Хмельниччина унікальна: топ-5 католицьких храмів, які вражають

Хмельниччина багата на архітектурні пам'ятки, які викликають захоплення. Є серед них і чимало старовинних храмів, зокрема й католицьких. Одні – діючі та доглянуті, інші на жаль, у занепаді, але й досі величні та вражаючі.

До Різдва за григоріанським календарем сайт «Є» підготував підбірку про костели Хмельницької області, які буде цікаво відвідати мандрівникам. Кожен має свою неповторну архітектуру та історію. 

Ми розповімо про прекрасні навіть у руїні костел в Ізяславі, якому понад 400 років, та костел в Новокостянтинові, якого особливо не шкодували в радянські часи. А також про два костели в Кам’янці-Подільському, які досі зберегли в собі зразки сакральної османської архітектури періоду турецького панування у місті в 1672 – 1699 роках. А ще – диво готики в невеличкому селі Підлісний Мукарів – храм, який живе і зачаровує.

Костел у Підлісному Мукареві – диво неоготики

Костел святого Йосипа Обручника у Підлісному Мукові на Дунаєвечччині – справжнє архітектрне диво. Цей кам'яний римо-католицький храм у стилі пізньої неоготики побудований в середині XIX століття. Саме у 1859 році за ініціативи священника Базилія Шаха на кошти прихожан було розпочато будівництво цього храму. Звели його з тесаного каміння і освятили у 1886 році.

Цей кам'яний римо-католицький храм у стилі пізньої неоготики побудований в середині XIX століття.

Після приходу радянської влади в Україну храм було зачинено у 1933 році. Радянська влада використовувала його як склад, а потім як сільський музей. Богослужіння в храмі поновилися тільки в 1989 році. Пізніше в 1991—1992 роках був розроблений і втілений у життя план реконструкції храму та зведення поряд дзвіниці. Орган, який знаходився протягом всього часу у костьолі, значно зіпсувався, і в 1991 році за сприяння настоятеля костелу Юзефа Чопа і львівського органіста Віталія Півнова його відновили. Вдруге освячений храм був єпископом Яном Ольшанським у 1992 році.
Сьогодні костел святого Йосипа Обручника діючий і у ньому на вихідні проводяться богослужіння. Тож відвідати та помилуватися красоюю цього храму може кожен вірянин та подорожній.

Більше про храм можна почитати в матеріалі «Подорожуємо Хмельниччиною. Готичне диво у Підлісному Мукареві»

Костел з... мінаретом та надгробком, який називають справднім шедевром

Кафедральний собор святих апостолів Петра й Павла, що у Кам'янці-Подільському, можна назвати найоригінальнішим не лише на Хмельниччині, а й в Україні. Бо де ще можна побачити християнський храм з мінаретом, ще й прикрашеним статуєю Діви Марії? Так, у Кам’янці.

Коли у 1672 році турки захопили Кам’янець-Подільський, значну частину сакральних споруд міста перетворили на мечеті. До деяких з них добудували мінарети. Однак, донині зразків сакральної османської архітектури в місті практично не збереглося. Єдиний вийняток – Кафедральний костел святих Петра і Павла, де височить мінарет, який після того, як турки покинули місто, руйнувати не стали, а увінчали скульптурою Богородиці.

Кафедральний собор святих апостолів Петра й Павла, що у Кам'янці-Подільському, можна назвати найоригінальнішим не лише на Хмельниччині, а й в Україні.

Першопочатково Богородиця була дерев’яною, а вже в період біскупа Миколая Дембовського 1756 року в Гданську, власне на замовлення біскупа, виготовили скульптурну композицію, яку нині можемо бачити на мінареті. Позолотою вкрили її вже в період незалежності.

Висота скульптури - 4,5 метра. Вона не цільнолита, а виготовлена з металевого каркасу, який зверху обшитий листками зі сплаву міді та срібла. Враховуючи масивність композиції, тут шарнірне кріплення сконструйоване таким чином, що під час сильних вітрів скульптура має здатність відхилятися в сторони та повертатися у вертикальне положення.

А ще у костелі можна побачити дивовижної краси скульптурну композицію - мармуровий надгробок Лаури, який історики називають справжнім шедевром.

