День Соборності на Хмельниччині: післямова

Енріке Лістер 31.01.2012 13:09

Зрозуміло, що в тій історії, котру нам намагаються нав'язати українські націоналісти, святкувати нічого. Адже якщо відкинути перемоги українського народу, здобуті в союзі з братнім російським народом, у складі СРСР, то залишаються лише поразки. Святкування «дня злуки» бачиться особливо ганебним, тому що ця «злука» пов'язана з неприхованою зрадою і ницістю підписантів.

Судіть самі - обидві сторони, які уклали Акт злуки, декларували боротьбу за незалежність. Причому УНР говорила про незалежність від Росії, а ЗУНР, відповідно, від Польщі. З точки зору здорового глузду виходить, що об'єднана Україна повинна спільними зусиллями боротися за свою незалежність.

Більшовики, з якими воювала тоді УНР, не заперечували право України на незалежність у союзі з братніми народами. Більшовики лише цілком обґрунтовано вважали, що незалежну Україну не можуть представляти лідери УНР Винниченко та Петлюра, бо дуже заплямували себе. Спочатку здали Україну німцям, коли перебували ще в складі Центральної ради і в німецькому обозі ввійшли в Київ. Незабаром німці замінили самозвану Центральну раду таким же самозваним гетьманом Скоропадським, тому що Центральна рада виявилася абсолютно не здатною до керівництва. Міністри призначеного нею уряду замість управління зайнялися викраденнями банкірів. Проте влада гетьмана трималася лише на німецьких багнетах і закінчилася відразу ж після того, як кайзерівську Німеччину розгромила Антанта.

Винниченко і Петлюра на той час перейшли на бік Антанти, скинули гетьмана й захопили владу, створивши так звану Директорію. Тобто ми бачимо: буквально всі правителі тодішньої України могли правити, тільки опираючись на багнети іноземців. Тому що, на відміну від більшовиків, вони не були виразниками сподівань українського народу.

Але крім УНР в Антанти були й інші сателіти. На території колишньої Російської імперії це були білогвардійці на чолі з Антоном Денікіним, а на території колишньої Австро-Угорщини таким сателітом був Йозеф Пілсудський, тодішній керівник Польщі. І Денікін, і Пілсудський не визнавали незалежності України. Денікін претендував на ту територію, на яку претендувала УНР, а Пілсудський - на ту, на яку ЗУНР. І що ж зробили вожді ЗУНР та УНР відразу після укладення «злуки»? Вони уклали союз із Польщею і здали їй територію ЗУНР, з якою щойно уклали «злуку». І здали цілком офіційно. А лідери ЗУНР, відповідно, пішли на службу до Денікіна - людини, котра визнавала лише «єдину й неподільну Росію». Інакше кажучи, націоналістичні керівники східної України віддали західну ворогам української незалежності, а лідери західної - східну.

Українські націоналісти, виправдовуючи діяння своїх попередників, говорять, що ті хоч і пішли на службу до ворогів України, зате не пішли на союз із більшовиками. Якби ж то! Погано історію знають націоналісти. Під Актом злуки поставили свої підписи Винниченко і Петрушевич. Так ось, Винниченко відразу після громадянської війни пішов на службу до переможців. Він увійшов до складу більшовицького уряду України заступником прем'єра. Пізніше ця посада здалася недостатньо високою колишньому керівникові уряду Центральної ради й колишньому главі Директорії, і він знову виїхав в еміграцію. Зате Винниченка замінив його колишній шеф Михайло Грушевський. Колишній керівник Центральної ради повернувся з еміграції і пішов на службу до більшовиків, ставши академіком Академії наук СРСР. Ці приклади свідчать, що керівники Радянської України йшли на компроміси з тими, хто заявляв про готовність відстоювати інтереси трудящих. З другого боку, ці приклади показують, що українські націоналісти ніколи не були самостійною силою - вони завжди шукали покровителя.

Перейдемо до другого підписанта Акта злуки - лідера ЗУНР Євгена Петрушевича. І цей намагався перейти на службу до більшовиків. Це було ще до того, як вступив у союз із Денікіним. Петрушевич шукав союзників для боротьби з Польщею й коли зрозумів, що на УНР розраховувати марно, почав шукати союзників серед більшовиків і білогвардійців. Врешті-решт перейшов на бік білих. У той час його підвело політичне чуття, бо становище Радянської Республіки було дуже важким, здавалося, вона ось-ось упаде під ударами численних інтервентів, сепаратистів та білогвардійців. Але молода робітничо-селянська держава вистояла й перемогла, тому що підтримував її НАРОД, тому що очолював її Великий Ленін, а не дрібнота на кшталт петрушевичів та петлюр. Проте частина армії ЗУНР усе-таки пішла на службу до більшовиків, сформувавши Червону Українську Галицьку Армію.

Ярослав Братенко 24.01.2012 10:18

надибав відео про  святкування Дня Соборності   http://www.youtube.com/watch?v=0dx0-L4rTO8&feature=player_embedded