ye-logo.v1.2
25 Вересня, 2020

46-й піхотний Дніпровський полк – місце служби Купріна

2872
Штаб Дніпровського полку, у якому Купрін отримував документи про звільнення з полку. . Фото: Фото з архіву.

На початку вересня 1875 року в Проскурові сталась подія, яка сколихнула провінційне життя повітового центру – до міста на постійне місце дислокування прибув 46-й піхотний Дніпровський полк.


Місце дислокації – Проскурів
Історія 46-го піхотного Дніпровського полку починається 30 серпня 1769 року, коли був створений Московський легіон в складі чотирьох батальйонів. У 1775 році з двох батальйонів Московського легіону був сформований Дніпровський піхотний полк. У 1812 році полк брав участь у наполеонівських війнах, був нагороджений Срібними трубами, у 1828 – героїчно бився у російсько-турецькій війні, а у 1854-1855 –  брав участь у обороні Севастополя під час Кримської війни.
В наших краях полк з’явився у 60-х роках ХІХ століття, коли у складі 12-ї піхотної дивізії був переведений на територію Подільської губернії. Після короткочасного перебування у різних населених пунктах Поділля, у 1875 році 46-й піхотний Дніпровський полк прибув на постійне місце дислокації до Проскурова. Проте, місто не мало можливості повністю розквартирувати полк, тому в Проскурові знайшлося місце лише для штабу та трьох стрілецьких рот. Інші підрозділи, як-то,
1-й батальйон – розмістився у Ярмолинцях, 2-й – у Фельштині, 3-й – у Городку. Але, вже наступного року, коли між Росією і Туреччиною ускладнилися взаємовідносини, передові підрозділи полку були висунуті до південного державного кордону, а у 1877-1878 роках дніпровці взяли участь у російсько-турецькій війні, за яку були нагороджені знаками на головні убори з написом: "За отличие". У 1879 році 46-й піхотний Дніпровський полк повернувся до Проскурова. У місті розмістилися штаб, інтендантська команда, госпіталь та особовий склад трьох батальйонів. Інші підрозділи, згідно з розпорядженням командування про взаємодію прикордонної варти та армії, були розквартировані у населених пунктах ближче до західного державного кордону вздовж Збруча – у Волочиську, Тарноруді, Гусятині.
Під казарми у Проскурові були віддані ярмаркові торгові ряди на Хлібній площі (нині – сквер ім.Шевченка). Вони по периметру розташовувалися навколо ярмар- кового майдану, який можна було використовувати як плац, що було зручно для муштри солдат. Міській владі розміщення військових у ярмаркових лавках теж було на руку – скарбниця мала від того чималий зиск. Справа в тому, що ці лавки використовувались лише під час “семиденного ярмарку”, що влаштовувався щорічно з 5 червня, а в інші місяці вони стояли напівпорожніми та майже не приносили прибутку. Віддавши лавки під казарми, місто отримувало платню від державного розпорядчого комітету в розмірі 3 тис. руб. на рік, й разом із тим не втрачало прибуток від проведення ярмарки, бо на літній час особовий склад полку залишав місто й перебував у військових таборах під Меджибожем. Отже, міські ярмаркові лавки протягом року перебували у використанні з прибутком. Для Проскурова 3 тисячі рублів було фактично десятою частиною від прибуткової частини міського бюджету.
Наприкінці 80-х років ХІХ століття у Проскурові біля залізниці (ліворуч від Поштового переїзду) розпочали будувати військове містечко для 46-го Дніпровського полку. Дніпровці увійшли до казарм у 1893-1894 роках.

