ye-logo.v1.2
20 Травня, 2019

Бальний сезон на Поділлі

Сергій ЄСЮНІН Історія 4701
Світський бал, малюнок ХІХ століття.
Світський бал, малюнок ХІХ століття. . Фото: з архіву

Перші танцювальні звичаї і світські танці виникли у Європі в XII столітті, на світанку замкової лицарської культури. За кілька століть набули поширення танці-ходи, променади, а згодом – бали.

Перші світські бали проводились при французьких королівських дворах у ХІV – ХV століттях, а от на теренах нашого Поділля – у шляхетських маєтках в ХVІІ столітті.
Бал мав свої правила і свій етикет, особливі для кожного історичного часу. Послідовність танців під час балу утворювала чітку композицію. Обов'язковим для балу був оркестр чи група музик. Танці під фортепіано балом ніхто не вважав. Наприкінці балу завжди була вечеря і, дуже часто, додаткові розваги: виступи спеціально запрошених митців – співаків та музикантів, живі картини, навіть самодіяльні вистави.
Бальна урочистість того часу була майже однаковою у всіх країнах Європи. Як великосвітський, так і провінційний бал у ХVІІІ – XIX столітті мав чітку композицію. Він починався польським танцем – полонезом. Протанцювавши хвилин п'ять, знатні літні люди сідали грати в карти, а замість них починали танцювати молоді, котрі з нетерпінням чекали другого танцю – вальсу. Однак, не вальс був родзинкою балу. Із завмиранням серця дівчата чекали мазурки. Мазурку танцювали з численними вигаданими фігурами та чоловічим односпівом, що лежить в основі танцю. І танцюристи, і розпорядник мазурки повинні виявляти винахідливість і здатність імпровізувати.
У XIX столітті бальний етикет ускладнився, а танці, навпаки, стали простішими, й танцювати тепер могла людина, майже не навчена. Танцювали мазурку, вальс, польку, а зі стародавніх танців – полонез і французьку кадриль (контрданс). Бали тієї пори вирізнялися розкішшю й вигадливістю. Наприкінці ХІХ століття значного поширення набули загальнодоступні бали для різних верств населення. На них можна було бачити студентів, художників, дрібних чиновників. Ще частіше влаштовували танцювальні вечори, які не вимагали ані пишних убрань, ані великих витрат.
Придворні, великосвітські, сімейні…
Найофіційнішим різновидом балів у Російській імперії були придворні бали, досить манірні і нудні. Проводилися вони у столиці та збирали тисячі гостей. Участь у придворних балах була обов'язковою для запрошених. На балах, крім імператора, імператриці та членів царської родини, були присутні придворні чини, а також дипломати, чиновники вищих рангів, генерали, предводителі дворянства, знатні іноземці, що гостювали в Росії. Зобов'язаними їздити на придворні бали були і гвардійські старшини – по двоє людей від кожного полку. Усі сімейні люди мали бути з дружинами і дорослими дочками.
Представники знаті і найбагатших родин давали великосвітські бали. Саме вони найповніше виражали особливості тієї чи іншої бальної епохи. Особливо чудовими були великосвітські бали першої половини XIX століття. Тут також бувало людно, але в міру – декілька сотень запрошених. Гостей запрошували господарі будинку чи маєтку з числа своїх друзів, родичів і великосвітських знайомих.
Безліч різновидів мали громадські бали. Особливо часто їх проводили у провінції: в будинках шляхетських чи міських зібрань, у театрах, різних клубах, у помешканнях правителів і у будинках місцевих багатіїв. Як правило, коло учасників таких балів було широким і строкатим: чиновники, військові, поміщики, вчителі й ін. Кошти на такі бали збирали за підпискою або продавали квитки, які міг купити кожен охочий. Громадські бали влаштовувало не тільки дворянство, але й купецтво, ремісники, митці та інші люди.
Найвеселішими і невимушеними бували, зазвичай, бали сімейні. Їх пристосовували до сімейних свят, запрошували рідню і близьких знайомих – як правило, декілька десятків осіб.
Виділялись у бальній родині також благодійні бали, на які продавали квитки, а в залах влаштовували торгівлю. Для цього будували невеликі, ошатно прикрашені намети, у яких дами-добровольці продавали фрукти, квіти, ласощі та різні дрібнички. Визначених цін не було – кожен платив стільки, скільки міг чи хотів. Усі отримані від балу кошти витрачали на дитячі притулки, навчальні заклади, потерпілих від стихійних лих тощо.
Найкращий бал Поділля – "Губернаторський"
