Копачівка: гарне село та потужне господарство і найбільший сільський музей

Три події на Покрову
 Але цьогорічне святкування стало особливим – по-перше, в цей день відзначили 250-річчя рідної Копачівки, по-друге, запалили голубий вогник природного газу, який нарешті дістався до села, й по-третє – відкрили музей.
Остання подія стала доволі непересічною, як для мешканців Копачівки, так й взагалі для всієї області. Справа в тому, що сільський музей, який був створений копіткою працею за останні п’ять місяців, став найбільшим на Хмельниччині.

Два копачі та три воли
Історія села хоча й налічує всього дві з половиною сотні років, але є цікавою. Люди з давніх часів оселилися тут, на горбистій низовині праворуч від річки Південний Буг у мальовничій місцевості. Археологічні дослідження виявили в районі Копачівки поселення доби неоліту (VІ – ІV тисячоліття до н.е.), а також групу курганів (ймовірно скіфських) в урочищі Могила. У середньовіччі Копачівщина переживала всі події, що торкалися у ті роки Поділля. Саме в цей час на землях, де згодом виникло село, з'явилося декілька хуторів, мешканці яких займалися хліборобством та лісовими промислами, а також традиційними для подолян ремеслами – гончарством і ткацтвом. На початку ХVІІІ століття землі, де нині розташована Копачівка, перебували у складі величезного Меджибізького ключа роду шляхтичів Сенявських. У 1731 році шлюб княгині Марії Софії Сенявської та князя Августа Олександра Чарторийського привів до того, що величезні маєтності згаслого роду Сенявських перейшли до Чарторийських. Один із представників княжої родини, а саме Август Олександр Чарторийський у 1760 році переселив жителів декількох хуторів, що розміщувалися попід лісом, на іншу місцевість серед дещо заболоченого пустиря. Переселенці декілька років викорчо- вували хащі та копали водовідвідні рови. А після того зорали трьома чорними волами землю та поставили хати. Нове село отримало назву Копачівка, а символом його став копач та віл, що, до речі, й відображено на сучасному гербі села.
У 1823 році Меджибізький ключ перейшов у володіння чергового спадкоємця із Чарторийських – до Адама Єжи. Під час польського повстання 1830 року за незалежність Польщі від царської Росії, він став одним із його найактивніших керівників, очоливши Національний польський уряд. За участь у повстанні усі маєтки Чарторийського були конфісковані, а всі села у 1836 році відійшли у ведення військового міністерства. Так почалась одна із маловідомих сторінок історії села. Найбільші села Меджибізького ключа, у тому числі Копачівка, стали військовими поселеннями, а менші – ліквідували. Всі селяни були приписані до діючої армії, отож, крім хліборобської праці, вимушені були нести військову службу.
На щастя, військові поселення на Поділлі існували недовго – у 1857 році їх скасували, села підпорядкували відомству державних маєтностей, а військовопоселенців перевели у стан державних селян з правом отримання земельного наділу.
Із встановленням у 1920 році радянської влади в Копачівці обрали сільську раду, головою якої став Д.Прокопов. До 1929 року організували два колгоспи – імені Шевченка та імені Ворошилова. Серед позитивних моментів 20-30-х років ХХ ст. мали місце й трагічні «перегини»: справжнім грабунком стали хлібозаготівлі. Проте, Копачівка поступово розвивалась: в селі відкрили клуб, бібліотеку, поштово-телеграфне відділення. У 1930 року збудували нову школу, де навчалось 300 учнів.
22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна, а вже до середини липня під німцями опинилась вся територія області. На окупованій території гітлерівці встановили жорстокий «новий порядок». Не оминула лиха доля й мешканців Копачівки – окупанти відправили на примусові роботи до Німеччини понад сто юнаків і дівчат. До того ж, понад 300 вихідців села стали на захист Батьківщини, з яких 122 так і не повернулися до рідних домівок з фронту.
У 1952 році два колгоспи об'єднали в один – імені Шевченка. Він обробляв 1,5 тисячі гектарів землі, спеціалізувався на виробництві молока і яєць, озимої пшениці і цукрових буряків. Господарство по- сідало перше місце в області з виробництва яєць і друге місце в Деражнянському районі по надоях молока. У селі мешкало 1,5 тисячі селян, діяла школа, відкрили новозбудований універмаг і продуктовий магазин, сільську лазню. У 1965 році колгосп імені Шевченка очолила Ганна Аб- рамчук, яка до того часу працювала завідуючою птахофермою. За період її роботи колектив тричі був учасником виставки ВДНГ СРСР, а саму Г.Абрамчук у 1966 році відзначили званням Героя Соціалістичної Праці. У 1974 році в Копачівці розпочалося будівництво молочного комплексу.
Від 1984 року головою колгоспу став Сергій Шаповалов. Саме під час його керівництва був добудований молочний комп- лекс, спорудження якого почалось ще у середині 70-х, вперше в районі запроваджено безвідвальний обробіток ґрунту, започаткували вирощування шампіньйонів та виробництво власної молокопро- дукції, вирішили соціальні проблеми:  село отримало дороги з твердим покриттям, новий торговельний комплекс, сучасну школу, амбулаторію, стадіон, було капітально відремонтовано будинок культури, встановлено пам’ятник Т.Шевченку та реконструйовано меморіал загиблим воїнам- односельцям. Нині Копачівка має близько 800 мешканців, більшість з яких працює у СТОВ ім. Шевченка.

Найбільший в області сільський музей – у Копачівці
Тепер у селі є ще один визначний об’єкт – музей історії села Копачівка. Ініціатором його створення виступив директор СТОВ ім. Шевченка Сергій Шаповалов, старожитності та документальні матеріали зносили всі селяни, а оформлювали експозицію художник Яків Павлович та співробітники Хмельницького обласного краєзнавчого музею Сергій Єсюнін та Василь Будяй. Посильну допомогу надали місцевий голова сільради Микола Савчук, бібліотекар Світлана Вишнівська, а також комп’ютерні дизайнери Андрій Павлович та Наталія Бондарчук-Павлович.
Копачівський музей має аж сім (!) залів. Такого не побачиш в жодному сільському музеї області. Серед предметів старовини, а це понад півтисячі експонатів, є археологічні знахідки, монети, предмети етно- графії та побуту, кераміка тощо, які доповнюють понад 800 ілюстрацій. Ще одна родзинка музею – він  єдиний в області, де ґрунтовно висвітлена "біла пляма" подільської історії ХІХ століття – тема військових поселень. Разом з тим, музей створений на перспективу – в ньому ще є достатньо місця для нових експонатів.
Отож нині Копачівка може пишатися не лише тим, що має найкращий благоустрій та найефективніше господарство у районі, а ще й – найбільший в області сільський музей.