ye-logo.v1.2
24 Лютого, 2020

Цей день в історії Хмельниччини: 29 січня

Історія 1902
Вулиця Кам'янецька у Хмельницькому, фото зроблене на початку ХХ століття
Вулиця Кам'янецька у Хмельницькому, фото зроблене на початку ХХ століття. Фото: з архіву

Перша на Поділлі дорожньо-транспортна пригода та історія пасажирських перевезень.

У 1914 році, саме в цей день було забезпечене перше автобусне сполучення за маршрутом Кам’янець-Подільський - Проскурів (нині Хмельницький). Автотранспорт курсував двічі на добу.

На початку ХХ століття на території Подільської губернії придатними для регулярного автосполучення були лише шосейна дорога Ісаківці – Кам’янець-Подільський – Проскурів – Старокостянтинів, а також декілька під’їзних шляхів від міст та містечок до залізничних станцій. Саме ними стали здійснюватись перші авторейси, організовували їх приватні підприємці.

У матеріалах наукової конференції "Хмельницький в контексті історії України" йдеться, що у 1901–1904 роках дозвіл на перевезення пасажирів та вантажів автомобілями по Проскурівсько-Ісаковецькому та Старокостянтинівському шосе отримали семеро підприємців. Але, жодний з них так і не зміг організувати регулярні автоперевезення. Один з підприємців, який мав власну машину – французький п’ятимісний лімузин "Darracq" та шофера-механіка, зробив лише декілька рейсів у 1904 році за маршрутом Кам’янець-Подільський – Проскурів. Авто вийшло з ладу, а іншої машини на заміну підприємець не мав.

 

Так виглядали французькі автомобілі у 1914 році. Фото:svvs.org

Краєзнавці вважають, що вирішення проблеми регулярних перевезень на Поділлі настало лише після 1907 року, коли дозвіл на відкриття автосполучення Кам’янець-Подільський – Проскурів – Старокостянтинів було надано петербурзькому інженеру. На цей раз перевізник зумів організувати більш-менш регулярний рух автобусів (омнібусів), що було важливо для губернського центру, який на той час ще не мав залізничногосполучення. У наступні роки концесію на автобусне сполучення між Кам’янцем-Подільським та Проскуровом отримали ще декілька осіб, які теж змогли організувати перевезення пасажирів.

Є також відомості про те, що ціна проїзду автобусом Проскурів – Кам’янець-Подільський у першому класі була 7 рублів, у другому класі – 6 рублів. Для учнів гімназій та училищ платня складала 4 рублі.

Перші автомобілісти несподівано зустріли супротив візників (керували кінним екіпажем), які побачили в них явних конкурентів. Зазнаючи збитків унаслідок несподіваної конкуренції, візники змушені були знизити таксу за проїзд. Вони розгорнули справжню “війну” проти автоперевізників – писали на них скарги, залякували пасажирів небезпекою їзди на авто, і навіть не гребували хуліганськими випадами. Один із таких стався 13 січня 1914 року – на проскурівському шосе, за пять верст від Кам’янця-Подільського, компанія візників затримала автомобіль з пасажирами та зав’язала бійку з помічником шофера. Автомобіль дав задній хід, але хулігани затримали його і знову розпочали бійку, у якій постраждав шофер та окремі пасажири.

З появою на дорогах автотранспорту пов’язана і перша на Поділлі дорожньо-транспортна пригода, в якій під колесами автомашини загинула людина: 5 липня 1913 року омнібус, що їхав в цей день по Кам’янецькому шосе до Проскурова, збив у селі Ружична (нині у межах міста Хмельницького) трирічного хлопчика Прокопа Дармограя.

Цікаво, що на початку ХХ столітті не існувало загальнодержавних чи міжнародних правил дорожнього руху та посвідчень водія – кожне місто та регіон приймали правила та дозволи на свій розсуд.

29 січня 1920 року в Кам’янці-Подільському сталася пожежа в Палаці губернатора. Як пише у своїй дисертації Ігор Старенький, на цю подію болісно відреагував Юхим Сіцінський: «Знищили ту величність, що мав той будинок в первістнім вигляді. В той же час, при тому же губернаторові (70-ті роки ХІХ століття) були знищені деякі й інші пам’ятки старовини в Кам’янці: в замку знесена брама, що була при в’їзді від Підзамча, знесені башти, що стояли на кінцях Турецького мосту. Коли в 1842 році в Кам’янці був цар Микола І, то дав наказ нічого не рухати з фортифікацій міста і берегти замок, але той наказ забули, і нищили пам’ятки старовини немилосердно. І так робилося до останніх часів…» У 1920 році з остаточним становленням радянської влади на Поділлі, діяльність подільського духовенства з охорони пам’яток архітектури, особливо сакральної, була згорнута, а в 1930-ті роки зведена нанівець. Були закриті та піддані поступовій руйнації церкви в багатьох селах.

