Бандитка

 А розповіла тому, що дивилась телефільм “Королева бандитів”. Та то фільм, а розповідь її — то справжнє життя.
Алла вийшла заміж за Максима, коли їй було лише вісімнадцять. Він був старший від неї на десять років, та це було, принаймні, для неї — велике кохання. І було це в важкі дев'яності. Спочатку, як і у всіх закоханих пар — усе було просто прекрасно. Вони тоді не помічали навкруг себе нічого. Головне — він і вона, їхня ніжність, любов, злагода. Та тяжкі часи робили своє, обоє через кілька місяців стали безробітними. І бідність та злидні потихеньку заповзли до їхньої оселі. Були дні, коли не було, що їсти. Вони втішали один одного: “якось минеться, зараз усім важко”. Та не минулося...
А в цей час в їхньому місті самі собою організовувались два ринки. Один — промисловий, інший — продуктовий. Та, щоб там почати торгувати, потрібні були гроші, а їх у молодого подружжя не було.
Та одного вечора з'явився додому веселий, трошки на підпитку і з грошима. “Ось, тримай. Більше не будемо голодувати. Я працюю на ринку. Заробляти буду добре”.Як же тоді зраді Алла! Накупляла усяких продуктів, насмажила, наварила і напекла. За останні півроку, вони вперше досхочу і смачно поїли. А ще насолоджувалися, споглядаючи наповнений усякою смакотою холодильник. З того часу життя їхнє стало веселим і гарним. Та Алла лишень допитувала у Максима, що ж то за робота у нього на тому базарі, що платять щотижня таку чималу суму. То може б і вона пішла на таку роботу? “Навіть думати не смій!”, - була відповідь.
Час плинув. Про нестатки вони забули зовсім. Ось лише Максим почав змінюватися. Частенько приходив додому не тверезий і не сам, а з якимись не знайомими чоловіками. Вони зачинялися у кімнаті, іноді тихо розмовляли, іноді пиячили. Усе це було незрозумілим та підозрілим. І Алла вирішила дізнатись про Максимову роботу сама. І — дізналася, швидко і цілком випадково. Зустріла свою однокласницю і та запитала: “Ну, як тобі живеться? Розкажи, як воно, бути дружиною бандита?”.
“Якого бандита?”, - здивовано спитала Алла. “Ой,ой, не треба, Аллочко. Все місто знає, що твій Максим очолює банду, яка “тримає” базари та поборне збирає з усіх кіосків”.
Звичайно Алла знала про рекет і банди, але, щоб її Максим? Оце так! Так ось звідки такі заробітки! І ввечері вона влаштувала допит Максиму.
“А що ти хотіла? Так, це — правда. Я “тримаю” місто і базари. А тобі, що погано живеться? Чи забула як сиділа у голоді?”. Той допит переріс у сварку і тепер Алла знала і розуміла, змінити уже нічого не можливо. Її коханий Максим — бандит, а вона — бандитська дружина.
А Максим нахабнів з кожним днем, він переніс стиль свого нового статусу в родину. Наказував, покрикував, був завжди чимось невдоволений та сердитий.
Сварки в домі стали стилем життя. Її коханий перетворився на домашнього тирана. Ось уже і руку підняв на Аллу. Міг вдарити її просто так, за “не такий погляд”, чи “ не так” покладену виделку. І вона терпіла. Вона — боялася, боялася усього, що покине її саму, що опиниться знову у злиднях...
Взагалі то, по характеру була завжди сильна і рішуча, а тут і сама не могла зрозуміти, чому терпить. Може так сильно кохає?
Він тоді так сильно її побив. Їй було так боляче... А ще у неї раптом почалася кровотеча і вона знепритомніла. До тями прийшла у лікарні, а вона й не знала, що була вагітна та дитя було уже втрачене...Максим тоді сидів біля неї цілу добу, просив пробачення, обіцяв, що вже ніколи, ну, ніколи-ніколи... та зараз він став для неї чужим, цей чоловік — ніхто для неї. Повернулися додому. Тихо було десь місяць, а потім усе повернулося.
Тоді був вечір. І Максим, як завжди, невдоволений жбурнув у неї чашку. І Алла, зібравши у свій невеличкий кулак усю свою силу образ, болю, страждань, вдарила його тим кулаком в обличчя! Удар був, мабуть, таки дуже сильним, бо Максим впав на підлогу. А вона стояла над ним і мовчки дивилася йому у вічі: “Зачепиш мене — вб'ю”. А на ранок прийняла рішення. Говорила чітко, твердо, впевнено: “ Ти “кришуєш” обидва базари? Так ось. Віднині, один із них буде мій! Це буде моя територія, а ти не посмієш навіть кроку туди ступити!”.
Вона тоді, та й досі не зрозуміла, що тоді сталося з Максимом, бо він без жодного слова, мовчки погодився з усіма її умовами.
З того часу міську банду очолила вона. І заявила свої порядки. Якими вони були, це — був уже її світ. Головне — дисципліна і абсолютний послух. Усякого, звичайно, було. Побори і розбірки іноді досить жорсткі. Проте, розбої, грабунки, підпали, побиття були заборонені. За порушення правил, Алла карала сама. І досить жорстоко. Її боялися. Інакше не можна було, а з Максимом її поєднував лише спільний дім і більше нічого.
Минув рік! І Алла сказала собі — досить! І знову змінила своє життя. Придбала собі окрему квартиру і створила свій і тільки свій бізнес — невеличку кав'ярню в центрі міста. І почала там влаштовувати усе на свій розсуд і смак.
А що зараз? Через стільки років? Алла має два ресторани і магазин. Успішна в прибутках. Вона вважає, що саме досвід керівництва бандою навчив її бути твердою в прийнятті відповідальних рішень, бути послідовною і дисциплінованою, бути впевненою у собі.
А взагалі то вона — справжня леді! Завжди спокійна, чарівна, елегантна, а ця розповідь? Та це просто так, пригадалась... Навіть з сильними особистостями таке іноді буває... Просто спогади...

Анфія ПЕТРОВСЬКА.