.

Матеріали міжнародної історико-краєзнавчої конференції "Місто Хмельницький в контексті історії України" розповідають, що у заклику, адресованому мешканцям Проскурова та області, опублікованому в місцевій газеті "Український голос" йшлося: "Громадяни і громадянки, чоловіки й жінки, всі, хто втратив свою роботу і в даний час без заробітку, не будете в Німеччині турбуватися про насущний хліб. Кожен дістане там роботу. За роботу кожний одержить: безкоштовне помешкання-притулок, безкоштовне харчування та оплату по його кваліфікації. Приходьте на вербувальний пункт в Проскурові. Запис починається з вівторка, 20 січня 1942 року. Беріть з собою паспорт та інші особисті документи. Після медичного огляду, що виявить вашу придатність до праці, ви узнаєте подробиці вашого призначення і час від’їзду в Німеччину. Українці! Вивчайте країну Фірера, записуйтеся в лави робітників Великої Німеччини!".

Крім усних, друкованих, наочних, використовували також фінансово-економічні важелі впливу. На перших порах родини тих, хто виїхав на роботи, отримували грошову компенсацію у розмірі 180 карбованців. Щоправда, про ці пільги німецька окупаційна влада досить швидко забула. Не зважаючи на пропагандистське зомбування, охочих добровільно поїхати на роботу в гітлерівську Німеччину виявилось зовсім мало. Винятком став хіба що Проскурів, де "біля 90 % всіх відправлених до Німеччини місцевих жителів вдалося завербувати добровільно". Всього ж із міста було вивезено 1 316 чоловік.

Тих, хто не погоджувався їхати добровільно, згодом вивозили примусово погрожуючи розстрілом.

В спогадах остарбайтери говорять про те, що умови перевезення до Німеччини були жахливими. “Цікава подорож” на Захід для робітників зі Сходу починалася з поїздки у вагонах для худоби. Кількість людей, загнаних до одного вагону, була такою, що вистачало місця лише для сидіння. На підлогу, в кращому випадку, кидали оберемки соломи. Іноді вагони не відкривали по кілька днів до станції прибуття.

На території самої Німеччини потяги зупинялись на кожній зупинці, де сходили люди, і їх забирали на промислові підприємства, фабрики та заводи, або у приватний сектор.

Селили людей, як правило, у бараках по кілька десятків осіб у кімнаті. Замість ліжок були двоповерхові нари. Холод і недостатнє опалення, темрява в бараках, відсутність можливості прання. Територія, де були розташовані бараки, огороджувалась колючим дротом, охоронялась наглядачами та собаками. На роботу в більшості випадків теж водили під охороною.

У 1882 році, 20 січня, затверджено положення про стипендію імені Миколи Пирогова, засновану при Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії. Микола Іванович Пирогов був не тільки видатним хірургом. У 1858—1861 роках він працював попечителем Київського навчального округу, до якого входила і Подільська губернія, восени 1859 року відвідав гімназію в Кам’янець-Подільському. Стипендію імені Пирогова заснували для «найбіднішого та найдостойнішого з вихованців гімназії без різниці у віросповіданні». За даними дослідника подільської медицини Євгена Мазурика, стипендія виплачувалася до 1913 року.

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення

Відпочивай і подорожуй

  Так  Ні, дякую