До речі, під палац губернатора на початку 19 століття було перебудовано палац коменданта фортеці Яна де Вітте. Зруйнований палац губернатора у пожежі 1920 року не відбудовувався. Палац розташовувався у південно-східному куті Губернаторської площі (сучасна площа Вірменський ринок), між Комендантським провулком і Вірменською вулицею. З боку Вірменської вулиці збереглася східна ділянка кам'яної огорожі палацу, яка має статус пам'ятки архітектури місцевого значення.

В Кам'янці-Подільському з боку Вірменської вулиці збереглася східна ділянка кам'яної огорожі палацу, яка має статус пам'ятки архітектури місцевого значення. Фото: uk.wikipedia.org

29 січня 1906 року з'явився на світ Андрій Зотович Поліщук (1906–2002) – відомий оперний співак. Народився він в тоді ще селі Нетішин Острозького повіту (нині місто Нетішин Хмельницької області) в сім’ї селян Зотія Васильовича Поліщука та Марії Яківни Супрун. Крім Андрія в сім’ї було ще семеро дітей. Батько працював мірошником, був людиною розумною і підприємливою – всім дітям дав вищу освіту.

Андрій навчався в Острозі, куди виїхала сім’я його батьків. Після російсько-польської війни за Ризьким мирним договіром місто Острог залишилося на території Польщі. У 1927 році йому виповнився 21 рік і згідно польським законам Андрієві судилося служити в армії, але він був переконливим християнином, і це переконання зробило його противником війни. Хлопець не взяв в руки зброї і був засуджений трибуналом у Варшаві на п’ять років, один місяць і один день ув’язнення.

Уже тоді його знали за чудовими віршами. Невдовзі вся європейська преса оповіла про долю Андрія Поліщука. На його ім’я в тюрму з усього світу приходили листи підтримки, а також листи до президента Польщі Мосціцького з вимогою звільнити в’язня совісті. Листи протесту президенту писали Альберт Ейнштейн, Ромен Ролан, Герберт Уеллс-найвизначніші письменники та діячі культури світу. Вимогу про звільнення прислали 50 представників англійського парламенту. Спільні зусилля увінчалися успіхом. Після трьох років ув’язнення Андрія було звільнено і він повернувся в Острог. В Острозі голос юнака почув Олександр Улуханов і вговорив йти вчитися у Вільнюську консерваторію.

Грандіозний успіх випав Андрієві Полішуку за участь у ювілейній виставі «Наталки – Полтавки» до сторіччя її написання. Пізніше Поліщук разом з Лесею Кривицькою вирушають в турне по Галиччині. Вона читала шедеври української поезії, він співав.

Відомий оперний співак народився в Нетішині. Фото: lotel.com.ua

30 травня 1946 року після прем’єри опери «Севільський цирульник», де він виконував партію Бертоло, його арештовули і засудили до десяти років. Відсидів чотирнадцять літ. У 1954 році до нього прибула дружина з донькою, щоб розділити його долю в засланні. У вересні 1956 року прийшла довідка про реабілітацію за відсутністю складу злочину, але додому Поліщук повернувся тільки через чотири роки. У Магадані організував український хор.

Після повернення з таборів був прийнятий солістом Львівського оперного театру, де працював з 1960 по 1971 рік. У 1971 році на знак протесту за знущання над ним , як українським митцем, на знак протесту проти русифікації оперного театру Поліщук написав заяву на звільнення. З того часу він був під пильним оком КДБ. 7 листопада 2002 року Андрій Поліщук на 97-му році життя відійшов у вічність.

Постановою Ради Міністрів СРСР № 121 від 29 січня 1963 року та наказом Міністерства електронної промисловості від 2 січня 1967 року була організована дирекція будівництва конденсаторного заводу «Катіон» в Хмельницькому. Будівництво велося швидкими темпами і вже в березні 1969 року, на тимчасових виробничих площах було випущено першу продукцію. Спеціалізувалося на виготовленні технічного обладнання спеціального призначення, товарів народногосподарського призначення, в тому числі й різних моделей телевізора «Електроніка».
 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую