Гаряча тема:
- Війна
46-й піхотний Дніпровський полк – місце служби Купріна
На початку вересня 1875 року в Проскурові сталась подія, яка сколихнула провінційне життя повітового центру – до міста на постійне місце дислокування прибув 46-й піхотний Дніпровський полк.
Місце дислокації – Проскурів
Історія 46-го піхотного Дніпровського полку починається 30 серпня 1769 року, коли був створений Московський легіон в складі чотирьох батальйонів. У 1775 році з двох батальйонів Московського легіону був сформований Дніпровський піхотний полк. У 1812 році полк брав участь у наполеонівських війнах, був нагороджений Срібними трубами, у 1828 – героїчно бився у російсько-турецькій війні, а у 1854-1855 – брав участь у обороні Севастополя під час Кримської війни.
В наших краях полк з’явився у 60-х роках ХІХ століття, коли у складі 12-ї піхотної дивізії був переведений на територію Подільської губернії. Після короткочасного перебування у різних населених пунктах Поділля, у 1875 році 46-й піхотний Дніпровський полк прибув на постійне місце дислокації до Проскурова. Проте, місто не мало можливості повністю розквартирувати полк, тому в Проскурові знайшлося місце лише для штабу та трьох стрілецьких рот. Інші підрозділи, як-то,
1-й батальйон – розмістився у Ярмолинцях, 2-й – у Фельштині, 3-й – у Городку. Але, вже наступного року, коли між Росією і Туреччиною ускладнилися взаємовідносини, передові підрозділи полку були висунуті до південного державного кордону, а у 1877-1878 роках дніпровці взяли участь у російсько-турецькій війні, за яку були нагороджені знаками на головні убори з написом: "За отличие". У 1879 році 46-й піхотний Дніпровський полк повернувся до Проскурова. У місті розмістилися штаб, інтендантська команда, госпіталь та особовий склад трьох батальйонів. Інші підрозділи, згідно з розпорядженням командування про взаємодію прикордонної варти та армії, були розквартировані у населених пунктах ближче до західного державного кордону вздовж Збруча – у Волочиську, Тарноруді, Гусятині.
Під казарми у Проскурові були віддані ярмаркові торгові ряди на Хлібній площі (нині – сквер ім.Шевченка). Вони по периметру розташовувалися навколо ярмар- кового майдану, який можна було використовувати як плац, що було зручно для муштри солдат. Міській владі розміщення військових у ярмаркових лавках теж було на руку – скарбниця мала від того чималий зиск. Справа в тому, що ці лавки використовувались лише під час “семиденного ярмарку”, що влаштовувався щорічно з 5 червня, а в інші місяці вони стояли напівпорожніми та майже не приносили прибутку. Віддавши лавки під казарми, місто отримувало платню від державного розпорядчого комітету в розмірі 3 тис. руб. на рік, й разом із тим не втрачало прибуток від проведення ярмарки, бо на літній час особовий склад полку залишав місто й перебував у військових таборах під Меджибожем. Отже, міські ярмаркові лавки протягом року перебували у використанні з прибутком. Для Проскурова 3 тисячі рублів було фактично десятою частиною від прибуткової частини міського бюджету.
Наприкінці 80-х років ХІХ століття у Проскурові біля залізниці (ліворуч від Поштового переїзду) розпочали будувати військове містечко для 46-го Дніпровського полку. Дніпровці увійшли до казарм у 1893-1894 роках.
Спасибі вам, славетні дніпровці!
