Милуємося будинками з привидами. Останні дні?

Мов  плями  на  обличчі
Старі будиночки колишнього Проскурова впізнаються з-поміж нових з напівпогляду.
Як правило, одно- та двоповерхові біло-жовті, блакитно-білі, теракотові будиночки, зібрані у цетральній частині міста, і досі залишаються тими острівцями, на котрі хочеться перевести часом втомлений від разючого блиску дзеркальних новобудівель погляд. І від несмаку чорних, рожевих, картатих плям, які за помахом палички невмілого дизайнера перетворюють старий, але дуже оригінальний фасад, на глянцеве обличчя якогось бутику. Якось колишній секретар міськради Михайло Василишин влучно назвав це художнє варварство “вбиральнями навиворіт”, сказавши: “Зверніть увагу, це ж плитка для сантехнічних приміщень – а у нас її ліплять на фасади”. І тоді як в більшості міст Європи (та й в деяких українських містах) дбають про гармонійний архітектурний ансамбль міста і за таке б відрубали не лише палець, у Хмельницькому навряд чи за це варварство хтось несе відповідальність. Інакше, чому б з'являтися цим «пігментним плямам» так часто?
І хоч більшість погоджується з тим, що наше місто молоде, будівлі переважно сучасні, але чи не усі, з ким ми спілкувалися, переконані, що принаймні «серце» Хмельницького – його центр – має право на те, щоб зберегти неповторний архітектурний стиль, котрий дожив до наших часів.
«Від старого Проскурова в місті залишилося чимало цікавих в плані архітектурного рішення будівель, які варто і цінувати, і охороняти, – переконаний архітектор Сергій Козак. – Проте, як бачимо, кожен, хто купує чи орендує собі приміщення в старих будинках, сам вирішує – залишити старий фасад чи зробити ще одну, часто недолугу, пляму на обличчі старого будинку. На жаль, в місті досі немає контролюючого органу, який би слідкував за тим, щоб власники так відверто не псували архітектуру старих будівель. Тому перебудовують з відвертими порушеннями. І найбільше, що нині може загрожувати таким горе-власникам (якщо відверта наруга над фасадом будинку буде доведена), це штраф».
Як стверджує Сергій Козак, насправді помиляються ті, хто думає, що в нашому місті немає історико-архітектурних цінностей. Їх десятки. Лише треба навчитися їх берегти, бо якщо вчасно не схаменутися, то можна втратити усе те цінне, що маємо.

Статус  «Невідомий»
«Проскурівський телеграф» відшукав будинки (старі й не дуже), за вікнами яких наразі життя завмерло, а напівпорожні (чи напівзруйновані) приміщення чекають «свого господаря». У нього ще буде вибір: або зберегти їхній архітектурний стиль, вдавшись до реставрації, або ж – до «пластичної хірургії», котра, відомо, не кожному йде на користь.
Будинок  на  вулиці  Шевченка,  1. Як розповідває історик-краєзнавець Сергій Єсюнін, цей старовинний двоповерховий будинок споруджений на початку ХХ століття для потреб єврейського училища. В радянські часи тут була школа, згодом, інститут удосконалення вчителів, ще пізніше – міжрайонний суд. Кілька років будівля стоїть пусткою. Віконні рами вицвіли, фасад потьмянів, фарба злущується. Є версія, що згодом тут знову знайде прихисток якась з державних установ, отож, ймовірно будинок тоді й доведуть до пуття. До речі, будинок занесений до переліку пам'яток місцевого значення.

Будинок  на  вулиці  Шевченка,  33. Рожева, з високими колонами споруда, - наймолодша, серед оглянутих нами. Як розповідає архітектор Сергій Козак, збудували її приблизно у шістдесятих роках минулого століття, тому в архітектурі проглядається типовий «рядянський» стиль. Але і він, зізнається архітектор, має право на життя. Колись у цьому будинку розміщувався облавтодор, пізніше у кабінетах оселилися кілька приватних установ. Та вже роки поспіль дерев'яні двері будівлі зачинені на засув. Скільки не намагалися розгледіти крізь запилені вікна бодай вогник життя, окрім старої макулатури нічого так і не побачили. Однак, якщо поглянути на будинок з заднього двору, то, виявляється, життя тут таки є! На одному з балкончиків вітер розгойдував дитячі пелюшки! Щоправда, хто тут мешкає, з'ясувати не вдалося, бо двері «чорного входу» теж на міцному засуві.

Будинок  на  розі  вулиць  Примакова  і  Соборної. Точніше, по Соборній, 12. Довколишні жителі називають його ще «Будинком з привидами». Він – чи не єдиний серед старих будівель Хмельницького, довкола котрого витає стільки легенд. І єдиний, котрий вже кільканадцять років поспіль, хоч і розташований в самісінькому серці міста, має надзвичайно жалюгідний вигляд.
За історичними даними – це колишній прибутковий дім. Такий собі один з перших торгівельних центрів у Хмельницькому. В підвалі розташовувалися винні погреби. Були там і квартири. Будинок вже кільканадцять років, як визнано аварійним. Розбиті вікна, облуплені, пошматовані тріщинами стіни, дірявий дах... Та якщо придивитися, він ще зберігає залишки минулої краси і, безперечно, міг би бути відреставрованим. Втім, як розповідають сусіди історичної споруди — продавці кошенят, цуценят та кроликів, які розташувалися поруч на алеї кожен, хто цікавиться будинком з бізнесовою метою, краще волів би його знести, і на тому місці звести якийсь супермаркет. Що цікаво, один з тих продавців розповів, що власник старовинної будівлі мешкає десь в Сполучених Штатах. «Міська влада намагалася налагодити з ним контакти, щоб викупити будівлю, – каже чоловік. – Не зійшлися у ціні. Родичі власника нам розповідали, що той задешево будівлю віддавати не буде. Мовляв, нехай стоїть, як є до кращого часу».
Ще одну цікаву деталь про цей будинок розповів нам дослідник історії міста Ігор Байдак. «Ця будівля, що на Соборній, і будинок на вулиці Проскурівській (де нині кафе «Кльова кава») ідентичні. Такі собі близнюки, – каже він. – Я ще не розгадав до кінця цієї таємниці, але точно відомо, що будувалися вони за єдиним замислом. На жаль, нині один будинок помирає, інший, на щастя – ще живе».
Втім, що б там не говорили люди, нині фасад будівлі вже прикрашає баннер з рекламою про її продаж під будівництво. Зателефонувавши за вказаним номером, ми почули, що дуже скоро старий будинок знесуть. «Тут буде збудований сучасний супермаркет», – сказали з того кінця дроту. «Але ж будинок занесений до переліку пам'яток місцевого значення...» – було почали ми. «У нас є витяг з державного реєстру про те, що на цій територій немає жодної архітектурної пам'ятки», – відрізали у слухавці.
Виходить, статус «Будинку з привидами» вже відомий, і ми милуємося ним останні дні?