«Іконі надають цінності не коштовне каміння чи золото, а людська молитва», –

У доробку митця — кілька сотень картин, близько двохсот ікон. Півдесятка  українських храмів (і католицьких, і православних) прикрашають образи городоцького художника. Є його картини у приватних колекціях України, Росії, країн Прибалтики. 
Купували роботи Петра Броніславовича народний депутат Давид Жванія та екс-президент України Віктор Ющенко. До того, Петро Броніславович — автор герба та прапора Городоцького району. Днями в районному історико-краєзнавчому музеї відкрилася виставка робіт художника, яка працюватиме до 22 травня.
За фахом Петро Войталюк — художник. Навчався у студії та реставраційних майстернях Санкт-Петербурга. Багато років працював художником-оформлювачем на Городоцькому цукровому заводі. Крім того, Петро Броніславович відомий в Україні кінолог. Але все-таки мистецтво займає головне місце у його житті. 
«Я не вважаю себе професіоналом в іконописі, – зізнається митець. – Хоч з кожним роком роблю кроки вперед. Але чим більше вчишся, тим більше розумієш, як ти мало знаєш. Своїми успіхами багато завдячую члену Національної спілки художників України, заслуженому художнику України, хмельничанину Леоніду Шерстенюку. Ми дружимо більше десяти років, і він дав мені багато хороших порад. Навіть дозволив зробити копії кількох своїх ікон. Взагалі більшість ікон – це так звані «списки», тобто копії. Таким був і мій перший образ, який я написав у тринадцять років. Це був подарунок мамі – ікона  «Божої Матері – неустанної допомоги», або, як її називають православні – «Всепомагаюча». Але все одно кожен художник, іконописець, привносить в образ щось своє. Декому подобається додавати коштовне каміння, сусальне золото. Я використовую сусальне золото лише для німба, а фон  роблю акриловим золотом. Бо не вважаю, що ікона ціниться від того, скільки там коштовних камінців чи золота, вона ціниться самою людиною».
Ікони Петра Войталюка “чинять” дива. Однак він вагається, розповідати про них, чи ні. Нарешті зважується. «Це не моя заслуга, це стається лише з людьми, які щиро вірять в силу ікони і вкладають у свою молитву душу», – переконаний він. Насправді є кілька випадків, коли після молитв, складених перед образами, які створив Петро Войталюк, жінки зцілювалися від безпліддя. «Наприклад, одна жінка чотири роки мріяла про дитину, але Бог не давав, – продовжує Петро Броніславович. – Вона заходила до моєї доньки, бачила, як я пишу ікони, і попросила створити якусь для неї. Я написав, вона її освятила, молилася перед образом. І через деякий час народила дитину.  Знаю ще про три такі приклади. І завжди допомагав один і той же образ. Якось у Вінниці зустрівся з колегою-кінологом. Він десь чув, що мої ікони рятують від безпліддя. Попросив допомогти і його родині. Але його дружина вирішила сама вишити ікону — за моїм малюнком. Разом із завершенням вишивки жінка завагітніла. Мене запрошують хресним батьком».
Домашній іконостас у Петра Войталюка невеликий, всього шість образів: Богородиця, Спаситель, Святий Миколай, святий Петро і свята Ольга.  І, звісно,  сімейна ікона – образ сестри Фаустини. З нею пов’язана ціла історія, а освятив її єпископ Кам’янець-Подільської єпархії римо-католицької церкви нині покійний Ян Ольшанський, котрий освятив і найпершу ікону художника, подарунок матері – ще будучи звичайним священиком. «Це – моє бачення ікони, я її не списував, – розповідає художник. – Якось в костелі священик розповідав про сестру Фаустину, тоді її тільки мали віднести до лику святих. І я під враженням усього за десять днів написав ікону. Коли прийшов з цим образом у костел, туди якраз приїхав єпископ Ян Ольшанський. Він освятив образ, і ця ікона стала нашою сімейною».