Бальний сезон починався у листопаді. Перші вечори відбувались у дворянських клубах. А надалі, узимку і навесні, маскаради і бали не встигали змінювати один одного. Щороку в «сезон» на Поділлі відбувалося більше двохсот різних балів. Особливо "старалися" в їх організації поміщики. Великі бали влаштовували у Маліївцях – Орловські, у Чорному Острові – Пшездецькі, в Антонінах – Потоцькі…
Незважаючи на вдаване легкодумство цих подій, вони насправді виконували важливу функцію – під час балу відбувались важливі зустрічі, проходили перемовини, організовувались знайомства, зближувались представники різних родин. На балу могла відбутись неформальна розмова між представниками різних станів, що у звичайному житті були соціально розмежованими – між нижчим чиновником й статським радником, унтер-офіцером і генералом, великосвітською дамою і звичайною модисткою чи вчителькою.
Проте, не всі бали були настільки демократичні. Наприклад, щоб потрапити на так званий "Губернаторський бал", потрібно було обов'язково належати до вищого суспільства. Серед усіх балів Поділля "Губернаторський" був не лише найбільшим, але й проводили його за дуже суворими правилами етикету. Для багатьох брати участь у цьому балі з дуже обмеженою кількістю запрошених було певною винагородою. Зазвичай, запрошували до 100 гостей різних станів і професій, серед яких були вищі губернські чиновники, офіцери різних родів військ, дворяни. Запрошення на "Губернаторський бал" надавав Бальний комітет, який очолювала дружина діючого очільника губернії. Приміром, на початку ХХ ст. надзвичайну активність у організації балів виявляла княжна Софія Миколаївна – дружина подільського губернатора 1901-1911 років Олександра Ейлера. Саме при ній великосвітські бали у Кам'янці-Подільському стали проводитись досить часто та на високому рівні.
Софія Миколаївна зуміла залучити до організації балів не лише відомих жінок з вищого суспільства, а й чиновників, промисловців, дворян. Відбувалися "Губернаторські бали" у Пушкінському народному домі. Їх присвячували, як правило, знаменним датам, або надавали статус благодійних. Найчастіше бали збирали кошти для дитячих притулків, якими опікувалась дружина губернатора. Наприклад, 26 грудня 1907 року завдяки продажу вхідних квитків та організованої лотереї, упорядникам балу вдалося зібрати на потреби дитячих притулків Поділля доволі пристойну суму – 1615 рублів. Зазначимо, що у розповсюдженні лотерейних білетів брала участь сама губернаторша.
"Ярмарок наречених"
Тепер, заглянемо, нарешті, у залу. Звучить чудова музика. Це грає військовий оркестр 74-го піхотного Ставропольського полку, що дислокувався у Кам'янці-Подільському – один із найкращих оркестрів губернії. Молоді дівчата у вишуканих бальних сукнях з маленькими букетами квітів входять у залу, під руку з кавалерами в чорних фраках чи парадних військових мундирах. В цей момент у напруженій тиші залу можна почути лише схлипування батьків, які хвилюються за своїх дітей. Емоції зрозумілі, тому що для багатьох з молодиків цей танок може стати доленосним – саме на балах багато хто знаходив свою "другу половинку". Не випадково бали інколи називали "ярмарками наречених".
Пари відкривають бал полонезом. Напруга поволі минає і обличчя молоді, спалахують посмішками. До танцю підключаються "дорослі" пари. Після завершення полонеза, знову йдуть молоді пари і починають танцювати лівосторонній вальс. Нарешті лунає довгоочікуваний вигук – “вальсують усі”, і численні гості починають кружляти у вальсі. Бал входить у кульмінацію – гості починають не лише вальсувати, але їсти, пити, спілкуватись, фліртувати. У головному залі грає найкращий оркестр міста, у ложах злітають корки з пляшок із шампанським, у буфеті збираються чоловіки, в ігровій кімнаті – розпалюються картярські пристрасті. Близько 20 осіб обслуговує бал – вони роблять усе для гарного настрою гостей. Серед обслуги є навіть взуттєвий майстер, який повинен піклуватися про загублені закаблуки і зламані дамські підбори. Є також кравець на випадок, якщо станеться пригода з фраком чи сукнею. А за кулісами цього робиться бізнес і політика...
На жаль, традиції світських балів за останнє століття були втрачені, а нещодавні спроби їх відродити – успіхом не увінчались.

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео