ye-logo.v1.2

Микола Бенедищук: «Я — людина вільна, з веселим характером»

Культура 6270

У своєму житті він навчився обирати правильний шлях, працювати із задоволенням, кохати та бути найголовнішим чоловіком в житті жінки, дати дорогу в майбутнє дитині, і не лише своїй рідній, створити перший і єдиний художньо- духовний заклад іконопису в Україні й пишатися зробленим.


Микола Бенедищук, 53 роки.
День народження – 27 березня.
Художник-іконописець. Дирек­тор школи іконопису «Нікош».
Народився в Житомирі.

Микола Бенедищук змалку любив малювати, та найбільше захоплю­вався спортом: бокс, важка атлети­ка. Відвідував художні гур­тки, шко­лу. Та батьки мріяли, що з хлопця виросте лікар. То ж піс­ля школи Ми­кола Володимирович рік провчився в медичному училищі в Києві.
Але, як каже митець, зрозу­мів: «не моє». І потай від батьків зі­брав речі й поїхав до Москви в худо­жнє училище імені Василя Суріко­ва: «Важкувато було вступити. Тоді ж як приймали в художні училища? Повинен був показати, на що здат­ний. Малював, що бачив. Але сказа­ли: «Добре!». Ось так і став студен­том художнього. А якогось хвилю­вання від великої Москви не було. Навпаки, Київ мені подобається зна­чно більше – історичність, старовин­ність, краса».
До речі, донька пана Бенедищука – також художниця. Перше своє по­лотно вона намалювала у 5 років,  ба­тько й досі зберігає його у своєму кабінеті.
– Отож за фахом Ви – художник. А як прийшли саме до іконопису?
– Ніколи над цим не замислю­вався, але скажу простіше: в моїй до­лі так склалося, і це не можна  пояс­нити. Ми з покійною дружиною на відпочинку в Греції познайомилися з іконописцем Костесом Георгіаді­сом – майстром, династія якого по­чинається з ХІV століття. У нього в Солоніках свій інститут і дві майс­терні. Поспілкувалися... До цього я вже писав ікони. І він запропонував мені попрацювати в нього в інсти­туті. В обмін за працю я детальніше вивчав за допомогою інститутських викладачів візантійську техніку. Ад­же, українська ікона ХІХ-ХІ століт­тя писалася саме візантій­ською тех­нікою. Це вже у ХVІІІ столітті укра­їнська іко­на – це лупаті очі, роздуті обличчя – жовківська шко­ла, яка ближча до католи­цької. Взагалі в іконописі багато нюансів, симво­лів.
І ось після двох років ро­боти в Гре­ції, повертаю­чись додому, я вирі­шив, що в нашій державі є велика прогали­на, ніша, яку чомусь ніхто не запов­нював. А якщо і заповню­вав, то десь на рівні «хутірського ре­месла». Тож повернулися ми в Укра­їну з Греції 6 серпня, а вже 6 вересня відкрили сту­дію іконопису».
– Тоді якраз і започаткували шко­лу «Нікош»?
– З самого початку, це в 1996 році, заснували студію при юнацькій біб­ліотеці. Ось на стіні перша вивіска, яка висіла на дверях студії, з датою та іменами перших учнів. Нині – це вже історія. То була перша в Україні студія іконопису. А вже в 2005 році засновано школу, до речі, також пер­шу та єдину в країні. Сьогодні у на­шій школі 88 учнів. «Нікош» – зак­лад релігійного на­прямку, але при управлінні культу­ри. Завдяки цьо­му у нас можуть на­вчатися діти, які належать до різних конфесій. Шко­ла отримала благо­словення і патрі­арха Філарета, і мит­рополита Воло­димира. Таким чи­ном, ми робимо крок назустріч тому, що все ж таки церква має об’єдна­тися і бути єди­ною. Священики різних конфесій самі направля­ють до нас своїх дітей. Вони бачать в дитині талант, а ми тут його підкрес­люємо. У нас школа — бюджетна ус­танова, діти платять за навчання ко­пійки. Здібність малювати є у кож­ної людини, але талант потрібно роз­вивати. Багато залежить від викла­дача, але дуже важливо, щоб було бажання на­вчитися. Ми даємо дітям майстер­ність. Духовність їм прище­плюють їхні наставники. Я щасли­вий, що та­к ми відгородили дітей від можливості піти хибним шляхом.
– Така духовна робота – написан­ня ікон – і Ваш життєвий шлях певном чином захищає від хиби?
