Творчість - як рівновага жаху

«Пересувна виставка творчих робіт людей, котрі постраждали від нацизму та тоталітаризму» розгорнула свої інсталяції у мистецькому залі музею історії міста Хмельницького. Виставка присвячена переосмисленню «спадщини» тоталітаризму і експонує творчі роботи жертв нацизму та сталінізму, а також дитячі роботи переможців творчого конкурсу, що проводився благодійною організацією «Касталія-Фонд» на початку року в Україні. «Для участі у проекті було обрано п’ять міст: Київ, Чернігів, Тернопіль, Хмельницький та Миколаїв. У цих містах група волонтерів провела пошукову роботу серед людей, які пережили окупацію, нацистські та сталінські концтабори, були вивезені на примусові роботи до Німеччини та мають творчий доробок, – розповідає керівник проекту Ірина Пієвська. – Оприлюднення творчості таких людей на тлі спогадів очевидців жахливих подій стало поштовхом для створення діалогу поколінь, організації зустрічей старшого покоління з молодшим. Серед дитячих та юнацьких художніх шкіл та творчих гуртків був оголошений мистецький конкурс на тему «Війна та Мир. Діалог поколінь». Це мала бути відповідь на ті історії, що молодь почула на цих зустрічах». До співпраці в межах проекту були залучені працівники освітянських установ, закладів культури, громадських організацій. Торішнього грудня в Хмельницькому міському територіальному центрі соціального обслуговування населення та в геріатричному пансіонаті відбулися зустрічі між учнями обласного Палацу Творчості молоді та людьми, які постраждали під час ІІ світової війни, остарбайтерами та дітьми війни. Тоді ж були зібрані перші експонати майбутньої пересувної виставки, серед яких особливо вражає історія саморобних ікон, виготовлених з підручних матеріалів під час Великої Вітчизняної війни хмельничанкою Ганною Криськовою. Під час окупації в своєму будинку вона переховувала єврейську сім’ю і постійно зверталася з молитвою до саморобних образів. «…І вони допомогли під час обшуку оселі, – ділиться спогадами Ганна Петрівна, – і патруль не знайшов перехованої нами єврейської сім’ї». Ікони демонструються на виставці.
В якості відеоперфоменсу гості виставки-інсталяції побачили короткометражний відеофільм режисера та оператора Олександра Дірдовського «Рівновага жаху», що сконцентрував спогади людей, які пережили радянські табори. У фільмі використано останні роботи художника Володимира Куткіна з серії великоформатних станкових творів «Гулаг». До речі, саме вони були обрані в якості центральної інсталяції пересувної експозиції авторами інсталяційної ідеї проекту Олександром Дірдовським та Ігорем Цикурою з арт-майстерні «Антресоля» при Києво-Могилянській Академії (Київ). З величезного білого паперового полотнища, на якому змонтовані зображення робіт, очами безкомпромісного льодяного жаху на відвідувача дивляться суворі реалії сталінського «таборування», зупинені художником миті з жахливого існування в’язнів, з яким художник і сам був знайомий не по оповідкам сторонніх осіб, адже провів за колючим дротом репресійного молоху близько 5 років. І стає моторошно. Ніяково. Лячно. Люто. Емоційну рівновагу в розтривожену душу повертають теплі, світлі творчі роботи людей, які пройшли через подібні нескінченні «миттєвості», але не загрубіли серцем. Це неймовірно чудові вишиті хрестиком доріжки, виконані золотими руками Ірини Герман з Тернополя, творчий доробок хмельничанок: яскрава життєрадісна вишивка стрічками Дарії Гончар, вишиті гладдю квіти Ольги Орламенко, тендітна вибита вручну прошва Юлії Миронюк, домотканий килим Лідії Кушнір, ніжний чуттєвий живопис хмельничанина Яна Дідура тощо… Розчулюють дитячі роботи... Сюжет однієї з них нагадав хмельницькому поету Євгену Красюку, автору поеми «За колючим дротом», як і його, малого, ось точнісінько так, лагідно і обережно, немов власне дитя, тримав на руках військовий німець… Тема людей і нелюдей зі свого і ворожого окопу також цього року була піднята фактично «з підвалин» свідомості очевидців буремних подій хмельницьким режисером і оператором Олегом Ніколаєвим, про що він і розповів на презентації виставки. «…Жахливо те, що з кожним днем очевидців тих подій стає все менше, потрібно поспішати, щоб зберегти крупиці пам’яті. Задля нас самих – щоб не віддавати своїх дітей чужинцям, не полювати на горобців у стрісі на обід, не бачити розстрілу своїх рідних, не тікати з полону…», – звернулася до гостей експозиції лікар-геріатор Алла Соловей, координатор проекту в м. Хмельницькому. Своїми враженнями поділився Микола Крентовський, директор Хмельницького міського територіального центру соціального обслуговування населення: «Щастя, що люди – у більшості – не черствіють серцем, що би їм не довелося пережити. І нехай не кожна робота є витвором академічного мистецтва – її цінність в емоційному забарвленні та потужній енергетиці». Мова творчості легко долає межі часу та будь-які бар’єри спілкування. Творчість єднає, здавалося б, непоєднуване, і надихає на життя… На життя, в якому б ніколи вже не було місця стражданням і злидням, колючому дроту, жахливим поневірянням і знесиленій покорі фашистській люті.
Одна зі стін виставкового приміщення, за задумом організаторів проекту, навмисне залишена чистою, аби відвідувачі могли прикріпити там фотографії своїх рідних, жертв тоталітаризму, а також написати декілька слів про їхні долі. Це «Стіна Пам’яті». Приходьте! Долучайтеся! Аналогів подібному проектові у Хмельницькому ще не було.
Вікторія Папонова, музей історії міста Хмельницького.