Історія Лаури починається з селища Чорний Острів, що неподалік Хмельницького. Вона була молодшою донькою графа Кароля Пшездецького. Пшездецькі мали кінний завод, захоплювалися верховою їздою. Під час прогулянки верхи дівчина впала з коня і пошкодила хребет. Її лікували різні лікарі, та вона померла. Тіло її поховали у родинному склепі.

По смерті Лаури, тітка дівчини маркіза де Ноель замовила цей пам’ятник у одного з найкращих на той час скульпторів – Віктора Бродського.

Спочатку надгробок Лаури прикрашав її поховання в Чорноострівському костелі.

Над надгробком Лаури майстер працював у Ватикані увесь 1876 рік. Відтак створив з суцільної мармурової чотиритонної плити небачений шедевр. Робота настільки тонка, ювелірна, що мистецтвознавці порівнюють її з рідкісним витвором мистецтва.

Зрозуміло, що спочатку надгробок Лаури прикрашав її поховання в Чорноострівському костелі. Оскільки Пшездецькі були магнатами та власниками Чорного Острова і всіляко підтримували храм, тому мали й такий родинний привілей як поховання в криптах костелу. Але у 1936 році костел закрили. Поховання були пограбовані, а пам’ятний надгробок просто викинули на вулицю. У радянські роки скульптура вижила дивом, її місцеві мешканці переховували у скрині з зерном. Через два роки надгробок перевезли до Кам’янець-Подільського кафедрального костелу святих Апостолів Петра і Павла.

Більше про надгробок Лаури можна почитати у матеріалі «Мармуровий надгробок, який історики називають справжнім шедевром».

Костел з мінбаром та згадки про перший фонтан в Україні в Кам’янці-Подільському

Миколаївський костел монастиря домініканців - зразок пам'ятки архітектури XV-XVIII століть. Він розташований в найвищій точці Старого міста і вважається одним з найдавніших храмів Кам'янця-Подільського. У різні часи зазнавав перебудов, відновлення храму продовжується і сьогодні.

Миколаївський костел монастиря домініканців вважається одним з найдавніших храмів Кам'янця-Подільського.

Домініканський костел святого Миколая у часи турецького панування (1672-1699 роки) був перетворений на мечеть хасекі Рабії Гюльнуш - улюбленої дружини султана Мехмеда ІV. Дотепер тут зберігся мінбар тих часів. За словами істориків, виготовлений він з… надгробків. І саме тут, на території Домініканського костелу в ті часи існував Фонтан сліз, який можна вважати першим фонтаном в Україні…

Мінбар, який можна і нині побачити в костелі, - так звана проповідницька кафедра. Це невелике підвищення зі сходами, якими піднімався муедзин проводячи намаз (п'ятиразову щоденну обов'язкову молитву мусульман). На мінбарі є напис, який перекладається як «Немає Бога крім Аллаха, і Магомет пророк його».

Дотепер у костелі зберігся турецький мінбар. За словами істориків, виготовлений він з… надгробків.

Раніше часто можна було почути інформацію про те, що мінбар виготовлений з мармуру. Насправді це не так. Це місцевий вапняк. Причому, якщо заглянути всередину мінбару, можна побачити залишки надгробних написів. Тож виготовлений він з надгробних плит. І матеріал, однозначно, місцевого походження.

А Фонтан сліз був побудований на території монастирського комплексу на могилі доньки Галіль-паші. Це, по-суті, надгробок. Він мав меморіальне значення. У ньому вода піднімалася наверх і краплями спадала донизу, наче сльози. Тому й мав він назву – Фонтан сліз. До нині він не зберігся.

Більше про цікавинки в костелі можна почитати у матеріалі «Що залишили по собі турки в Кам’янці-Подільському: мінбар в костелі та згадки про перший фонтан в Україні».
 

Фарний костел в Ізяславі, зведений за… теоремою Піфагора

Ця споруда, яку місцеві мешканці називають просто «фарою», а віряни знають як храм Йоана Хрестителя, без перебільшення заслуговує, щоб його відвідав кожен поціновувач давньої архітектури. Нині споруда напівзруйнована і понівечена вандалами. Утім, храм все ще можна порівняти з музичним інструментом - хоч і зламаним, але все ще прекрасним. Бо й у такому жалюгідному стані йому не бракує величі.

Фара, у перекладі, власне, означає головний храм міста

Фара, у перекладі, власне, означає головний храм міста.

Костел Йоана Хрестителя – найдавніша культова споруда міста, яка дійшла до наших днів. Початок його зведення 1599 рік. Фара, у перекладі, власне, означає головний храм міста. Розпочав його будівництво Януш Заславський разом з дружиною Олександрою Санґушківною. До слова, коли Заславський закладав будівництво цієї споруди, тоді він ще сповідував протестантизм.

До будівництва Фари в Заславі не було цілісних мурованих споруд. Тому зведення цієї величної кам’яної споруди було б неможливим без залучення закордонних архітекторів. Тож не дивно, що його будівництво заплановане майже за… теоремою Піфагора.

Архітектор базиліки святого Йоана Хрестителя Якопо Мадлена походив з регіону Енґадін в нинішній Швейцарії. І саме він поклав в основу архітектурних пропорцій заславської святині популярну в архітектурних трактатах доби Ренесансу містичну ідею рівностороннього трикутника – тетраксиса, символа арифметичної і геометричної гармонії, в якому зосереджена вся мудрість Всесвіту. Тому можна припустити, що попри зруйнований стан, храм досі є носієм музики, яку можна відтворити за його пропорціями.

Саме у цьому і є загадка того містичного впливу, який справляє руїна Фари на кожного, хто входить у ці стіни: інструмент хоч і зламаний, але досі звучить…

За чотири століття костел пережив як чимало грабунків та паплюження, так і відбудов та відновлення богослужінь. Вже в ХХ столітті, а саме 1932 року, його було перетворено на «Музей релігії та атеїзму», офіційно - на Ізяславський краєзнавчий музей, ліквідований у 1950 році. В часи Другої світової війни при храмі діяла парафія Української Автокефальної Православної Церкви і храм тоді називали собором святого Володимира. Остаточно ж споруда зазнала руйнації уже в 1950-1980 роках.

Нині подекуди на храмових стінах ще проглядаються залишки розписів, а от замість підлоги – розриті поховання шляхти. Ці крипти пограбовані уже в останні роки… Між тим костел Іоанна Хрестителя – це пам'ятка, внесена до Державного реєстру національного культурного надбання та має охоронний номер 759/0.

Більше про фарний костел в Ізяславі у матеріалі «Про що мовчить фарний костел в Ізяславі, або Музика, втілена у камені»

Дивовижний костел у руїні в Новокостянтинові

Село Новокостянтинів веде свій родовід від славного роду Острозьких. Як відомо, князь Василь Острозький (Костянтином його звали в пам’ять про батька) заснував один Костянтинів у своїх володіннях в 1561році на півдні Волині, а другий Костянтинів близько 1600-го року на півночі Поділля.

Нині тут не правлять службу, бо храм потребує серйозного ремонту.

Деякий час обидва міста називалися однаково. Лише в 1632 році перше з них отримало назву Костянтинів Старий, а друге – Костянтинів Новий. Нині перше – райцентр, а друге - село на Летичівщині. Колись Новокостянтинів мав Магдебурзьке право і був не лише оборонним, а й релігійним та ремісничим центром.

Пізніше, в XVII столітті, село та ліси навколо Новокостянтинова стали власністю родини Ржевських. І саме граф Ржевський у 1788 році побудував тут костьол на честь святої Анни, у стилі Віленського бароко, котрий і досі височить у центрі села.

Нині тут не правлять службу, бо храм потребує серйозного ремонту. Тривалий час напівзруйнованим костьолом ніхто не опікувався, та ані дощі, ані вітри не стерли з лиця землі могутню споруду. Але вже за часів незалежності католицька громада взяла храм під опіку.

Найбільшої руйнації храм зазнав у радянські часи. Солдати, які приїжджали збирати колгоспну картоплю, палили тут шини. Стіни досі в кіптяві… Храм грабував, хто міг. Старовинну ліпнину повирізали, повиносили, повибивали до каменя…

Найбільшої руйнації храм зазнав у радянські часи.

У середині храм досі зберігає колишню велич. Шкода, що вандали винищили геть усе. Лише подекуди залишилася ліпнина та один-єдиний розпис на стіні.

Кілька років тому волонтери з Польщі довели до ладу храм у середині, прибирали, підлатали дах. Хоч, костел – пам’ятка архітектури, на його реставрацію коштів з бюджету жодного разу не виділяли.

Більше про Новокостянтинів та історію костелу можна почитати в матеріалі «Подорожуємо Хмельниччиною: Новокостянтинів – село трьох релігій та дивовижний костел у руїні».