Цей день в історії Хмельниччини: 11 травня

11 травня минулого року закінчився перший фестиваль оркестрових-шоу програм «Art Major show» у Хмельницькому. Протягом кількох днів на майданчику перед кінотеатром Шевченка, де був облаштований амфітеатр, тривали показові виступи і батли духових оркестрів з різних міст, свої номери демонстрували колективи мажореток. Останній фестивальний день розпочався з батлу оркестрів з півгодинним запізненням і повним амфітеатром глядачів.

Також минулого року цього дня сайт «Є опублікував матеріал про таємниці родини Людвига Деревоєда. Чимало невідомих фактів, пов’язаних з цією родиною, в процесі досліджень вдалося виявити краєзнавцеві Ігорю Западенку.

«Часто, прогулюючись містом та споглядаючи архітектуру часів Проскурова, ми навіть не задумуємося над тим, свідками яких подій вона є, та які родинні таємниці можуть знати старі будинки. Один з таких німих свідків буремних часів початку ХХ століття - будинок Людвига Деревоєда, що на розі колишніх вулиць Аптекарської та Олександрівської (нині Проскурівської та Проскурівського підпілля). Колись це був осередок розкоші, багатства та бізнесу. І саме його мешканці брали участь у подіях, які змінювали мапу Європи», - йдеться у матеріалі.

Афіша прем'єрного концерту Української Республіканської Капели у Празі, що відбувся 11 травня 1919 року. Фото: tsdavo.gov.ua

11 травня річниця європейської прем’єри славнозвісного "Щедрика". Ця гучна подія відбулась 11 травня 1919 року в Національному театрі Праги під час закордонних гастролей "першої музично-дипломатичної місії України на міжнародній арені" – Української Республіканської Капели під орудою видатного диригента Олександра Кошиця. Саме через Капелу та хор Олександра Кошиця "Щедрик" став візитівкою України, мелодія визнана серед найкращих різдвяних мелодій. Капела викликала міжнародний резонанс і забезпечила політичну впізнаваність УHP. Відомо, що Кам’янець-Подільський має пряме відношення до цих подій, адже після евакуації, з 14 лютого по 24 березня 1919-го хор перебував у місті над Смотричем, де було набрано більшість хористів, проходили репетиції, навчання французької мови, проведено значну роботу з підготовки турне.

11 травня 1963 року створено Чемеровецьке медичне училище, нині Чемеровецький медичний коледж. Тоді навчальному закладу виділили кілька кімнат для проведення занять у старому пристосованому приміщенні. Викладання вели чотири штатних викладачі, в тому числі лише 1 лікар. Першим директором училища був О. В. Муляр. Саме він розпочав формування педагогічного колективу, створення матеріально-технічної бази та встановлення ділових зв’язків з іншими медичними закладами області та України.

Перший набір в училище складав 95 студентів, з них зі спеціальності "Лікувальна справа" – дві групи на базі (восьмирічної) неповної середньої школи і зі спеціальності "Сестринська справа" – одна група на базі середньої школи.

11 травня 2012 року у Хмельницькому біля зупинки "Юність" націоналісти озброївшись трафаретами та балончиками з фарбами переназвали вулицю Примакову на вулицю Степана Бандери.

11 травня 2014 року у Слов'янську, загинув Старший лейтенант 1-го резервного батальйону НГУ - Ігор Гейсун. Він беззбройний, був розстріляний сепаратистами у голову, серце й живіт. Ігор Гейсун народився в Деражні, в березні 2016 року на фасаді школи де навчався Герой встановили меморіальну дошку.

11 травня 2015 р. у результаті кульового поранення в груди поблизу села Водяне (Ясинуватський район) під Донецьком загинув ще один наш земляк – Богдан Ліщинський. Родом з села Мартинківці Хмельницького району, лейтенант Богдан Ліщинський служив у 81 окремій аеромобільній бригаді.

Загиблий був командиром відділення 79-ої окремої десантно-штурмової бригади. Фото: з архіву редакції

11 травня минулого року у Хмельницькому на колінах попрощалися з загиблим Володимиром Ковалем. Військовий загинув від кулі противника 8 травня в зоні Операції об’єднаних сил під Павлополем, що в Донецькій області.

До приміщення Хмельницької міської ритуальної служби, що на Толстого, вишикувалася черга людей з квітами, які прийшли провести в останню путь Героя. Біля труни, в чорних хустках, тихо плакали рідні, а побратими стояли тримаючи в руках запалені свічки. Коли похоронна процесія вийшла з приміщення, усі присутні стали на коліна та вигукували «Герої не вмирають!».