Фальшивомонетний двір у Меджибожі

Всі експерти були розгублені – підробки відрізнити від справжніх купюр було практично неможливо, а за якістю виготовлення вони навіть перевершували оригінали. Виявилось, що друкували ці асигнації у … Меджибожі, а їх авторами стали троє польських шляхтичів.
ПЕРША СПРОБА ТА ПЕРШИЙ АРЕШТ
У 1815 році Слуцький повітовий суд порушив кримінальну справу проти малоземельних шляхтичів Ігнатія Цейзика, його брата Фелікса та Домініка Корзуна за фактом виготовлення фальшивих асигнацій. Головне обвинувачення було спрямоване проти Ігнатія – дворянина, посесора фільварку «Стародавній» Слуцького повіту Мінської губернії, й водночас обдарованого художника. Саме свій художній талант він й використав для протизаконної справи.Мистецьку освіту Ігнатій Цейзик отримав наприкінці XVIII століття у Вільненській академії – на той час одному із найкращих навчальних закладів Східної Європи. Серед його викладачів були відомі художники Ян Рустем та Андре Леблан, а серед найближчих товаришів-однокурсників – не менш знаний живописець Ян Дамель. На початку ХІХ століття Ігнатій вимушений був виїхати із Вільно до свого фільварку для ведення господарства. Але молодий панич не закинув свої художні навички, а, навпаки, почав їх розвивати, правда, дещо в іншому руслі.
Скориставшись певним хаосом в Російській імперії під час Наполеонівської війни 1812 року, Ігнатій створює у своєму фільварку майстерню-друкарню фальшивих грошових знаків. Зробивши власноруч мармурове кліше, відлагодивши процес виготовлення потрібного паперу, він почав друкувати 5-ти, 10-ти та 25-рублеві асигнації. У спільники взяв рідного брата Фелікса та його друга Домініка Корзуна, які зайнялись збутом підробок у литовських та білоруських губерніях імперії… Проте, як згадувалось вище, у 1815 році фальшивомонетників розкрили та судили. Всіх трьох ув’язнили до Слуцької тюрми.
ВТЕЧА ДО МЕДЖИБОЖА
За рік до закінчення ув’язнення, 15 серпня 1819 року, брати Цейзики та Д.Корзун втекли із в’язниці. На вкраденій бричці вони спрямували свій шлях спочатку на Волинь, а звідти - на Поділля. Ця подорож тривала майже півроку, втікачі ночували у заїжджих дворах  та корчмах, встигли зробити собі фальшиві паспорти, й нарешті на початку 1820 року зупинились у Меджибожі. Придивившись до містечка, поговоривши з місцевим купецтвом, І. Цейзик майже одразу заявив друзям, що тут, у Меджибожі, доволі гарні умови для продовження їх злочинної справи. Подільники знайшли притулок у одного із  місцевих євреїв, а також зняли на околиці містечка окремий будинок. Ігнатій взявся за виготовлення потрібного інструменту, а подільники почали роздобувати мармур, папір, олово… Вже замісяць, у лютому 1821 року, фальшивомонетна майстерня запрацювала на повну.У Меджибожі підроблялись виключно 25-рублеві купюри – найпоширеніші й найлегші для збуту. Як й раніше, Ігнатій займався виготовленням асигнацій (до ста штук на місяць), а Фелікс та Домінік - їх реалізацією. «Географія» збуту меджибізьких підробок була доволі широкою – міста Поділля та Волині, Бердичів, Могилів, Брест. Фальшивки або вимінювали на червонці, або купували на них товар – борошно, вина, сукно, килими тощо. Нагадаємо деякі ціни в ті роки: курка – 5 коп., половина туші теляти – 1 руб., аршин сукна – 1 руб. 15 коп., пуд вершкового масла – 2 руб. Отож прибуток у шахраїв був чималий. 
НЕВИПРАВНИЙ ФАЛЬШИВОМОНЕТНИК
 Розкриття діяльності меджибізької майстерні було несподіваним як для поліції, так й для самих злочинців. У лютому 1822 року Ф.Цейзик та Д.Корзун з черговою партією підробок приїхали в білоруське місто Кобрин, де їх випадково побачив колишній слуцький чиновник. Впізнавши втікачів із Слуцької тюрми, він заявив поліції, яка одразу  затримала злочинців. А вже у березні поліція викрила майстерню у Меджибожі та заарештувала Ігнатія. Під час слідства так й не вдалося з’ясувати, скільки фальшивок виготовив І.Цейзик. У своєму зізнанні він назвав цифру 1000 купюр, але факти  свідчать про те, що їх було набагато більше. Ускладнювало виявлення підробок те, що за рівнем виконання вони не поступались оригіналам. Навіть експертиза Державного асигнаційного банку Російської імперії не могла знайти різниці між фальшивками та справжніми банкнотами. Фальшивомонетників на цей раз зіслали на каторгу до Сибіру. Але й тут Ігнатій Цейзик не загубився. Після відбування кількарічного покарання в одному із острогів, він з 1829 року прибув на «поселення під наглядом» до центру Сибірської губернії Тобольська. Тут за короткий час талановитий художник завоював собі славу модного скульптора – виготовляв на замовлення керамічні барельєфи, вишукані лампади, люльки, фігурки святих тощо. У 1837 році під час приїзду в Тюмень цесаревича Олександра, місцеві купці та міський голова піднесли майбутньому імператору глиняну тарілку роботи І.Цейзика. Після цього твори Ігнатія стали користуватись шаленим попитом не лише в Сибіру, а й у Петербурзі та Москві. Про високу художню вартість цих робіт свідчить те, що нині вироби скульптора зберігаються в музеях Тюмені, Іркутська, Чити, Варшави. Отже, перед засланцем відкрився шлях до слави у мистецькій справі, якби у Ігнатія не прокинувся його авантюрний характер: в Тобольську він знову почав підроблювати асигнації! Невиправного фальшивомонетника розкрили у 1846 році й тоді вже засудили на довічну каторгу в Нерчинських рудниках.