– Я не все життя займався іконо­писом. Колись викладав у школі. Трохи працював на заводі, щоправ­да, у художньому відділі. Звідти пі­шов у художній фонд. Там ми з хлоп­цями зібрали цікаву бригаду і поча­ли займатися рестав­рацією старих будинків. Так я потрапив у Гриців Шепетівсь­кого району – в училище прикладно­го мистецтва, розташова­не в колиш­ньому панському маєтку. Саме його ми з товаришами й рестав­рували. І саме там я познайомився із своєю майбутньою дружиною. Вона працю­вала в обласному управлінні освіти й приїжджала перевіряти го­товність училища до навчального року. Це бу­ло у 1988 році. Заради неї я переїхав у Хмельницький, адже родом я з Жи­томира. І вже разом з дружиною ми створили кооператив. Перший проект по роботі над інте­р’єрами – ка­фе «Ласощі» в ресторані «Україна». Там були ліпні стіни і буфетниця Рая з гіпсу, вмонтована в стіну. Далі пра­цював над інтер'єром драмтеатру. Ка­фе «Космос» було збу­доване за моїм проектом. А іконо­писом конкретно займаюся років 20.
–А де, окрім Хмельницького, є мо­жливість побачити Вашу творчість, зокрема, ікони?
– З виставками побував у Польщі, Німеччині, Мексиці, Гаваях, Кана­ді, США, Росії. Два роки меш­кали з родиною в Греції, рік – в Німеччині, майже рік – у Фра­нції. Але це було давно. Вже п'ятнадцять років я жи­ву дум­ками про те, де взяти гроші, щоб закінчити ремонт, щоб за­без­печити матеріальну базу школи. Ко­ли у 2005 році став директором, ду­мав, що це буде легше, а насправді – дуже важ­ко. Адже раніше я міг ві­льно сісти за мольберт і працюва­ти, скільки хочу. А нині зму­шений зай­ма­тися адмініст­ративною роботою.
Зараз відчуваємо брак кла­сів, але у цьому питанні мер мі­ста Сергій Ме­льник йде нам на зустріч. Тож пла­нуємо розши­ритися ще трохи. Тоді зможе­мо збільшити кіль­кість учнів до ста. А біль­ше й не треба. Це особ­ливий вид мистецтва, де не потрібне масове навчан­ня. І навіть зі ста учнів не всі пов’яжуть своє май­бутнє з іко­нописом, але, при­наймні, кілька бу­дуть іконо­писцями і робитимуть це про­фесійно. Тим більше, нині  спра­вді відчувається нестача майстрів та­кого профілю. Від­будовуються хра­ми, зводяться нові, їх необхідно роз­писати. Адже раніше приїжджали вуй­ки з Західної України, хто що вмів, те й «тулили до стіни». А зараз ми вже можемо дати цер­кві можли­вість підняти куль­туру іконопису і розпису на вищий рівень.
– Окрім того, що кожна іко­на починається з молитви іко­нописця, розкажіть, як вона створюється?
– Для ікони береться липова дош­ка, яку п'ять-шість років сушать у природних умовах. Потім на неї на­клеюють льняну тканину. Якщо про­сто на дошку нанести левкас і малю­вати, то з часом деревина буде тріс­катися. Але завдяки нанесеній тка­нині, яку у кілька шарів покрито спе­ціальним клеєм, як би дошка не на­бирала чи віддавала вологу, ікона не тріскатиметься. Використовує­мо фа­рбу, яка з роками не ви­цвітає, не ви­горає. Беремо жов­ток яйця, натура­льний кольо­ро­вий порошок, змішу­ємо. Щоб отримати потрібну конси­стенцію, додаємо виноградний оцет. Все – натуральне. Золото теж справ­жнє. Пачка золота на ікону раніше коштувала 10-12 доларів, а зараз – 54. Отож, середня собівартість ікони – 600-800 гривень. Але ці ікони збе­рігатимуться 500-700 років.
Я не винаходив колеса, прос­то дос­конало вивчив історію життя Феофа­на Грека та Анд­рія Рубльова. Також мені потрапила до рук ще одна ці­кава книжка «Труд ігуменії Юліа­нії» – про монахи­ню, яка засну­вала студію при монас­тирі. У кни­жці опи­сані усі технології. Хоча я й до цього їх знав – ще з Гре­ції привіз, але все довелося від­шліфовувати.
– Напружений графік... Чи зали­шається час на відпочинок?
– У мене є велике хобі — дуже люб­лю риболовлю та гірські лижі. Риба­лю, переважно, на Дністрі. Я живу за прин­ципом: краще раз на місяць з’їздити на кілька діб на Дністер, ніж по півд­ня сидіти на якомусь ста­вку і году­вати комарів. А кататися на лижах їжджу в Буковель років з 17-18. Ще з ди­тинства з друзями пос­тійно грали у футбол, взимку зали­вали ковзанку на шкіль­ному стаді­оні й грали у хокей.
– Досягнень у Вашому житті чима­ло. А нині про щось мрієте?
– Моя мрія – щоб була стабіль­ність. Кожна нова влада приносить свої нові правила. Ми всі від цього втомилися. Для людей мистецтва це ненормальний спосіб життя. А коли є стабільність, людина спокійна, врі­вноважена, і думає не про їжу, а про духовне.


 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую