ye-logo.v1.2

Двохсотлітні тарілки, столітні сорочки

Історія 8216
Фото: РПЛ

У селі Березівка Новоушицького району зусиллями усієї громади створено музей старих речей

На мальовничих берегах Дністра, незважаючи на численні переселення через затоплення сіл під час будівництва ГЕС, селяни усіма силами намагаються зберегти ті шматочки традицій та історії, які ще залишилися.
Всім селом... і не тільки
У Березівці, що у Новоушицькому районі, на другому поверсі сільського клубу, поряд із бібліотекою, розташувався музей старовинних речей.
Бібліотекар Валентина Таралевич, до речі, найкращий бібліотекар району, яка і є ініціатором створення музею, зізналася, що експонати зібрали практично за кілька місяців:
«З квітня почали працювати над цією ідеєю, а вже в липні відкрили музей. Коли зверталися до людей, вони спочатку дивувалися. Але тепер і самі раді, що віддали старі речі для музею. Нині приходять зі своїми дітьми, онуками, показують експонати і з гордістю розповідають: «Ось це робила моя прабабуся!». Адже вдома ці речі – старий непотріб, а тут, у музеї, вони залишаються історією, переповідатимуть наші традиції нащадкам».
У музеї зберігаються старожитності не лише Березівки, але й навколишніх сіл. Хоча опікуються експонатами та приміщенням вже березівчани власними силами.
Один із найстаріших експонатів березівського музею старовинних речей – російська двохсотлітня порцелянова тарілка. А ще одна із півником із села Хребтіїв, хоч і значно молодша, але має свою «рятівну історію». За словами бібліотекаря Валентини Анатоліївни, у 1932 році, в часи страшного голодомору, жінка виміняла цю тарілку на хліб та картоплю для своєї сім’ї.
«А ще у нас є ткацький верстат, якому років 200. Нам його віддала наша ткаля Наталя Швець. Їй вже 73 роки, тому вона вже не тче. Вчила свою онучку, але чи займатиметься дівчина народним ремеслом, невідомо, – розповідає пані Таралевич. – Також у нас є вінчальна сорочка із домотканого полотна, якій приблизно 110 років. Ще ось до стелі стилізованої хати підвішана колиска, вік якої – понад півстоліття».
«Ось це простирадло робила моя мама. Сама вишивала і плела мереживо», – розповідає ще одна сільська активістка культурного розвитку, секретар сільської ради Антоніна Гармич.
Традиції старі, а мода – нова
Старі дивани та столи, навіть дерев’яна валіза для подорожей, гроші різних часів, домоткані доріжки та вишиті рушники, різноманітні глечики... Багато цікавого дізналися ми під час екскурсії. Зокрема, виявилося, що на поле воду найчастіше носили у глечиках із сірої глини – у ньому вона довше була холодною. Для горщика, у якому варили борщ у пічі на всю родину, наші прабабусі також вигадали цікаве пристосування – аби він від температури чи помішування не розколовся на шматки, а їдло не розлилося, глечик обмотували сіткою з дроту, яка міцно тримала вкупі навіть тріснуту посудину.
Весь музей нагадує стару українську хату – є і піч, і образи у кутку, і мисник із старовинними тарілками, і тин із розвішаними на кілочках глечиками... Тож такий колорит не залишився непоміченим односельцями, і у Березівці з’явилася нова мода – реєструвати шлюб чи народження дитини саме у приміщенні музею. Які вийдуть цікаві та неординарні фотографії наречених чи молодих батьків із новонародженим на руках! Наче ілюстрації із історичної книги на сучасний лад.
І день народження великого Кобзаря Тараса Шевченка всім селом святкували у музеї-світлиці, і колег із інших сіл запрошують на семінари із обміну досвідом. Навіть районні заходи залюбки проводять в оточенні вишиванок та глиняних глечиків.
У сільській раді кажуть, що найбільше відвідувачів у музеї в туристичний сезон на Дністрі. І сподіваються й надалі розвивати у селі зелений туризм. Є і бажання, і сили. Цим ентузіастам не вистачає хіба що спонсорів.
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую