Вареничний рай на «Веранді»

 З картоплею та капустою, з вишнями та сиром, з грибами та лівером… Власне, ця страва має безліч варіацій на тему начинки і, напевно, ніколи не може набриднути. Саме тому ми не змогли оминути увагою «Фестиваль вареників», який з проходить у прибудованому до «Кондитерської лавки» демократичному кафе «Веранда» (саме так позиціонують цей заклад його власники), що на вулиці Проскурівській.
Дещо відступаючи від заведеної схеми, в першу чергу, поговоримо…

…про їжу

Незважаючи на те, що меню у «Веранді» досить велике та різноманітне, ми все ж прийшли скуштувати вареники. Тому, в першу чергу, дивилися саме на них. Отож: з капустою під соусом з лісових грибів, з картоплею (подається зі склянкою кефіру), з лівером, гречані вареники з солоним сиром. Вареники з вишнею під йогуртовим соусом, з маком та родзинками, з сиром та смородиною. А ще – з чорницею, і кулька морозива на додачу.
Одразу скажу, що таким смачних вареників (які, до речі, ліплять вручну просто у кафе) я не їла, напевне, ніколи в житті. Тісто тонке і просто тане у роті. Насолода від тіста виявилася настільки великою, що на якийсь час я навіть забула, смаколики з якою начинкою, власне, їм. А то були вареники з капустою та соусом з лісових грибів (30 гривень за 300-грамову порцію).
Ми, до речі, даремно не послухали офіціантку, яка двічі пропонувала нам принести спочатку одні вареники, а інші трохи згодом, аби вони були гарячими. Бо ми так захопилися дегустацією того капустяного дива, що зовсім забули і залишили напризволяще вареники з сиром та смородиною (32 гривні за порцію), які сумирно холонули і чекали своєї черги. Та навіть холодними вони нам посмакували не лише начинкою, а й додатковими прикрасами у вигляді тертого шоколаду та чудернацьких пластівців, природу яких ми так і не зрозуміли. Щоправда, ці вареники ми так і не подужали до кінця, адже смакували ще й теплим салатом (ніжна телятина з грибами у вершковому соусі на міксі салату з овочами – 46 гривень за порцію у 280 грамів). А запивали усе це чаєм «Мароканська м’ята» (23 гривні за 400-грамовий чайничок). Щоправда, як на мене, м’яти там було малувато.

Інтер’єр

Оскільки «Веранда» – це прибудова до «Кондитерської лавки», то, відповідно, і облаштована вона як літня тераса, але з витребеньками. Чорна дощата підлога, дерев’яні бильця, фарбовані у білий колір. Світлі шкіряні диванчики з м’якими кольоровими подушками, на які можна зручно обіпертися, та накинутими на спинки теплими пледами. На стінах – картини та фото. Пані та панянки, які приходять на посиденьки на «Веранду», можуть поставити свої шикарні сумки на спеціальні дерев’яні підставки.
Від дещо галасливої вулиці Проскурівської тераса відділена цупкими прозорими занавісками, які також захищають від холоду. Якщо набридне роздивлятися людей, які миготять «за бортом», можна подивитися телевізор. Два великих пласких екрани висять під стелею і транслюють щось ненав’язливо-розслаблююче. Така сама музика у стилі «релакс» неголосно лунає з динаміків. І традиційний стовбур каштана, що не лише створює додаткове відчуття пікніку на свіжому повітрі, а й природно поділяє територію закладу.
Власне, веранда розділена два зали – більший і менший. Той, у якому ми сиділи, також поділений на дві частини: більша – для тих, хто не палить, і менша – там, де затягнутися сигареткою дозволяється. До речі, те, що зала поділена саме так, я зрозуміла, лише коли побачила раптом, як на протилежному боці, за віддаленим столиком хтось підкурив сигарету.
Єдина незручність, як на мене, це те, що туалет знаходиться у самій «Кондитерській лавці», і щоб дістатися до нього, потрібно вийти з тераси, пройти вулицею, зайти у «Лавку» і аж тоді потрапити туди, куди вам треба. Бо виходу з тераси у зал кафе, на жаль, немає. Тому, якщо ви прийшли на «Веранду» без супроводу, то доведеться або залишати речі без нагляду, або йти з речами і змушувати нервувати офіціантів.

Яна КУШНІР.