Спасибі вам, славетні дніпровці!
Наприкінці ХІХ століття 46-й піхотний Дніпровський полк був найбільшою військовою частиною Проскурівського гарнізону. Він мав чималий вплив на еконо- мічний розвиток міста, даючи значний прибуток – оренда приміщень, постачальні операції, задоволення інших потреб. Наприклад, проскурівський купець Муніш Деснер, взявши в 1892 році підряд на постачання м’яса 46-му полку, за рік став одним із найзаможніших людей міста. Великий прибуток мали особи, які здавали квартири військовим чиновникам та офіцерам. Так, велика квартира (більше 6 кімнат) коштувала на рік 850 рублів, середня (4-6 кімнат) — 500 рублів, мала (менше чотирьох кімнат) — від 100 до 200 рублів. Виходячи з платні, старші офіцери мали можливість знімати велике помешкання, а молодші задовольнялись малими. Присутність у Проскурові такої великої військової частини значно впливала на суспільне життя провінційного міста. В ті часи офіцери в певному розумінні були носіями інтелігентності, культури і шляхетності. Деякі з них навіть викладали у міських учбових закладах, а полкові лікарі працювали у лікарнях Проскурова. Чи не єдиним культурним закладом міста було Офіцерське зібрання, де проводилися бали, дитячі ранки, діяла бібліотека.

Міфи про Купріна
16 вересня 1890 року в Проскурів після закінчення 3-го Олександрівського військового училища (Москва) прибув двадцяти- річний підпоручик Олександр Купрін. Місце призначення майбутнього письменника – 46-й Дніпровський піхотний полк. Роки служби (1890-1894) та враження від армійського життя мали величезний вплив на становлення Олександра Купріна як письменника та знайшли своє відображення у повісті “Поєдинок”, що зробила її автора знаменитим. Цей факт з історії міста досить-таки відомий, отож краще розповімо про деякі фантастичні легенди, якими "обріс" проскурівський період життя відомого літератора та які часто розповідають наші екскурсоводи та друкує преса.
Одна із найпоширеніших – мовляв, Купрін вінчався у полковій церкві, що знаходиться за переїздом на теперішній вулиці Івана Франка. По-перше, у Проскурові письменник ніколи не вінчався. Так, у Купріна в нашому місті був любовний роман, й молодий підпоручик навіть намагався заручитись з однією молодою особою, але…невдало. Опікун дівчини (до речі, теж офіцер) сказав Олександру, що дозволить одруження лише в тому випадку, якщо підпоручик вступить у військову академію й тим самим забезпечить стабільне майбутнє сім’ї. Проте, як відомо, Купрін не зміг у 1893 році вступити до академії, а через рік взагалі звільнився із армії. По-друге, якби Купрін все-таки надумав вінчатись у Проскурові, то сталось би це точно не в згаданій церкві – її було побудовано через чотири роки після його від'їзду з міста. Ще одне тому свідчення – на церкві цеглою викладені дати будівництва – "1897-1898".
Інша поширена легенда – розповідь про те, що підпоручик Купрін був запеклим гультяєм, й одного разу як "бравий гусар" верхи заїхав в найкращий ресторан міста "Слон" (Проскурівська, 15, де зараз розташована кондитерська, кафе "Едем"). Так, Купрін, як й всі молоді офіцери тієї епохи, у вільний від служби час грали в карти, "гуляли" в ресторанах, бешкетували. Але суперечить цій легенді головне – ресторан "Слон" був побудований у 1907 році. Отже, якщо Купрін й в'їхав верхи в якийсь ресторан – то хіба що в той, що існував на вокзалі, в якому, до речі, офіцери Дніп- ровського полку часто збирались пограти в карти.
Багато міфів стосується питання – де жив майбутній письменник? На які тільки будинки міста не вказують екскурсоводи та місцеві краєзнавці. Зазначимо одразу – будинку, де знімав кімнату О.Купрін, нині немає. Письменник квартирував у невеличкому одноповерховому будиночку, що колись знаходився приблизно на місці теперішньої обласної Дошки пошани на Майдані Незалежності.
Міфи народжуються, а от справжні історичні місця, пов’язані з Купріним, забу- ваються. А їх чимало: сквер ім.Шевченка, насаджений на початку ХХ століття на місці ярмаркової площі, де були казарми і плац, яким не одноразово марширував майбутній письменник; військове містечко Дніпровського полку, що було побу- доване у 1893-1894 роках; старий цвинтар, де збереглися могили військових, що на той час служили з письменником у Проскурівському гарнізоні. Проте, жодне з них не відзначено ані меморіальною дошкою, ані пам’ятним знаком.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую