У Чабанівці з'явилися “новосели” – німецькі мериноси та суффольки

 Власне, назва населеного пункту говорить сама за себе. Сприятливий мікроклімат, сотні гектарів пасовищ, знання вівчарської справи, яке передавалося з покоління в покоління, дозволяли займатися ним на професійній основі, отримувати вагомі результати. У “золоті часи” в місцевому колгоспі утримувалося від 3 до 10 тисяч овець. А ще старожили пригадують, як завжди над селом лунали гарні пісні чабанів та мелодія сопілки, коли вівчарі виганяли отари на вигони та крутосхили берегів Ушиці. За воскресіння галузі із занепаду взявся чернівчанин литовського походження Лайміс Гурскіс. На базі земельних паїв громадян Чабанівської територіальної громади інвестор створив фермерське господарство “Меринос Україна”. Після служби в армії чоловік вирішив залишитися жити в Україні. Він закінчив консерваторію та інститут міжнародних відносин, але так сталося, що довелося зайнятися фермерством. Два роки тому він завіз із Німеччини 120 білих овець породи “Німецький Меріноланд. Згодом до них додалося ще 30 голів породи “Німецький Суффольк” - білі вівці з чорними мордочками та ніжками. Нині в отарі пана Лайміса 590 овець і господар планує збільшити поголів'я принаймні вдвічі.

Ідеальні “німці” для подільських пасовищ
Коли ми побували на фермі пана Гурскіса, то були вражені: в кошарі — майже стерильна чистота, пластикові вікна, сучасна система вентиляції та освітлення. І, головне, відсутність будь-якого запаху. “Племінні вівці “Німецький Меріноланд” - це унікальна порода для українського тваринництва, яка дає мармурове, соковите м'ясо з ніжним смаком, без специфічного запаху, - каже ветеринарний лікар та зоотехнік ферми Володимир Володін. - У нашій країні ми першими взялися за їхнє розведення. Суффольки ж вважаються “скоростиглою” породою, оскільки ростуть дуже швидко. Ці вівці ідеально підходять для утримання як на пасовищах, так і в загонах. Вони безрогі, чудово пристосовані до великих відстаней та добре переносять морози. Мериноси та суффольки стійкі до хвороб і мають високоякісне руно. Ягнята в чотири місяці вже досягають 45-50 кг, а дорослі барани важать до 190-200 кг. Окот в овець розпочинається в лютому-березні. До речі, ягниці-мериноси - дуже хороші мами. Вони розрізняють своїх дитинчат за запахом і чужих не підпускають. Ягнята надзвичайно енергійні й мають високу живучість: вже через 10 хвилин після народження прудко стрибають біля своєї мами, а вже на сьомий день життя — їдять сіно. Для мене вони, немов діти, і я коло них стаю добрішим: вони м'які, кучеряві, милі, грайливі... Ягнятка передають вам позитивну енергію, яка споконвіку була в цих тварин, адже недаремно маленьку кучеряву овечку ми можемо часто бачити на іконах, поруч із Ісусом Христом”.
Чистота та повноцінне харчування — ось запорука успіху у вівчарстві
За словами Володимира Васильовича, в зимовий період основним кормом для овець служить сіно, дерть та буряки. Кращим за поживністю є сіно з люцерни. Під час окоту ягницям потрібно давати також концентровані корми по 200 г на голову. А для того, щоб від вівці отримати багато шерсті й овчину хорошої якості, необхідно додавати ще й вітамінно-мінеральні концентрати. З одної особини можна настригти до 8 кг вовни. Робити це краще наприкінці квітня, перед вигоном на пасовисько. Саме тоді овець потрібно “звільнити від шубки” та скупати, а приміщення вичистити, продезинфікувати каустичною содою та побілити. Таку саму процедуру роблять також і восени перед зимівлею. Це своєрідна профілактика проти паразитів. А проти інфекційних захворювань овець та новонароджених ягнят бажано вакцинувати. Це такі тварини, які не пробачають несвоєчасності. Адже хвороби краще попередити, аніж потім з ними боротися. У теплу пору року овець ми випасаємо на вільному вигулі, причому людей для цього не задіюємо, адже наших підопічних пильнує “електронний пастух” (спеціальна загорожа під невеликою напругою — прим. автора).

Вівця в домі - це і свита, і губа сита
Саме завдяки вівцям люди мають незамінну різноманітну продукцію з цілющими властивостями: баранину, дієтичну ягнятину, молоко, делікатесну бринзу. А ще неодмінно - вовну, овчини, вироби з яких не мають аналогів. “В овечому молоці багато кальцію і зовсім немає казеїну, - розповідає пан Володимир. - Одна вівця дає близько 2 л молока на день. Кажуть, якщо його пити постійно, то можна позбутися туберкульозу. В Європі овече молоко широко використовують для лікування дітей, хворих на бронхіальну астму. А яка з нього смачна бринза! І готувати її простіше-простого. Можна навіть без використання сичугу. Потрібно взяти 10 л молока й додати до нього 1 ч. л. ферменту “Пепсин” - це такий спеціальний порошок для виготовлення сиру (продається у ветеринарній аптеці). Розмішати й залишити на 10 хвилин. У вас має утворитися щось на кшталт каші. Потім ще раз перемішати й через 20 хвилин процідити через марлю. Сироватку не виливати, а добре посолити — це буде розсіл для бринзи. Марлю з сиром підвісити, щоб рідина добре стекла й через три дні зняти та нарізати великими кубиками. Скласти бринзу в скляну банку й залити солоним розсолом. В Європі м'ясо баранів дорожче й цінніше, ніж свинина, телятина чи яловичина. Ми до цього також йдемо, адже люди вже розуміють, що воно дуже корисне. Має багато переваг і вовна мериноса - тонка, натуральна, надзвичайно м'яка, що добре зберігає тепло. Через комірчасту структуру вона відводить вологу. До речі, вовна мериносів не “кусається”, практично не електризується і не утримує часток пилу, тому й не викликає алергії”.