Вуличний Університет. Дубль номер два

Захід розпочався презентацією свіжого номеру літературно-художнього видання «Про STORY», присвяченого проблемі міського публічного простору та боротьбі за нього. 
Євгенія Бєлорусець, дописувач видання: «Що спонукало нас присвятити номер тематиці вуличного простору? Перш за все, те, що в україномовній літературі ця тема практично не висвітлена, або якість цього висвітлення є незадовільною. Тому ми намагалися не тільки внести переклади класичних текстів, але й отримати коментарі від українських дослідників й митців. Наприклад ми розмістили тексти Вальтера Беньяміна, без якого взагалі неможливо уявити сучасну науку про міський простір, а поряд з ними опублікували нашу розмову з Сергієм Жаданом і Оксаною Забужко. В цілому, нам здається що межі між мистецтвом, політикою і наукою є абсолютно штучними, тому, в номері присутні праці які можна віднести до будь-якої з цих «галузей» суспільної думки».
За словами Катерини Міщенко, редакторки видання, що на прикладі Києва ілюструвала комерціалізацію громадського простору в центрі міста - головне, що потрібно для боротьби з крупним капіталом, претендуючим на захоплення тих чи інших ділянок, є готовність до тривалого протистояння, яке забере багато часу, та зусиль. Найбільш вдалим прикладом такого протистояння є відвоювання в забудовників Пейзажної Алеї. Це стало можливим завдяки широкому залученню митців, соціальних активістів, журналістів і громадськості в цілому до цього процесу, а також завдяки декільком рокам вуличних акцій, публікацій та інших активних дій. Наразі Пейзажна Алея замість будівельного майданчика являє собою місце зустрічей, мистецький простір і об’єкт пильної уваги місцевої громади. Проте на сьогодні прикладів ефективної боротьби дуже мало. Антизабудовний рух на Україні тільки формується.
Другим етапом зустрічі був семінар з практичної соціології, якій провела хмельничанка за походженням, магістр соціології ЛНУ ім. Франка, Юлія Гілевіч. «Проживаючі постійно в одному місті, рухаючись постійно його вулицями рідко звертаєш увагу на назви цих вулиць, або не надаєш їм значення. Проте, незалежно від особистого ставлення кожного окремого жителя міста, ці назви формують уявлення про місто на рівні спільноти, в якості колективного уявлення городян про себе і своє місто. Ця обставина змушує замислитись чому вулиці носять ті чи інші назви. Відчутний вплив на на маркування публічного простору в такій спосіб здійснює місцева влада, ініціюючі ті чи інші перейменування вулиць, майданів, встановлюючи ті чи інші пам’ятники. У Львові це помітно більше, ніж в будь-якому іншому українському місті, проте фактично це загальна практика яка має місце і в Хмельницькому. Тому повернувшись в рідне місто, я, під дещо іншим кутом, спробувала подивитися на назви вулиць і їх зв'язок з колективною ідентичністю хмельничан. Тому я запропонувала відвідувачам Вуличного Університету провести аналіз назв центральних вулиць Хмельницького».
В результаті класифікації назв вулиць було виявлено, що назви найбільшої частини пов’язані з історичними постатями; з періодів до яких відсилають ці назви найбільш «популярними» є ХІХ століття і Велика Вітчизняна Війна; більшість осіб, що їх імена носять вулиці, народилися в Хмельницькому, або на Україні. Цікавим виявляється один з висновків, яких дійшли учасники дослідження: назви вулиць міста Хмельницького створюють картину в якій історія постає персоніфікованою, адже назви відсилають нас не до події, а до конкретних учасників цієї події, що в свою чергу, певною мірою закріплює в суспільній свідомості культ індивідуального героїзму і стверджує високий ступінь впливу окремих особистостей на хід історії. Проте назв, що фіксують колективності та їх дії майже не має (вулиця Проскурівского Підпілля проти 17 центральних вулиць названих на честь конкретних осіб).
Ініціатори проекту – Хмельницька незалежна студентська профспілка «Пряма Дія»