Цей день в історії Хмельниччини: 4 липня

У ХІХ столітті ліс належав як приватним власникам (у Київській, Волинській та Подільській губерніях переважно польським шлятичам), так і державі, а інколи – релігійним установам. За самовільну рубку лісу застосовувалися різні методи покарання: від сплати штрафів до ув’язнення. Оскільки лісники здійснювали контроль за порядком заготівлі деревини, то в окремих випадках вони ставали потерпілими від навмисних підпалів їх майна та будинків поміщиків (у яких мешкали). Наприклад, у ніч на 4 липня 1881 року в поселенні Очеретяний Заславського повіту було підпалено будинок князя Романа Сангушка і майно полісівника Ф. Грегора, який проживав у цьому будинку. Збитки склали 1600 рублів.

4 липня 1930 року народився Іон Винокур - український археолог, історик, один з провідних дослідників черняхівської культури. Народився він на Житомирщині, а з 1963 року жив у Кам`янці-Подільському та викладав на історичному факультеті Кам'янець-Подільського педагогічного інституту. За своє життя дослідив безліч тем -від етногенезу давніх слов`ян Східної Європи на початку нашої ери до середньовічних давньоруських міст. Провідне місце в наукових дослідженнях ученого посідала проблема літописних давньоруських міст Поділля та Південно-Східної Волині (Бакота, Ізяслав, Полонне, Губин…) 20 років він досліджував урочище Бакота - столицю давньоруського Подністров`я ХІІ-ХІІІ століть.

Для стаціонарного вивчення давніх поселень, могильників, курганів, жертовників, капищ тощо 1964 року Винокур утворив археологічну експедицію історичного факультету в системі Інституту археології АНУ, яка працювала без жодної перерви 36 літніх польових сезонів, здійснила чимало важливих наукових відкриттів, нагромадила для потреб науки понад ЗО тисяч речових зразків давніх культур і стала справжньою школою всіх тих, кого вабить світ археології.

Після смерті дружини Іон Винокур переїхав до Києва, щоби бути ближче до доньки. Вчений помер на 77-му році життя. Поховали його біля села Капітанівка під Києвом, на кладовищі посеред соснового бору.

4 липня 1930 року народився Іон Винокур - український археолог, історик, один з провідних дослідників черняхівської культури. Фото: klyuch.com.ua

4 липня 1937 року з шепетівського залізничного вокзалу вперше вирушив пасажирський поїзд № 34 сполученням «Шепетівка-Баку». Це був найдовший залізничний маршрут, який починався з Шепетівки. До столиці Азербайджану потяг проходив відстань у понад 2500 кілометрів.

4 липня 1941 року німецькі війська зайняли Шепетівку. Шепетівка була залізничним вузлом тому мала для окупантів стратегічне значення. Окупація тривала 952 дні. Зі спогадів місцевих жителів відомо, що з перших днів окупації почалися пограбування. Також окупанти запровадили систему податків для місцевих. Платити доводилося за все: за худобу, будинок у цілому й окремо за вікна, двері. Податок з чоловіка становив 150 карбованців, з жінки — 100 карбованців, за собаку платили 150, за кішку — 100. Всі жителі від 15 років були зобов’язані зареєструватися на біржі праці й працювати на третій рейх.

4 липня 1941 року німецько-фашистські війська зайняли Шепетівку. Фото: moasepetivocka

В цей час окупація застала театр імені Петровського (нині імені Старицького) на гастролях у Шепетівці. Саме там 4 липня 1941 року директор колективу одержав розпорядження евакуювати театр і організувати гастрольну роботу в тилу. 

Загалом, як пише краєзнавець Сергій Єсюнін в нарисі «Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси», перша в Проскурові театральна установа відкрила свої двері для глядачів у далекому 1892 році. Це був приватний театр Шильмана, який у 1907 році переїхав до нового приміщення по центральній вулиці Олександрівській (нині Проскурівська, 43). У 1925 році тут розмістився щойно організований Український державний міський драмтеатр, який проіснував до кінця 1930-х років.

Але ні цей театр, ні тим більше його попередник нічого спільного не мають з нинішнім театром ім Старицького. Цей творчий колектив веде свою історію з 1931 року і з'явився за тисячу кілометрів від Поділля. В лютому 1931 року в Новочеркаську (нині Ростовська область Росії) був утворений Північно-Кавказький крайовий український драматичний театр. Фундаторами нового колективу стала група ентузіастів, відданих українському театральному мистецтву. В середині 1933 року театр зі своїм основним складом був переведений в Україну, де з квітня 1934 року одержав місце постійної прописки у Вінницькій області (нагадаємо, що в ті роки в її склад входила територія і нашої Хмельниччини). У 1935 року театр одержує статус обласного, а влітку 1938 року переводиться в Кам'янець-Подільський - дміністративний центр новоствореної області. 

Друга світова війна застала театр ім. Петровського на гастролях у Шепетівці. Саме там 4 липня 1941 року директор колективу одержав розпорядження евакуювати театр і організувати гастрольну роботу в тилу. Після звільнення України театр повертається на Поділля, але вже не в Кам'янець-Подільський, а в новий обласний центр – Проскурів.

4 липня 2014 року у Хмельницькому вперше пройшов дівочий велопарад. Особливістю його стало те, що всі учасниці одягли сукні та окрім транспортних засобів взяли з собою м’які іграшки. Велосипедистки збирались біля Дитячого світу, прямували по вулиці Проскурівській, а далі їх маршрут пролягав до майдану Незалежності.

Цього дня у 2015 році у Хмельницькому запрацювала система GPS-даних, завдяки якій можна побачити де в даний час знаходиться той чи інший громадський транспорт. Спочатку дані були доступні лише по семи маршрутам, які обслуговує Хмельницьке міське комунальне підприємство «Електротранс».

Цього дня у 2015 році у Хмельницькому запрацювала система GPS-даних, завдяки якій можна побачити де в даний час знаходиться той чи інший громадський транспорт. Фото: з архіву