Дерев’яних справ майстер

Ще зовсім недавно, за часів наших бабусь-дідусів чи може прадідусів, вміння господаря облаштувати оселю власними руками не надто здивувало б оточуючих. Але ми давно звикли купувати у магазинах «заводські» речі. І чим далі йдемо у майбутнє, тим ціннішими та ексклюзивнішими стають речі з-під руки майстра-умільця.
А ось на обійсті Андрія Бедрія скрізь — лише ексклюзив! Починаючи із вуликів за хатою, закінчуючи меблями, посудом.
Починалося усе із учнівської парти
Ще у шкільні роки, а вчився Андрій Іванович у Головчинецькій школі-інтернаті, залюбки працював з деревом у майстерні. Тоді всі хлопчики отримували разом із атестатом професію столяра. Як висловився пан Бедрій, «хист був, а життя навчило».
У молоді роки працював на будівництві в Харкові, згодом  – на суднобудівельному заводі у Херсоні малярем. Але отруївся фарбами й перейшов у столярну майстерню.
З цим містом пов’язане ще одне важливе в житті Андрія Івановича  знайомство. Це був 75-річний столяр, який інкрустував різні вироби з дерева. Ім’я того майстра пан Бедрій пам’ятає й досі – Ілля Якович Теперман. Саме у Іллі Яковича він вчився такій, «майже ювелірній», роботі. Нинішні вази, шкатулки, булави, кухлі Андрія Івановича також відрізняються якоюсь особливою теплою естетикою, вирізьбленими квіточками та візерунками. Чого варте одне лише ліжко для сина з дубової деревини, із «ажурними» бильцями. «Міцне, на роки», – каже майстер.
Зізнається, що лише взимку сідає за різці, бо «влітку немає часу». «Ой, вже немолодий, не так швидко працюю, – зітхає Андрій Іванович. – Інструменти довше збираю, аніж тружуся над виробом. Ось робив чотири ліжка – вже все налагоджене, то за місяць впорався. А як лише одне, то місяці-півтора возився».
Зробили у хаті ремонт, то ж планує й нові меблі сконструювати. «Малюю один-другий малюночок, дивлюся, який кращий, чи зможу підібрати деревину, бо ж для різних візерунків та виробів потрібні й різні матеріали».
Має Андрій Іванович двох синів, яким передавав свої знання та секрети столярства. Свого часу вчив і хлопчаків із школи-інтернату, вів гуртки. Нині один із синів вчителює у тій самій школі. Саме синові учні неодноразово ставали учасниками різноманітних виставок. Сам Андрій Іванович каже, що не амбіційний і ніколи не виставляв свої роботи. Хоча, справді є на що подивитися.

Ентузіазм в усьому!
Як то кажуть, немає меж для самовдосконалення. І рукам майстра немає спокою у розвитку нових талантів їх власника. Останні років десять, у проміжках між створенням чергового дерев’яного шедевру, займається садівництвом. З гордістю пригощав нас яблуками із власного саду: «У мене висаджено понад 30 сортів яблунь. А ще вишні, груші, алича, як абрикоси, та багато інших. Всього майже 200 дерев».
Особлива любов у Андрія Івановича до квітів. У теплиці, наче щойно з осені, зимують троянди, засипані тирсою, а у старій, напіврозваленій хаті - справжній літній сад. Тут він вирощує крокуси. Своїми великими натрудженими пальцями, ледь торкаючись стеблинки, показує, як крізь молоду зелень вибруньковується жовта квіточка крокуса,
Отож кохана дружина ніколи не залишається без оригінального подарунку на різні свята, ще й зробленого власними руками. Бо  у Андрія Бедрія все – з любов’ю.