Наприкінці ХІХ століття 46-й піхотний Дніпровський полк був найбільшою військовою частиною Проскурівського гарнізону. Він мав чималий вплив на еконо- мічний розвиток міста, даючи значний прибуток – оренда приміщень, постачальні операції, задоволення інших потреб. Наприклад, проскурівський купець Муніш Деснер, взявши в 1892 році підряд на постачання м’яса 46-му полку, за рік став одним із найзаможніших людей міста. Великий прибуток мали особи, які здавали квартири військовим чиновникам та офіцерам. Так, велика квартира (більше 6 кімнат) коштувала на рік 850 рублів, середня (4-6 кімнат) — 500 рублів, мала (менше чотирьох кімнат) — від 100 до 200 рублів. Виходячи з платні, старші офіцери мали можливість знімати велике помешкання, а молодші задовольнялись малими. Присутність у Проскурові такої великої військової частини значно впливала на суспільне життя провінційного міста. В ті часи офіцери в певному розумінні були носіями інтелігентності, культури і шляхетності. Деякі з них навіть викладали у міських учбових закладах, а полкові лікарі працювали у лікарнях Проскурова. Чи не єдиним культурним закладом міста було Офіцерське зібрання, де проводилися бали, дитячі ранки, діяла бібліотека.
Міфи про Купріна
16 вересня 1890 року в Проскурів після закінчення 3-го Олександрівського військового училища (Москва) прибув двадцяти- річний підпоручик Олександр Купрін. Місце призначення майбутнього письменника – 46-й Дніпровський піхотний полк. Роки служби (1890-1894) та враження від армійського життя мали величезний вплив на становлення Олександра Купріна як письменника та знайшли своє відображення у повісті “Поєдинок”, що зробила її автора знаменитим. Цей факт з історії міста досить-таки відомий, отож краще розповімо про деякі фантастичні легенди, якими "обріс" проскурівський період життя відомого літератора та які часто розповідають наші екскурсоводи та друкує преса.
Одна із найпоширеніших – мовляв, Купрін вінчався у полковій церкві, що знаходиться за переїздом на теперішній вулиці Івана Франка. По-перше, у Проскурові письменник ніколи не вінчався. Так, у Купріна в нашому місті був любовний роман, й молодий підпоручик навіть намагався заручитись з однією молодою особою, але…невдало. Опікун дівчини (до речі, теж офіцер) сказав Олександру, що дозволить одруження лише в тому випадку, якщо підпоручик вступить у військову академію й тим самим забезпечить стабільне майбутнє сім’ї. Проте, як відомо, Купрін не зміг у 1893 році вступити до академії, а через рік взагалі звільнився із армії. По-друге, якби Купрін все-таки надумав вінчатись у Проскурові, то сталось би це точно не в згаданій церкві – її було побудовано через чотири роки після його від'їзду з міста. Ще одне тому свідчення – на церкві цеглою викладені дати будівництва – "1897-1898".
Інша поширена легенда – розповідь про те, що підпоручик Купрін був запеклим гультяєм, й одного разу як "бравий гусар" верхи заїхав в найкращий ресторан міста "Слон" (Проскурівська, 15, де зараз розташована кондитерська, кафе "Едем"). Так, Купрін, як й всі молоді офіцери тієї епохи, у вільний від служби час грали в карти, "гуляли" в ресторанах, бешкетували. Але суперечить цій легенді головне – ресторан "Слон" був побудований у 1907 році. Отже, якщо Купрін й в'їхав верхи в якийсь ресторан – то хіба що в той, що існував на вокзалі, в якому, до речі, офіцери Дніп- ровського полку часто збирались пограти в карти.
Багато міфів стосується питання – де жив майбутній письменник? На які тільки будинки міста не вказують екскурсоводи та місцеві краєзнавці. Зазначимо одразу – будинку, де знімав кімнату О.Купрін, нині немає. Письменник квартирував у невеличкому одноповерховому будиночку, що колись знаходився приблизно на місці теперішньої обласної Дошки пошани на Майдані Незалежності.
Міфи народжуються, а от справжні історичні місця, пов’язані з Купріним, забу- ваються. А їх чимало: сквер ім.Шевченка, насаджений на початку ХХ століття на місці ярмаркової площі, де були казарми і плац, яким не одноразово марширував майбутній письменник; військове містечко Дніпровського полку, що було побу- доване у 1893-1894 роках; старий цвинтар, де збереглися могили військових, що на той час служили з письменником у Проскурівському гарнізоні. Проте, жодне з них не відзначено ані меморіальною дошкою, ані пам’ятним знаком.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: