Екстрим-туризм на вихідні: півсотні кілометрів підземних лабіринтів у печері Млинки

Ніколи не думала, що буду в такому захваті від кількагодинної мандрівки темними вузькими тунелями, висота яких коливається від пів метра до 20-ти, де навколо вогке каміння і слизько під ногами. А ти лізеш, шкрябешся, підтягуєшся, щоб пролізти у вертикальну щілину під назвою «Чортове горло». Або на ліктях і колінах з усіх сил повзеш над розколиною тунелем названим «Радість», подолавши який дійсно відчуваєш невимовну радість, що залишився цілим, і гордість, що на це наважився.

Усім любителям гострих відчуттів рекомендую опуститися у підземелля печери Млинки, яка розташована біля села Залісся, неподалік Чортокова Тернопільської області. Гіпсова печера являє собою лабіринт довжиною майже 50 кілометрів із численними ходами, залами та розпорами, де можна побачити різнокольорові кристали, сталагміти і сталактити. Її дослідження й сьогодні не припиняються, тому періодично відкриваються нові ходи. Оскільки в печері незалежно від пори року температура повітря тримається на позначці 9,8 градуси, а вологість повітря складає 80-100%, їхати на екскурсію в Млинки можна й взимку. При відносно не високій температурі мерзнути під час походу вам не доведеться.

В одну команду краще збирати не більше 10 чоловік

До Млинків з Хмельницького близько 150 кілометрів, автівкою туди ми добиралися близько двох годин. Дорогу показував автонавігатор, тому прибули на місце без пригод. Про екскурсію домовилися завчасно із знаним у туристичних колах Борисом Гора.

Прибувши до його спелео-хати, бачимо високий паркан – дерев’яний частокіл, на якому повисли патріотичні таблички. Не менш колоритно й на подвір’ї Бориса: стіни альтанки муровані зі скляних пляшок, великий дерев’яний будинок. Тут ми переодягаємося в комбінезони, які взяли у нього напрокат і готуємося до екскурсії. Ліхтарики на голову теж орендуємо в нього.

За потреби, комбінезони вам можуть дати напрокат

Без провідника у печеру заборонено ходити, тому вхідні двері там на замку. Нашу групу із восьми чоловік супроводжувала напарниця Бориса Гори Валентина Зирянова. Перед походом гід проводить інструктаж: «Просуваємося печерою сформованою колоною. Останнім має йти чоловік, аби за потреби допомогти дівчатам. Людина позаду вас має бути постійно в полі вашого зору. Якщо десь застрягли, ні в якому разі не панікувати. Головне слухати, що я говорю. Не стрибати, бо на вихід будете повзти на колінах, нести вас ніхто не зможе. Назви місць передавайте один одному, щоб вкінці колони теж чули».

Інструктори пропонують маршрути різної складності. Нас, як новачків, Валентина вела ознайомчим маршрутом зі спортивними елементами Центральним і Північним районами лабіринтів. Розпочалася подорож біля каменю «Обеліск». Можу сказати, що тамтешні спелеологи не позбавлені поетичного таланту. Назви місць, де ми побували, дійсно передають емоції, які відчуваєш під час їхнього проходження. Камінь «Лавка», «Слимак», «Столовий», прохід «Сюрприз» чи «Тараканячі біга», зал «Казка», «Величний» - усі назви передають сутність тих місць.

Спочатку ми йшли тунелем «Веселий» у повний зріст, проте більшу частину маршруту довелося провести то зігнутим, то на колінах, а то й лежачи. Особисто я, пройшовши кількасот метрів, зняла з себе кофту, залишивши під сподом комбінезону лише футболку. Активний рух та постійні перешкоди на шляху добре зігріють вас. За светром ми повернулися дорогою назад.

Сталагміти і сталактити - візитівка Млинків, а стіни печери вкриті різнокольоровими кристалами.

Ступаємо обережно, каміння слизьке, часті розколини, весь час потрібно шукати опору для рук і ніг. Проте воно того варте. Стіни ходів вкриті тисячами різнокольорових кристалів. «Кристали не ламати, не шкрябати і взагалі не торкатися їх. За сто років вони виростають на один міліметр. А тут, де ми ходимо, вони взагалі припинили свій ріст, - наголошує провідниця Валентина. – На пам’ять з собою нічого не виносити, шануйте те, що бачите».

Просуваємося до «Залу спелеологів», по дорозі проходимо насип «Мурашник». У цьому гроті Валентина нам показує плафони (пластинчастий гіпс). Якщо прикласти до них ліхтарик, вони засвітяться приємним жовтим сяйвом. Тут ми бачимо плафон у вигляді кажана, та пісочного годинника. Правда до останнього не так легко добратися. Спочатку треба подолати жахливо слизькі «Козацькі гірки».

Плафон (пластинчастий гіпс) сяє, якщо його підсвітити.

Наша подорож тривала три години. За цей час ми подолали близько двох кілометрів. Спробували себе також на «Учбовій» розпорі. Це розщелина, яку можна перелізти лише боком, впершись в одну стінку ногами, в іншу спиною. Розпора виявилася слизькою і зовсім незручною для пересування. А враховуючи, що під нами було до 10 метрів розщелини, руки і ноги помітно тряслися.

Залежно від рівня складності, маршрути печерою можуть бути зовсім різні. До Млинків приїжджають на екскурсії діти шкільного віку, проходять кам’яні шляхи цілими класами.

«Є маршрути навіть для чотирирічних спелеологів. Є спортивні маршрути, розраховані на групи, які вже не вперше долають лабіринти., - розповідає провідниця. - Також є «Зондер-маршрут» - найскладніший. Його долають лише досвідчені спелеологи. Особисто я його повністю не проходила ще жодного разу, лише окремі елементи».

Вхід до печери Млинки

Закінчується наша подорож там, де й починалася – біля каменю «Обеліск». Цього разу ми на нього спустилися зі стелі, виснажені, втомлені, але повні нових вражень.

Як дістатися до печери Млинки

Якщо ви без авто, добратися до печери можна електричкою «Тернопіль-Іване-Пусте», що йде через Чортків. Далі від зупинки потягу доведеться йти близько пів години пішки. За таким же рейсом в селі Залісся зупиняється автобус. Багато мандрівників добираються потягом до Чорткова, а далі замовляють таксі.

Як домовитися про екскурсію

Екскурсії до Млинків проводяться щодня, але більший наплив туристів на вихідні. Домовлятися з гідом потрібно завчасно. У селі багато будинків пустують, тому різні туристичні організації їх перетворюють на так звані спелео-хати – хатини з мінімальним набором зручностей, де можуть відпочити та заночувати туристи.
Вартість екскурсії нам обійшлася по 60 гривень з кожного. Додатково ми брали в оренду комбінезони – 25 гривень, та ліхтарики – 25 гривень, рукавиці дісталися безкоштовно. Вартість проживання у спелео-хаті Бориса Гори складає 50 гривень, + 15 гривень за душ. За бажанням можна домовитися й про харчування, проте за попередньою домовленістю.

Контактний телефон: 067 369 5671 - Борис Гора; 097 673 7555 –Валентина Зирянова.

Кілька порад

- Не збирайте в одну групу велику кількість людей. Чим більше народу, тим повільніше ви будете просуватися печерою. Оптимальна кількість 7-8 осіб, така група буде значно швидша.

- Телефони, фотоапарати, годинники краще не брати зі собою. Цілими ви їх навряд чи винесете з печери. Якщо дуже хочеться фото на пам'ять, попросіть свого провідника. (У нашого був із собою телефон із хорошою камерою).

- Не одягайтеся надто тепло, навіть, якщо ви з тих, що «завжди мерзнуть». Під комбінезон краще одягти не жаркі штани для пом’якшення контакту з кам’яною поверхнею печери, та футболку. Не забудьте про головний убір.

- Взуття ОБОВ’ЯЗКОВО має бути не слизьким, інакше пробиратися лабіринтами буде вкрай важко.

- І ще, перед походом сходіть в туалет, навіть якщо не хочеться.